§ 2. Договір доручення
Договір доручення досить поширений у цивільному обігу. Він застосовується установами банку з клієнтами для виконання різних доручень — одержання та виплата грошей; у відносинах органів зв'язку з громадянами щодо переказу грошей і виконання інших дій; у відносинах клієнтів з колегією адвокатів; у відносинах торговельних і промислових організацій з посередницькими організаціями тощо.
Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного. До таких юридичних дій відносяться не тільки угоди, а також інші дії повіреного (вчинення процесуальних дій, складення актів), завдяки яким довіритель здійснює свої права та обов'язки або набуває, змінює і припиняє їх. Інколи повірений, виконуючи доручення, здійснює також окремі фактичні дії. Наприклад, оглядає речі, які бажає придбати довіритель, спаковує і перевозить речі тощо. Такі дії не є предметом договору доручення. Вони носять супровідний характер і можуть мати правове значення у відносинах між повіреним та довірителем, який зобов'язаний відшкодувати витрати повіреного, що пов'язані з проведенням фактичних дій.
Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені і за рахунок довірителя.
Згідно з цим усі права та обов'язки, що виникають внаслідок юридичних дій повіреного, — це права та обов'язки довірителя, а не повіреного. Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами. Внаслідок цього договір доручення нази266
вають також договором про представництво. Проте представництво ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір (ст.62 ЦК України). Отже, договір доручення — це одна з можливих підстав виникнення правовідносин по представництву.
Договором доручення визначаються відносини між довірителем і повіреним. Однак повірений за договором повинен вступати в стосунки з третіми особами, які мають знати характер, обсяг повноважень повіреного. З цією метою довіритель, в основному, видає повіреному доручення, що дозволяє йому діяти від імені довірителя, а також визначає обсяг і характер повноважень повіреного.
Договір доручення відноситься до консесуальних договорів, він може бути сплатним і безоплатним. Сплатним він стає, якщо це буде передбачено договором або затвердженими в установленому порядку правилами (ст.387 ЦК України).
Договір доручення — двосторонній, бо повірений і довіритель пов'язані взаємними правами та обов'язками. Ця взаємність має місце як при сплатному, так і при безоплатному договорі. В безоплатному дорученні на довірителя покладаються обов'язки майнового характеру, пов'язані з відшкодуванням витрат повіреного на відвантаження набутого для довірителя майна, його упакування тощо. Крім того, в безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються такі обов'язки, як прийняти від повіреного все виконане ним, а також забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення (ст.391 ЦК України).
Форма договору доручення законом спеціально не обумовлена. Отже, щодо цього договору застосовуються загальні правила про форму угод (ст.42—47 ЦК України) і про форму договору (ст.154 ЦК України). Наприклад, договори доручення між організаціями та договори за участю організацій укладаються тільки в письмовій формі.
Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму також укладається в письмовій формі. Договори доручення, що укладаються за нотаріальною формою, мають бути нотаріально посвідчені (доручення на укладання договору купівліпродажу житлового будинку, дарування нерухомого майна тощо).Права та обов'язки сторін. Оскільки повірений виступає від імені й за рахунок довірителя, то, звичайно, він має керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель (ст.388 ЦК України). Довіритель може в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіре
267
ному нові інструкції щодо порядку виконання доручення. Повірений має право відступити від цих вказівок, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах довірителя і лише за наявності однієї з двох умов: повірений не міг попередньо запитати довірителя чи не одержав своєчасно відповідь на свій запит. У цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стало можливим. На повіреного покладається обов'язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення.
Договір доручення належить до числа тих цивільноправових договорів, за якими припустиме лише особисте виконання. Відповідно до статті 389 ЦК України повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках: коли він уповноважений на те за договором або примушений до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя. Згідно з частиною другою статті 389 ЦК України в цих випадках повірений відповідає тільки за вибір заступника. Суть даного застереження полягає в тому, що повірений відповідає лише за те, щоб заступник був чесним і здатним виконати доручення довірителя. Якщо вибір був вдалим, то повірений не відповідатиме за його дії за умови, що повірений сповістив довірителя щодо вибору заступника, а той погодився із запропонованою кандидатурою.
Якщо повірений не повідомив довірителя щодо вибору заступника, то він відповідає за всі дії свого заступника, як за свої власні.
Підставою такого тлумачення частини другої статті 389 ЦК України є правило частини третьої статті 68 ЦК України, за яким особа, яка зробила передоручення, повинна сповістити про це того, хто видав доручення, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Довіритель відповідно до частини третьої статті 389 ЦК України вправі в будьякий час відвести заступника, обраного повіреним. Це свідчить про те, що довіритель має знати про передоручення. Проте особисте виконання стосується тільки вчинення юридичних дій, що становлять предмет договору. Тому для здійснення необхідних дій фактичного характеру повірений вправі залучати інших осіб (помічників) без повідомлення про це довірителя (наприклад, друкарку для друкування документів, вантажників для відвантаження майна тощо).Повірений зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення (п.1 ст.390 ЦК України). Це дає змогу довірителю контролювати дії повіреного
268
та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів. По виконанні доручення повірений зобов'язаний без зволікань подати довірителеві звіт з доданням виправдувальних документів, якщо це вимагається характером доручення, і передати довірителеві все одержане в зв'язку з виконанням доручення (п.2, З ст.390 ЦК України). Довіритель, як будьякий кредитор в зобов'язанні, повинен без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору. В тих випадках, коли виконання доручення вимагає певних матеріальних витрат, довіритель має забезпечити повіреного необхідними коштами, а також відшкодувати повіреному фактичні витрати, що були необхідні для виконання доручення. За сплатними договорами доручення на довірителя покладається обов'язок по виконанню доручення сплатити повіреному винагороду (ст.391 ЦК України).
Припинення договору. Характерною ознакою договору доручення є те, що закон (частина перша ст.392 ЦК України) допускає можливість його припинення шляхом скасування договору довірителем і відмови повіреного, тобто на підставі односторонніх дій сторін цього договору.
В частині другій статті 392 ЦК України зазначається, що довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у будьякий час. Угода про відмову від цього права недійсна. Така позиція законодавця обумовлена особистодовірчим характером взаємовідносин сторін даного договору. Проте слід підкреслити, що дане правило навряд чи може бути поширене на договори доручення, укладені між організаціями. У зв'язку з тим, що відносини за договором доручення між організаціями, як правило, регламентовані спеціальним законодавством, то й одностороння відмова від такого договору юридичною особою можлива у випадках, прямо передбачених цим законодавством. Якщо доручення припиняється внаслідок скасування його довірителем, то в разі необхідності захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберігає чинність, поки повірений не дізнався або не повинен був дізнатися щодо припинення доручення. Якщо повірений відмовився від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов'язаний відшкодувати завдані припиненням договору збитки. Договір доручення припиняється також внаслідок смерті довірителя або повіреного, визнання будьякого з них недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім. Відповідно до ЦК України (п.4 ст.392) договір доручення припиняється у разі припинення юридичної особи, яка бере участь у договорі. Відомо, що припинення юридичної особи можливе269
шляхом ліквідації або реорганізації (ст.37 ЦК України). Отже, припинення договору доручення можливе не тільки при ліквідації, а й при реорганізації юридичної особи.
Закон (ст.393, 394 ЦК України) передбачає наслідки припинення частково виконаного договору, а також обов'язки спадкоємців повіреного. У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель зобов'язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також відшкодувати понесені ним витрати. Це правило не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався чи повинен був дізнатися про припинення доручення. Спадкоємці померлого повіреного зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя. Такі самі обов'язки лежать на ліквідаторі юридичної особи, яка була повіреним.