8.1. Загальна характеристика середньовічної держави та права
Із загибеллю в 476 р. Західної Римської імперії закінчується епоха Стародавнього світу й розпочинається період Середньовіччя. На зміну рабовласницьким державі та праву приходять новий суспільно-політичний лад і нове феодальне право.
Вступ людства до періоду Середніх віків був пов'язаний з глибокою кризою політичних, економічних, соціально-правових відносин і з подальшим розвитком феодальної земельної власності, що зумовлювала характер суспільства.Форми встановлення феодальних відносин та державності в різних країнах були різноманітними, але їх аналіз дає змогу виокремити два основних шляхи переходу до феодалізму. Перший був властивий тим народам, у яких виникнення феодального суспільства та феодальної держави відбулося в процесі безпосереднього розпаду родоплемінного ладу (північно-германські, слов'янські, арабські племена, Японія). Другий був характерний для тих країн, у яких перехід до феодалізму та формування феодальної держави відбувалися
54
в надрах рабовласницького суспільства та держави, через поступову їх еволюцію, визрівання феодальної державності й права, посилення політичної влади феодалів (Китай, Індія, Єгипет, Візантія),
Незважаючи на різні шляхи переходу до феодалізму, в усіх без винятку феодальних державах існували панівний прошарок феодалів, які були суб'єктами права приватної чи державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, котрі через систему позаекономічного примусу змушені були значну частину отриманого ними продукта віддавати представникам панівної верхівки. В усіх країнах значного розвитку набуває становий лад суспільства, що визначав правове становище населення.
Загальними закономірностями, які визначали розвиток і сутність феодального права, були такі:
- основне місце у феодальному праві відводилося нормам, що регулювали поземельні відносини',
~ феодальне право було правом-привілеєм, закріплювало нерівність різних феодальних станів, ставило права людини в пряму залежність від іїмісця у феодальній ієрархії;
- не існувало чіткого розподілу на галузі права (складалося з ленного (земельного), церковного (канонічного), міського (магдебурзького права));
- відзначалося партикуляризмом (відсутністю єдиного права на всій території держави та панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях);
- було правом сильного, "кулачного права", що грунтувалося на по єднанні в руках феодалів земельної власності та політичної влади;
- перебувало під значним упливомрелігійних догматів, які часто перетворювалися на норми права;
— містило запозичені основні положення римського права (зокрема приватне право Стародавнього Риму).