7.1. Виникнення й основні етапи розвитку Римської рабовласницької держави
Більшість сучасних дослідників вважають, що Стародавня Римська держава виникла в 753 р. до Р. X., коли було засноване м. Рим. Саме тоді відбулося об'єднання трьох племен (латин, сабін і етрусків), які оселилися в середній частині Апенінського півострова біля річки Тібр, утворивши римський народ.
Залежно від форм державного правління та організації влади, виділяють такі періоди (етапи) в розвитку державності Стародавнього Риму:1) царський (753-509 рр. до Р. X.)—названий так тому, що в цей час тут правило сім царів, — характеризувався розпадом родового ладу та перетворенням примітивної варварської громади на місто-державу;
2) республіканський (509-27 рр. до Р. X.) - важлива роль від водилася Сенатові та Народним зборам, державність досягла най вищого розквіту;
3) імперський (27 р. до Р. X. — 476 р.) — характеризувався встанов ленням монархічної форми правління та поділявся на два підетапи:
а) принципат (27 р. до Р. X. - 284 р.) - назва походить від "принцепс" - перший у списку сенаторів; монархія прикривається республіканством, частково зберігаються республіканські традиції та інститути;
б) домінат (284-476 рр.) - назва походить від "доміус" - владика, правитель; імператор визнається абсолютним монархом, який стоїть над законом.
У 395 р. Стародавній Рим розпадається на дві частини: Західну Римську імперію (зі столицею в Римі) та Східну (зі столицею в Константинополі).