<<
>>

Виникнення держави в Афінах

Територію Аттики (область Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло в кінці II тис. до н. е. чотири групи племен, кожне з яких мало свої народні збори, раду старійшин і виборного вождя — базилевса. Перехід до виробляючої економіки з індивідуалізацією праці призвів до розділу общинної землі на ділянки зі спадковим сімейним володінням, до розвитку майнової диференціації, поступового виділення родової верхівки і зубожіння маси вільних общинників, багато з яких перетворювалися у фе- тів-батраків, які за борги потрапляли в рабство.

Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла і торгівлі, чому сприяло приморське положення Афін. Багаті сім’ї стали і першими власниками рабів, в яких обертали військовополонених.

Родоплемінна організація влади починала пристосовуватися до забезпечення інтересів соціальної верхівки. У народних зборах зростав вплив знатних родів, з їх представників формувалася рада старійшин і обирався базилевс. Первісне суспільство перетворювалося в політичне суспільство, часто зване військовою демократією. Але і воно, зберігаючи традиції родоплемінної організації влади, не було у змозі вирішити, або хоча б стримати, розвинені в суспільстві антагонізми між класом рабів, що складався, і вільних, між рядовими общинниками і родоплемінною верхівкою. Важливу роль відіграли і зовнішні чинники його існування.

Передумовами для об’єднання племен Аттики під єдиною владою стали:

• географічне положення, що вимагало пристосування господарювання до умов навколишнього природного середовища;

• виснаження локальних природних ресурсів, що посилилося з переходом до виробляючої економіки;

• розвиток обміну, пов’язана з ним інтенсифікація міжплемінних контактів і, як наслідок, ослаблення кровнородинних зв’язків і асиміляція родів і племен;

• необхідність врегулювання і усунення виникаючих конфліктів, що виходило за племінні рамки.

Наслідком цього, і водночас важливим етапом у тривалому процесі утворення держави в Афінах, були реформи, що пов’язуються, за традицією, з ім’ям легендарного героя Тезея. Вони розглядаються як результат поступових змін, що відбувалися протягом ряду століть і завершилися до VIII ст. до н. е. Однією з таких реформ був сіно- йкізм — об’єднання племен, що населяли Аттику, в єдиний афінський народ. У результаті сінойкізму в Афінах була створена Рада, що керувала справами всіх чотирьох племен. Старій родоплемінній організації було завдано першого удару.

Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства, яка наполегливо вимагала одноманітного (незалежного від племінних відмінностей) і, отже, централізованого управління суспільними справами, активнішого регулювання соціальних відносин, що розвивалися. До цього досить монолітне родоплемінне суспільство опинилося в складному становищі. Ще зберігалися міжродові і міжплемінні зв’язки, але вже виникали нові гострі конфлікти в зв’язку з майновою диференціацією, що посилювалася в Аттиці. Ці конфлікти, які найбільш виразно виявилися в суперечностях, що поглиблювалися між вільними афінянами і різними групами неповноправного і залежного населення (фети, іноземці, раби і т. д.), створювали підґрунтя для формування нових механізмів влади.

Виникла необхідність у політичній (державній) владі, яка стояла б над суспільством і здатна була виступати, з одного боку, засобом угоди і примирення, а з іншого — силою підкорення і поневолення.

Початок цьому було покладено закріпленням не тільки соціальної, але і політичної нерівності між вільними, їх розділенням (що також приписується Тезею) на евпатридів — благородних, геоморів — землеробців і деміургів — ремісників.

До евпатридів, родоплемінної верхівки, перейшло виключне право на заняття громадських посад, що вело до подальшого відділення публічної влади від населення. Геомори і деміурги разом з торговцями і бідняками, що складали більшість вільних, поступово усувалися від безпосереднього активного управління громадськими справами. За ними збереглося лише право брати участь у народних зборах, роль яких в цей час значно зменшилася. Разом з тим становище дрібних землевласників ставало все більш важким. Вони розорялися і вимушені були закладати за борги землі. Разом із заставою землі виникала і боргова кабала, за умовами якої несправний боржник міг бути проданий в рабство за кордон.

Архонти і ареопаг. Евпатриди, спираючись на своє багатство і виключне право на заняття громадських посад^поступово обмежували владу базилевса, пов’язану з традиціями родової демократії. Иого функції переходили до нових, виборних з евпатридів посадових осіб — архонтів. Спочатку посада архонта була довічною, потім її обмежили десятирічним терміном. З VII ст. до н. е. стали обиратися дев’ять архонтів терміном на один рік. Колегія архонтів не тільки перейняла військові, релігійні і судові функції базилевса, але згодом взяла в своїруки все керівництво країною.

Майже в той самий час виникає ще один новий орган публічного управління — ареопаг. Замінивши раду старійшин, ареопаг обирав і контролював архонтів, здійснював вищу судову владу. До складу ареопагу входили всі колишні і діючі архонти, тобто знов-таки представники евпатридів.

Античне суспільство перетворювалося в політичне суспільство, що знаходилося під владою, яка виділилася з нього і стала над ним. Минулій єдності суспільства і влади приходив кінець.

Одночасно продовжував розвиватися й інший процес, характерний для виникнення держави, територіальний розподіл населення. У VlI ст. до н. е. країна була розділена на округи — навкрарії, жителі яких, незалежно від племінної приналежності, мали на свої кошти будувати, споряджати і екіпірувати військовий корабель.

Реформи Солона. К VI ст. до н. е. в Афінах виникає надто складна обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин призвів до подальшого соціального розшарування «вільного» населення. Серед евпатридів і геоморів виділялися багаті землевласники, деяка частина евпатридів бідніла, а геомори перетворювалися в батраків, що обробляли чужу землю, отримуючи за це 1/6 частину врожаю, або потрапляли в боргову кабалу, втрачали свободу і продавалися у рабство за кордон.

Зростала економічна роль багатої торговельно-ремісничої верхівки городян, як і раніше відчуженої від влади. Зростало і число бідняків фетів. Все більш нестійким ставало становище середніх і дрібних землевласників та ремісників. У результаті серед вільних виник цілий комплекс суперечностей між:

• багатими і евпатридами, що збідніли, але все ще утримували владу;

• багатіями із землевласників, торговців і ремісників, які прагнули до влади і використовували з цією метою невдоволення бідноти, середніх і дрібних власників.

Це вже були суперечності між багатою родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багатіями.

Для їх пом’якшення і згуртування всіх вільних в єдиний пануючий клас потрібні були глибокі соціальні і політичні перетворення. Початок їм поклав Солон, обраний архонтом в 594 р. до н. е. Хоча Солон був евпатридом, він розбагатів на торгівлі і користувався довір’ям серед широких верств населення. Головною метою його реформ було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носили компромісний, половинчатий характер.

Реформи Солона стали важливим етапом в утворенні держави в Афінах:

1. Передусім Солон провів боргову реформу — сисахфію, яка означала пряме втручання у відносини власності. Заборгованість бідняків була анульована. Афіняни, що попали в рабство за борги, звільнялися, а продані за борги за кордон, викуповувалися. Боргове рабство в Афінах надалі відмінялося. Сисахфія посягала на інтереси родової знаті і була поступкою демосу. У той же час Солон не виконав важливої вимоги бідноти — не зробив перерозподілу землі, хоч і встановив максимальний розмір земельного володіння. Але дозволивши в інтересах багатих афінян вільну купівлю- продаж землі і дроблення земельних володінь, він зробив неминучим подальше обезземелення бідноти.

2. З ім’ям Солона пов’язана також цензова реформа, яка була направлена на знищення спадкових привілеїв знаті, заміну привілеїв за походженням привілеями за багатством. Солон закріпив розподіл громадян на чотири розряди за майновою ознакою.

У перший розряд зараховувалися ті, хто отримував прибуток не менше за 500 ме- димнів або відповідну кількість інших продуктів у рік. Іх називали пентакосіоме- димни;

У другий — такі, що отримували не менш як 300 медимнів — вершники;

У третій — ті, які отримували не менше за 200 медимнів — зевгити;

У четвертий розряд зараховувалися всі інші громадяни — фети.

Кожний розряд мав певні політичні права: громадські посади могли займати тільки громадяни перших трьох розрядів, а посаду архонта (і, отже, члена ареопагу) тільки громадяни першого розряду. Бідняки, що входили в нижчий, четвертий розряд, цього права, як і раніше, були позбавлені. Але вони могли брати участь у народних зборах, роль яких зростала. Збори стали розробляти закони, обирати посадових осіб і приймати від них звіти.

3. Одночасно Солон зробив поступки і бідноті, і евпатридам: інтереси перших отримали відображення в створенні нового судового органу — геліеї, в яку міг бути обраний будь-який афінський громадянин незалежно від його майнового становища. В інтересах інших було створено новий орган управління — Раду чотирьохсот, що обиралася з громадян перших трьох розрядів, по 100 чоловіків від кожного племені, де ще зберігалися родові традиції і вплив евпатридів. [20]

Реформи завдали удару по родовій організації влади і привілеях родоплемінної аристократії. Вони були важливим етапом формування державної організації в Афінах.

Але компромісний характер реформ перешкодив вирішенню гострих суперечностей. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили повністю демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела через деякий час до встановлення тиранії Пісистрата, а потім його сина (560—527 рр. до н. е.), які закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією і зміцнили політичний устрій, створений Солоном. Однак, при підтримці Спарти, що побоювалася посилення Афін, тиранія була скинута. Зроблена слідом за цим спроба аристократії захопити владу закінчилася невдачею. Спираючись на бідноту, багата торгово-реміснича верхівка афінських рабовласників, очолена Клісфеном, вигнала спартиатів і закріпила свою перемогу новими реформами.

Реформи Клісфена. Проведені в 509 р. до н. е. реформи ліквідували в Афінах залишки родового ладу. Вони знищили старий розподіл населення на чотири родові філи (племені).

1. Аттика була розділена на 10 територіальних філ, кожна з яких включала три території — тритії, що знаходилися в різних місцях: міську, прибережну і землеробську. Вони поділялися, в свою чергу, на деми. Така структура філ підривала політичні позиції земельної аристократії, оскільки на перших двох територіях переважали торгово- ремісничі верстви рабовласників. Селянство було звільнене від впливу древніх родових традицій, на яких засновувався авторитет знаті, доступ до участі в політичній діяльності отримали і ті, хто не входив в місцеву племінну організацію. На зміну кровнородин- ному прийшов територіальний принцип розподілу населення.

2. Клісфен скасував Раду чотирьохсот і на основі знову створеної територіальної організації населення заснував Раду п’ятисот, що формувалася з представників 10 філ по 50 чоловік від кожної. Рада керувала політичним життям Афін у період між скликанням народних зборів і здійснювала виконання їх рішень.

3. Був створений ще один орган — колегія десяти стратегів, який також комплектувався з урахуванням територіальної організації населення: по одному представнику від кожної філи. Спочатку стратеги мали лише військові функції, але пізніше вони відтіснили на другий план архонтів і стали вищими посадовими особами Афінської держави.

4. З метою запобігти спробам аристократії реставрувати старі порядки за часів Клі- сфена в практику народних зборів було введено особливу процедуру, що отримала назву остракізм. Щорічно скликалися народні збори, які визначали голосуванням, чи немає серед співгромадян небезпечних для держави осіб. Якщо такі особи називалися, збори скликалися вдруге і кожний учасник писав на остраконі (глиняному черепку) ім’я того, хто, на його думку, був небезпечний. Осуджений більшістю голосів удалявся за межі Аттики терміном на 10 років. Остракізм, спрямований спочатку проти родової аристократії, використовувався згодом в політичній боротьбі між різними угрупованнями, що існували в афінському суспільстві.

Реформи Клісфена завершили тривалий процес становлення держави в Стародавніх Афінах. Диференціація владних функцій, що почали зароджуватися після Тезея, призвела до створення органів їх здійснення. У результаті поступово виник спеціальний і постійно діючий апарат здійснення політичної влади. Паралельно йшов процес монополізації влади над суспільством цим апаратом. Його влада стала державною владою, а апарат її здійснення — державним апаратом.

Так, слідом за революцією в економічних відносинах відбувалася соціальна революція, а потім і революція політична, яка завершилася виникненням держави. Всі вони не були одноразовими актами. Виникнення держави в Афінах супроводжувалося запеклою боротьбою між родовою аристократією і демосом, що завершилася перемогою демосу. Період найбільшого розквіту влади демосу — демократії в Афінах приходиться на V—IV ст. до н. е.

З кінця IV ст. Афіни вступили в смугу кризи. Переживаючи внутрішні протиріччя, ослаблена загальним невдоволенням, афінська демократія виявилася безсилою і не змогла вчинити опір Пелопоннеському союзу на чолі зі Спартою, а потім і Македонії. У 338 р. до н. е. фаланги Пилипа Македонського розгромили грецькі війська. Через два роки Афіни разом зі всією Грецією були включені його сином Олександром до складу Македонської імперії, а потім однієї з держав, що утворилися після її розпаду. У II ст. до н. е. після вторгнення римських легіонів, Афіни, як і вся Греція, перетворилися в одну з провінцій Римської держави.

1.3.

<< | >>
Источник: Бостан Л. М., Бостан С. К.. Історія держави і права зарубіжних країн. 2-е вид. перероб. й доп.: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008— 730 с.. 2008

Еще по теме Виникнення держави в Афінах:

  1. § 3. Виникнення (походження) держави.
  2. 1.2. Об’єкт, предмет та структура теорії держави і права
  3. 2.1. Походження держави в суспільно-політичній думці та державознавчих дослідженнях
  4. 2.3. Становлення держави
  5. 6.2. Класифікація функцій держави
  6. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
  7. ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ У КРАЇНАХ ДАВНЬОСХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ
  8. ТЕМА 4. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ В КРАЇНАХ АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ
  9. Передумови виникнення держави на півдні Європи
  10. Виникнення держави в Афінах
  11. Виникненнядержави у Спарті
  12. Японська феодальна держава
  13. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
  14. СПИСОК ФАХОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ (БІБЛІОГРАФІЯ)
  15. СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ I ПРАВА КИЇВСЬКОЇ РУСI (VI - початок XII ст.)
  16. § 1. Історіографія
  17. § 2. Теорія держави і права в системі соціальних наук
  18. § 2. Виникнення держави
  19. 2.1. Угода про визнання вини в державах загальної правової традиції
  20. РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -