§ 2. Суспільний устрій

Бурхлива політична історія державних утворень Дворіччя напри­кінці III тисячоліття до н. е. була відмічена возвеличенням Вавилона. Близько 1985 року до н. е. він стає центром незалежної держави.

59

ництво, професійне воїнство, сільських общинників, ремісників, купців, торговців, різні категорії рабів. Звертає на себе увагу розділен­ня вільних людей на дві категорії. Одні називалися «синами мужа», «авілум» (або «сини людини»), що підкреслює їх вільний повноправний стан. Друга категорія називалася «мушкену» (напевно, похідне від слова «шукену» - бути людиною»), що означає прихилення перед осо­бою вищого стану. В Стародавньому Вавилоні не отримало розвитку велике приватне рабовласництво. Основними виробниками матеріаль­них благ були вільні селяни-общинники та ремісники. Раби перебува­ли як у державній (у палацах) та колективній (храмах), так і приватній власності.

Патріархальний характер рабовласництва зумовлював визнання за рабами деяких особистих та майнових прав. Наприклад, у разі, якщо раби укладали шлюб із вільними жінками, то діти від цього шлюбу вважалися вільними. Після смерті раба майно поділялося навпіл, по­ловина переходила дружині та дітям, половина - хазяїну (статті 175­1763. Х.). Велике значення у суспільстві мали жерці. Храми володіли величезними багатствами. У законах установлювався привілей храмів, зазначених разом із привілеями палацу. Жерці з найдавніших часів зберегли у своїх руках юстицію та відігравали істотну роль в управ­лінні. Вищі жрецькі посади заміщувалися особами знатного походжен­ня, в тому числі родичами царя. Серед рабовласників особливо виді­лялися тамкари - торговельні агенти, найбільш грошовиті люди Вавило­на. Вони вели велику зовнішню торгівлю, а також роздрібну - всере­дині країни.