7.6. Римська держава в період імперії
У період імперіївиділяють два етапи: принципат (27 р. до Р. X. -
284 р.) і домінат (284-476 рр.).
На етапі існування держави у формі принципату (від лат. "принцепс", тобто "перший") одночасно діяли дві системи управління—республіканська (слугувала прикриттям імператорської влади) та монархічна.
Роль Сенату й інших республіканських інститутів зменшується,48
а влада принцепса та створеного ним нового державного апарату зміцнюється. Влада принцепса спочатку не була спадковою. Формально він її набував за рішенням Сенату, але згодом він отримує право призначати свого спадкоємця. Поступово й сам Сенат стає підконтрольним принцепсу, позаяк саме він його формує.
Принцепс отримав вищу військову владу, був одночасно консулом, народним трибуном, великим понтифіком, володів правом проголошувати війну та підписувати мир і міжнародні угоди, правом кримінального й цивільного суду. Постанови, видані ним, набувають найвищої юридичної сили. Складовою системи управління принцепса стає "рада друзів", що згодом перетворюється на постійний орган-консиліум, в якому важливу роль починають відігравати юристи. На противагу старій скарбниці (ерарій), з'являється імператорська - фіск. До того ж, якщо сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, то фіск — срібну та золоту. Створюється канцелярія принцепса, що складається з відділів (фінансового, розслідування справ та ін.), очолюваних призначеними імператором, прокуратурами чи магістрами. Провінції поділяються на дві категорії: імператорські (управляли призначені принцепсом намісники) та сенатські (на чолі з призначеними Сенатом проконсулами чи пропреторами).
Опорою, джерелом могутності й авторитету принцепса стає військо і, зокрема, привілейована преторіанська гвардія, що охороняла імператора та підтримувала внутрішній порядок у державі. Глава преторіанців - префект преторів - стає найближчим помічником, заступником, довіреною особою принцепса-імператора.
Зі зростанням і посиленням апарату принцепса стає зрозумілим, що республіканське прикриття для нього більше непотрібне та є всі умови для встановлення міцної централізованої влади.
Саме така влада й була встановлена в 284 р., коли римським імператором стає Щоклетіан (284—305). Розпочинається новий період в історії римської держави - епоха пізньої імперії - домінант: імператор - це вже не перша особа в державі, як було раніше, а домініус (господар), абсолютний монарх, який стоїть над законом, божественна особа. З'являються установи (Державна рада — консисторіум, фінансове відомство, військове відомство та ін.), які отримують найширші повноваження й очолюються призначеними імператором і підпорядкованими тільки йому чиновниками (квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії тощо). Діоклетіаном була розпочата й завершена імператором Костянтином (285-337) адміністративна реформа, метою якої було49
централізувати владу, збільшити кількість чиновників, відокремити цивільне управління від військового. Отож уся імперія була поділена на 12 діоцезів (на чолі з вікаріями), що поділялися на провінції (на чолі з ректорами), провінції— на округи (очолювані пагами).
Окрім звичайної поліції, утворюється таємна (нічна) поліція для боротьби з пожежами. Діють спеціальні агенти для виконання таємних доручень, запроваджується посада фрументарія (основне його завдання - доносити владі про все).
У 324-330 рр. імператор Костянтин на місці грецького м. Візантія побудував нову столицю Риму - Константинополь, куди було переведено деякі центральні державні установи. У 395 р. імперія розділилася на дві частини - Західну Римську імперію та Східну Римську імперію. Кожна з них очолювалась окремими імператорами.