Проблематика модуля зосереджена на практичній реалізації рівноправності людей, відмови від права-привілею - як таких, що визначили напрями державно-правового розвитку XIX - XXI ст. (або період Нового та Новітнього часу).
Критика потестарних методів організації та регуляції суспільних відносин на користь гуманістичних зумовила популярність права як основного регулятора та держави, що опікується правом і є джерелом суспільної безпеки.
Державна організація тісно пов’язується з конституцією та конституюванням. Республіканська форма правління набуває поширення не лише в межах європейського континенту, але виходить за його межі. Конституція, як і римське право свого часу, набуває образу авторитарного «мовчазного» правителя. Зміст конституції, як закону в орієнтально-узагальненому вигляді, оперує положеннями: народ - джерело влади; права людини; верховенство права; соціальна функція; самоврядування тощо, - які стали результатом політичних суперечок у визначенні такого суспільного устрою, що максимально відповідає ідеям справедливості, свободи, рівності. Шлях конституціоналізму, республіканізму у руслі демократії сприяли формуванню й утопічних практик - соціальних експериментів, які багато в чому залежали від рівня правосвідомості та правозастосовної практики.Ідея рівноправності, права людини могли реалізовуватися за наявності однакового для всіх масштабу правової дії, що сприяло підвищенню суспільного інтересу до юриспруденції, формуванню основ права нового типу, засадами якого можна вважати права людини, конституювання правил легалізації державної влади. Тим самим створювалось підґрунтя його верховенства, конструкція якого багато в чому залежала від рівня реципованості римського права, його духу в системі національного законодавства. Країни, що зазнали мінімального впливу римського права, на відміну від країн з римською (реципованою) правовою традицією, виявляли тенденції соціальних експериментів, викривлення ідеї права.