§ 4. Право Хетської держави
У розкопках на місці колишньої столиці хетів Хаттуси було знайдено багато таблиць із текстами хетських законів. З них повністю збереглися дві таблиці, що містили двісті статей, а також «Закон про порядок спадщини престолу та про найважливіші злочини», ухвалений царем Телепіну (1525-1500 роки до н.
е.) на дорадчих зборах Хетського царства, «Дарча грамота царя Арнуванди ІІ на рабів, худобу та землі», «Інструкція храмовим людям про становище рабів перед господарем та вільних перед богом», а також деякі фрагменти інших правових документів.Першу таблицю, що містила сто статей, названо в оригіналі: «Якщо людина, таблиця батька мого, сонця». Другу таблицю, яка також містила сто статей, іменовано: «Якщо виноградна лоза». Тексти обох таблиць сучасні вчені розглядають як цілісну серію і тому зазвичай нумерують підряд. Хетське право не було суворо уніфікованим, про що свідчить розпорядження хетським начальникам гарнізонів: «Подібно тому, як у різних країнах, де застосовували смертну кару, нехай його стратять, а в тих містах, де його піддавали вигнанню, нехай виженуть його». Предметом правового регулювання були майнові відносини, порядок землеволодіння, шлюбно-сімейні стосунки, спадкування, вартість товарів та послуг, злочини проти особи, власності, релігійні злочини. Найбільшу кількість статей присвячено розкраданню майна, худоби (61 стаття), шлюбно-сімейному праву, поземельним відносинам.
До «конституційного» права належав закон Телепіну про порядок спадкування престолу: царську владу успадковували сини за старшинством, а за відсутності синів - чоловіки принцес. Інтерес становлять статті, присвячені злочинам та покаранням. Відплатою за найважливіші злочини встановлюється, як правило, грошова та матеріальна компенсація і тільки в деяких випадках - смертна кара (непідкорення судовому рішенню царя або сановника, повстання раба проти свого господаря, зґвалтування поза будинком заміжньої жінки, перелюбство, скотолозтво). В Інструкції храмовим людям передбачаються суворі покарання для рабів: «... якщо раб своєму господареві досаждає, то він його або вбиває, або позбавляє носа, очей, вух, або він його притягує до відповіді разом з його дружиною, його синами, його братом, його сестрою, його кумою, чи то його раб або рабиня. І тоді засуджують його публічно та розглядають його як ніщо; і якщо він тоді вмирає, то він вмирає не один: його родину також ховають із ним». Імовірно, така відплата передбачалась і для вільного, якщо він «досаждає почуттям бога»: «... хіба бог карає його одного перед собою? Хіба не разом із його дружиною, його сином, його нащадками, його родиною, його рабами, його рабинями, його великою рогатою худобою, його дрібною худобою карає він його перед собою? Та не зносить він його цілком?»