Грецьке слово «історія» означає розповідь, дослідження, оповідан­ня про те, що було.

У такому значенні воно вживається в російській мові, англійській (history), німецькій (historisch - історичний або Geschichte - минуле, те, що було) мовах. Це слово має щонайменше два значення.

1. Це те, що було, що вже прожито людством. Ця історія є незмін­ною. Вона відбулася, та ми не здатні ані переробити її, ані щось до неї додати або убавити; ми можемо лише краще чи гірше її знати.

2. Історією ми також називаємо науку про минуле. Якраз у цій іс­торії все тече та змінюється. Ми пізнаємо нові факти, відкриваємо нові джерела, уточнюємо відомості, іноді діаметрально змінюємо наші оцінки та погляди на минуле. Історія-наука одночасно є і стародавньою, і молодою. З первісних часів люди прагнули знати та розуміти своє минуле, своє походження, своїх предків, шлях, який пройшов народ. Пам’ять про себе складала основу самоідентифікації народу, священну основу порядку. Предки обожнювалися, їх шанування перетворювало­ся на релігію, їх спосіб життя та вчинки (звичайно, ідеалізовані) става­ли каноном поведінки поколінь, що жили. З появою писемності з’являються видатні історики, чиї праці та імена проходять крізь тися­чоліття: Геродот (батько історії!), Плутарх, великий Сима Цянь, а також тисячі безвісних літописців-подвижників, які передали з покоління до покоління знання про людський шлях, що був пройдений («да ведают потомки православных земли родной минувшую судьбу!»). Історичне значення та історична свідомість є дуже важливою основою всієї люд­ської культури. Без історичної пам’яті, історичної самосвідомості жодний народ не є можливим як суб’єкт історії. Як уже було сказано, історична наука одночасно є і молодою. Тільки у ХІХ столітті було прочитано історію стародавніх Єгипту та Вавилону, відкрито Крито- Мікенську цивілізацію, тільки в ХХ столітті було буквально вирито з-під землі культури Мохенджодаро та Хараппи, відкрито історію Хет­ської держави, розшифровано рукописи майя. Багато сюжетів старо­давньої історії залишається великими прогалинами: вчені шукають прабатьківщину індоєвропейців, намагаються визначити роль та місце Трипільської культури в історії народів Європи, зрозуміти написи етрусків, писемність Мінойської держави. Крім суто емпіричних до­сліджень, відновлення літопису людства, необхідно по-філософському осмислити кругообіг історії, побачити рух її «галактик», долю народів та людини, здатність людей керувати своїм майбутнім. Історія має справу з минулим. Але це далеко не антикварна холодна наука. Багато її стародавніх сюжетів та проблем є палюче гарячими, вони напряму пов’язані з розумінням сьогоднішніх подій. Багато з суто юриспру- дентських проблем можна побачити лише в історичній перспективі та вирішити з позиції історизму.