Формування державності у Стародавньому Римі
Продовжуючи розгляд розвитку державності і права Античності, розпочинаємо розгляд державотворчих процесів продовжувача традицій давньогрецької державності - Стародавнього Риму. Утворившись як місто-держава, Рим за майже тисячоліття свого існування став величезною світовою державою, що розповсюдила своє панування на країни Середземного моря, Балканського півострова та Західної Європи.
Таблиця 4.1. Періодизація історії державності Стародавнього Риму
| царський період | 753 - 509 рр. до н.е. | Розкол родоплемінних відносин, формування основних рис соціальної структури давньоримського суспільства, зародження державності |
| республіканський період | 509 - 27 рр. до н.е. | Соціальне структурування суспільства, розквіт рабовласницьких відносин і державності республіканського типу |
| період імперії • Принципат | 27 р. до н.е. - 476 р. н.е. | Занепад республіканських традицій, формування одноосібної імператорської влади, розклад рабовласництва і поділ Римської імперії на частини з подальшою деградацією державності |
| • 27 р. до н.е. - 284 р. н.е. | ||
| • Домінат | • 284 - 476 рр. |
Час створення міста Рим, яке історична традиція відносить до 753 р. до н.е., характеризується процесами розкладання первіснообщинного ладу у племен, які проживали в басейні ріки Тібр. Сама назва міста походить від імен міфічних братів - близнюків Ромула і Рема. Об'єднання трьох племен (латини, сабіни та етруски) призвело до формування в Римі єдиної родоплемінної общини.
Усі общинники мали однакові права та обов'язки як громадяни, воїни і власники землі.
Єдність громадян римського поліса скріплювалась колективним землеволодінням і обов'язковою військовою службою. Окрім належності до певного роду, людей поєднувала спільна релігія. З часом, під впливом демографічного розширення та завоювань, родові зв'язки слабнули, а з родів формувалися окремі сім'ї. Люди, які походили по чоловічій лінії від засновника роду, стали називатися патриціями (від лат. раїег - батько).Сприятливі для скотарства і землеробства кліматичні умови, вигідне географічне розташування манили до Риму прийшле населення сусідніх племен. Проте обмеженість земельного фонду в цих умовах поставила під загрозу добробут самої общини. Природним результатом, що дозволяв хоча б тимчасово вирішити наявні проблеми, було перетворення общини на замкнуту організацію, що не допускала до своїх рядів представників інших племен чи родів. Населення, яке опинилося за межами давньоримської общини, отримало назву плебс. Плебеї залишалися вільними, але були обмежені в майнових і особистих правах.
Третьою суспільною верствою давньоримського суспільства на етапі переходу від родоплемінних відносин до рабовласництва були клієнти (від лат. сііепііз - слухняний) - комбінована верства з чужоземців, які постійно або тимчасово проживали в Римі, відпущених на волю рабів, незаконно народжених дітей, які користувалися особистою свободою, але перебували у різних формах залежності від патриціїв (їх патронів). Система патронату в Римі набула великого поширення. Патрон мав право на необмежену кількість клієнтів, яким надавав земельні ділянки, худобу, засоби виробництва, залучав до військових походів. Клієнти у свою чергу мали право на володіння рухомою власністю та розпоряджатися своїм майном. Тобто вони були позбавлені політичних прав, а також були обмежені у праві створення сімейних зв'язків з римлянами.
Знаковою для римської державності була верства рабів. Рабовласництво у ранні періоди розвитку Риму мало патріархальний характер.
В організації римської общини привертає увагу її чіткість.
До общини входило 300 родів, які об'єднувалися в 30 курій. Останні у свою чергу входили у 3 триби. Кожна курія в народних зборах (куріатні коміції) була представлена лише воїнами (100 піших і 10 кінних) і мала один голос. Внутрішня організація римської общини була типовою для військової демократії. На чолі общини стояв виборний вождь-рекс (цар). Він обирався спеціально уповноваженими народними зборами і після обряду інавгурації отримував повноту влади в державі. Цар командував військами, здійснював керівництво повсякденним управлінням в общині і вважався посередником між богами і римським народом. Органом управління була Рада старійшин (Сенат), до якої входили старійшини з кожного із 300 родів. Сенат був вищою владою у період між скликаннями народних зборів, розробляв закони, укладав мир, обговорював оперативні питання. Посада Сенатора була довічною. До народних зборів (куріатні коміції), входили всі дорослі чоловіки, здатні нести військову службу. Вони обирали вищих посадових осіб, обговорювали пропозиції Сенату, приймали закони, оголошували війну. Вагому роль в суспільно-політичному та господарському житті країни відігравало жрецтво.Таблиця 4.2. Жрецькі колегії у Стародавньому Римі
| Назва | Повноваження |
| авгури | робили висновки про діяльність посадових осіб на основі спеціальних обрядів ворожінь, спостереження за явищами природи |
| феціали | проводили церемоніал оголошення війни |
| понтифіки | знавці та охоронці звичаїв |
Воєнізований характер римської родової общини дозволяв їй якийсь час підтримувати замкнутий стан. Проте з часом у зв'язку із зростанням чисельності плебсу і поступовою майновою диференціацією його збідніла частина ставала все більш небезпечною силою для римської общини. Становище ускладнювалося тим, що з активізацією військових завоювань римляни були вимушені залучати плебеїв до участі у військових походах.
Плебеї почали боротьбу за зрівняння в правах з членами римської родової общини. Вони боролися передусім за право брати участь у розподілі громадського земельного фонду та в управлінні загальними справами. Боротьба закінчилася перемогою плебеїв, які зруйнували замкнуту римську родову організацію і відкрили шлях до утворення єдиної держави.Історична традиція пов'язує закріплення першої суттєвої перемоги плебеїв і зміцнення державності у Стародавньому Римі з реформами шостого рекса-царя Сервія Туллія (VI ст. до н.е.). Вони поклали в основу громадської організації Риму майновий і територіальний принципи замість належності до родової аристократії.
Насамперед все вільне населення Риму поділили на шість майнових розрядів. В основу поділу покладений розмір земельного наділу, яким володіла людина. Кожен розряд виставляв певне число озброєних чоловіків, з яких формувалися центурії (лат. centum - сто) - військові сотні.
| Таблиця 4 | .3. Поділ населення на розряди за реформами Сервія Туллія | |
| Номер розряду | Розмір майнового статку | Кількість центурій |
| Перший (вершники) | не менше ніж 100 тис. мідних асів[§] | 18 центурій кінноти та важкоозброєна піхота (80 центурій) |
| Другий | не менше 75 тис. асів | 22 центурії |
| Третій | не менше 50 тис. асів | 20 центурії |
| Четвертий | не менше 25 тис. асів | 22 центурії |
| П'ятий | не менше 12,5 тис. асів | 30 центурій |
| Шостий (пролетарі) | менше 12,5 тис. асів | 1 центурія |
| Всього 193 центурії | ||
Центурії поділялися на молодші і старші.
Перші складалися з громадян віком від 16 до 45 років, другі (резерв) - віком від 45 до 60 років. Кожні п'ять років проводилося повторне переоцінювання майнового становища римлян.Центурії стали не лише військовою, але й політичною одиницею, оскільки створено новий вид народних зборів - центуріатні комісії (збори військових сотень). Під час їх скликання кожна центурія мала один голос, що давало політичну перевагу у прийнятті рішень представникам заможної верхівки - аристократії (98 із 193 ).
Друга частина реформ - поділ вільного населення за територіальним принципом - підсилила процес послаблення і розкладу кровноспоріднених зв'язків, що лежали в основі первісної організації. У Римі створено 4 міських і 17 сільських територіальних округів, за якими збереглася стара назва племен - триби. До них входили і патриції, і плебеї, що жили в ній і підкорялися її старості. В межах триб сформувався ще один вид народних зборів - трибутні коміції, в яких кожна триба мала один голос.
Наслідки реформ Сервія Туллія: завершено процес руйнування основ родового ладу та запровадження нового суспільно-політичного устрою на основі майнового і територіального поділу населення; надано політичні права плебеям; запроваджено нові органи влади - центуріатні і трибутні коміції; введено постійний податок на утримання війська, що переводило давньоримську армію на регулярну основу функціонування. Зазначені реформи ознаменували перехід римської державності від родової монархічної організації до республікансько-аристократичної форми правління.
Деспотичне правління останнього, сьомого за ліком, римського царя Тарквінія Гордого визвало величезну ненависть у давньоримського народу, тому про продовження одноосібної монархічної влади не могло бути й мови. Вигнання Тарквінія Гордого і його спроби повернути владу зброєю легенда відносить до 509р. до н.е. З цього часу прийнято вести відлік історії Римської республіки.
2.