Документ № 1 КОНСТИТУЦІЯ ЯПОНІЇ (3 травня 1947 р.) (витяги)

Ми, японський народ, діючи за посередництвом наших належним чином обраних представників у Парламенті і сповнені рішучості забезпечити для себе і для своїх нащадків мирну співпрацю з усіма націями, свободи для всієї нашої країни, сповнені рішучості не допустити жахів нової війни в результаті дій урядів, проголошуємо, що народ наділений суверенною владою, і встановлюємо цю Конституцію...

Глава I. Імператор

Стаття 1. Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада.

Стаття 2. Імператорський трон є династичним та успадковується відповідно до Закону про імператорську сім’ю, прийнятого Парламентом.

Стаття 3. Усі дії Імператора, що стосуються до справ держави, можуть бути вчинені не інакше як з ініціативи i схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність.

Стаття 4. Імператор здійснює тільки такі дії, що стосуються до справ держави, передбачених цією Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов’язаними із здійсненням державної влади.

Імператор, відповідно до закону, може доручати кому-небудь здійснення своїх дій, що стосуються до справ держави.

Стаття 5. Якщо відповідно до Закону про імператорську сім’ю встановлюється регентство, Регент здійснює дії, що стосуються до справ держави, від імені Імператора. У цьому випадку застосовується абзац перший попередньої статті.

Стаття 6. Імператор призначає Пре-м’єр-міністра за поданням Парламенту. Імператор призначає головного суддю Верховного суду за поданням Кабінету.

Стаття 7. Імператор за порадою й зі схвалення Кабінету здійснює від імені народу такі дії, що стосуються до справ держави: промульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і договорів; скликання Парламенту; розпуск Палати представників; оголошення загальних парламентських виборів; підтвердження призначень і від- ставок державних міністрів та інших посадових осіб відповідно до закону, а також повноважень і вірчих грамот послів та посланців; підтвердження загальних і часткових амністій, пом’якшень та відстрочок покарань і відновлення у правах; дарування нагород; підтвердження ратифікаційних грамот, інших дипломатичних документів відповідно до закону; прийом іноземних послів та посланців; здійснення церемоніалу.

Стаття 8. Ніяке майно не може бути передане імператорській родині чи отримане нею, і ніякі дарунки не можуть бути прийняті нею інакше як відповідно до резолюції Парламенту.

Глава IV. Парламент

Стаття 41. Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави.

Стаття 42. Парламент складається з двох палат: Палати представників і Палати радників.

Стаття 43. Обидві палати складаються з виборних членів, котрі представляють весь народ.

Число членів кожної палати встановлюється законом.

Стаття 44. Кваліфікація членів обох палат, а також кваліфікація їх виборців визначаються законом. Однак при цьому не повинна проводитися дискримінація за мотивами раси, релігії, статі, соціального стану, походження, утворення, майнового чи стану прибутків.

Стаття 45. Термін повноважень членів Палати представників — чотири роки. Однак їх повноваження припиняються до витікання повного терміну в разі розпуску Палати представників.

Стаття 46. Термін повноважень членів Палати радників шість років, причому кожні три роки переобирається половина членів палати.

Стаття 47. Виборчі округи, спосіб голосування й інші питання, що стосуються до виборів членів обох палат, визначаються законом.

Стаття 48. Ніхто не може бути одночасно членом обох палат.

Стаття 49. Члени обох палат щорічно одержують відповідно до закону визначену винагороду з державної скарбниці.

Стаття 50. Члени обох палат, за винятком випадків, передбачених законом, не можуть бути арештовані в період сесії Парламенту; члени Парламенту, арештовані до відкриття сесії, за вимогою відповідної палати повинні звільнятися з-під варти на період сесії.

Стаття 51. Члени обох палат не несуть відповідальності за стінами палати у зв’язку зі своїми промовами, вислов-леннями й голосуванням у палаті.

Стаття 52. Чергові сесії Парламенту скликаються один раз на рік.

Стаття 53. Кабінет може приймати рішення про скликання надзвичайних сесій Парламенту. Кабінет повинен приймати рішення про скликання надзвичайних сесій Парламенту, якщо цього зажадали більш однієї четвертої частини загального числа членів однієї з палат.

Стаття 54. Якщо Палата представників розпущена, то протягом сорока днів з дня її розпуску повинні бути проведені загальні вибори в Палату представників, а протягом тридцяти днів з дня виборів повинен бути скликаний Парламент.

У разі розпуску Палати представників одночасно припиняє засідання Палата радників. Однак Кабінет може скликати надзвичайну сесію Палати радників, якщо це вкрай необхідно в інтересах країни.

Заходи, прийняті на надзвичайній сесії, згаданій в умові попереднього абзацу, є тимчасовими і втрачають силу, якщо вони не будуть схвалені Палатою представників протягом десяти днів з моменту відкриття наступної сесії Парламенту.

Стаття 55. Кожна палата дозволяє суперечки, пов’язані з кваліфікацією її членів. Однак для того, щоб позбавити кого-небудь депутатських повноважень, необхідне прийняття резолюції про це більшістю не менше двох третин голосів присутніх членів.

Стаття 56. Кожна палата може проводити роботу тільки за наявності на засіданні не менш однієї третини загального числа її членів.

За винятком випадків, особливо передбачених цією Конституцією, в кожній з палат усі питання вирішуються більшістю голосів присутніх членів; при рівності голосів голос головуючого є вирішальним.

Стаття 57. Засідання кожної палати є відкритими. Однак можуть проводитися закриті засідання в разі, якщо резолюція про це прийнята більшістю не менш двох третин голосів присутніх членів.

Кожна палата веде протоколи своїх засідань. Ці протоколи повинні публікуватися й поширюватися для загального ознайомлення, за винятком тих протоколів закритих засідань, що визнаються секретними.

За вимогою не менш однієї п’ятої присутніх членів голосування кожного члена з будь-якого питання повинно відзначатись у протоколі.

Стаття 58. Кожна палата обирає голову та інших посадових осіб.

Кожна палата встановлює свої правила ведення засідань, процедури, внутрішньої дисципліни й може застосовувати покарання стосовно відношенню до своїх членів за поведінку, що порушує дисципліну.

Стаття 59. Законопроект, за винятком випадків, особливо передбачених Конституцією, стає законом після прийняття його обома палатами.

Прийнятий Палатою представників законопроект, за яким Палата радників винесла рішення, відмінне від рішення Палати представників, стає законом після його вторинного схвалення більшістю не менше двох третин голосів присутніх членів Палати представників.

Положення попереднього абзацу не забороняє Палаті представників вимагати, відповідно до закону, скликання спільного засідання обох палат.

Якщо Палата радників не схвалить остаточного рішення стосовно законопроекту, прийнятого Палатою представників, протягом шістдесяти днів, за винятком часу перерви в роботі Парламенту, після його одержання, то Палата представників може розглядати це як відхилення цього законопроекту Палатою радників.

Стаття 60. Бюджет спочатку подається на розгляд Палати представників.

Якщо Палата радників прийняла стосовно бюджету рішення, відмінне від рішення Палати представників, і якщо угода не досягнута навіть за допомогою передбаченого законом об’єднаного засідання обох палат чи якщо Палата радників не прийняла остаточного рішення протягом тридцяти днів, за винятком часу перерви в роботі Парламенту, після отримання бюджету, прийнятого Палатою представників, рішення Палати представників стає рішенням Парламенту.

Стаття 61. Другий абзац попередньої статті застосовується щодо схвалення Парламенту, необхідного для висновку договорів.

Стаття 62. Кожна палата може здійснювати розслідування з питань державного управління і має право при цьому вимагати явки та свідчень свідків, а також надання протоколів.

Стаття 63. Прем’єр-міністр та інші державні міністри, незалежно від того, є вони чи не є членами однієї з палат, можуть у будь-який час бути присутніми на засіданнях кожної з палат для виступу стосовно законопроектів.

Стаття 64. Парламент утворює з числа членів обох палат суд для розгляду в порядку імпічменту порушень тих суддів, проти яких порушена справа про звільнення з посади.

Питання, що відносяться до розгляду справ у порядку імпічменту, регулюються законом.

Глава V. Кабінет

Стаття 65. Виконавча влада здійсню-ється Кабінетом.

Стаття 66. Кабінет, відповідно до закону, складається з Прем’єр-міністра, котрий очолює його та інших державних міністрів.

Прем’єр-міністр та інші державні міністри повинні бути цивільними особами.

Кабінет при здійсненні виконавчої влади несе колективну відповідальність перед Парламентом.

Стаття 67. Прем’єр-міністр висувається резолюцією Парламенту з числа своїх членів. Це висування повинно передувати всім іншим справам Парламенту.

Якщо Палата представників і Палата радників прийняли різні резолюції про висування і якщо угода не була досягнута й за допомогою передбаченого законом об’єднаного засідання обох палат або якщо Палата радників не прийняла рішення про висування протягом десяти днів, за винятком часу перерви в роботі Парламенту, після того, як Палата представників зробила таке висування, то рішення Палати представників стає рішенням Парламенту.

Стаття 68. Прем’єр-міністр призначає державних міністрів, при цьому більшість міністрів повинна бути обрана з числа членів Парламенту.

Прем’єр-міністр може на власний розсуд звільняти державних міністрів з посади.

Стаття 69. Якщо Палата представників приймає проект резолюції про недовіру чи відхиляє проект резолюції про довіру, Кабінет повинен піти у відставку в повному складі, якщо протягом десяти днів Палата представників не буде розпущена.

Стаття 70. Якщо посада Прем’єр-міністра стає вакантною чи якщо скликається перша сесія Парламенту після загальних виборів членів Палати представників, Кабінет повинен вийти у відставку в повному складі.

Стаття 71. У випадках, згаданих у двох попередніх статтях, Кабінет продовжує виконувати свої функції доти, доки не буде призначений новий Прем’єр-міністр.

Стаття 72. Прем’єр-міністр як представник Кабінету вносить на розгляд Парламенту законопроекти, доповідає Парламенту про загальний стан державних справ і зовнішніх зносин, а також здійснює контроль і спостереження за різними галузями керування.

Стаття 73. Кабінет виконує поряд з іншими загальними функціями управління такі обов’язки:

сумлінне проведення в життя законів, ведення державних справ;

керівництво зовнішньою політикою;

укладання договорів; при цьому потрібно попереднє або залежно від обставин подальше схвалення Парламенту;

організація та керівництво цивільною службою відповідно до норм, встановлених законом;

складання бюджету й внесення його на розгляд Парламенту;

видання урядових указів з метою проведення в життя положень цієї Конституції та законів; при цьому в урядових указах не можуть міститися статті, котрі передбачають кримінальне покарання інакше як з дозволу відповідного закону;

прийняття рішень про загальну й часткову амністії, пом’якшення й відстрочку покарань та поновлення у правах.

Стаття 74. Усі закони й урядові укази підписуються компетентними державними міністрами й контрасигнуються Прем’ єр-міністром.

Стаття 75. Державні міністри в період обіймання ними своїх посад не можуть залучатися до судової відповідальності без згоди на те Прем’єр-міністра. Однак це не стосується права притягнення до судової відповідальності.

Примітка:

Документ № 1 використаний з: Конституции зарубежных государств. — М.: БЕК, 1996. — С. 291—306.