7.3. Державний лад Риму в царський період Царський період в історії Риму - це 753-509 рр. до Р. X.
Названий він так тому, що в цей час тут правило сім царів (Ромул, Нума Помлілій, Тулл Гостілій, Анк Марцій, Тарквіній Пріск, Сервій Туллій, Тарквіній Гордий).
Характеризувався цей період розпадом родового ладу та перетворенням примітивної варварської громади на місто-державу.
Основною ланкою суспільства були роди, котрих налічувалося 300. Роди об'єднувалися в ЗО курій. Десять курій утворювали одну трибу, кожна з яких відповідала одному з трьох племен (латини, сабіни, етруски), що об'єдналися в римський народ (квірити). Управління мало характер військової демократії: Народні збори, Сенат (рада старійшин), рекс (цар).Верховна влада належала Народним зборам (куріатним коміціям), де кожна курія мала один голос. Збори обговорювали питання та приймали рішення з проблем, які стосувалися всього суспільства: війни й миру, обрання посадових осіб, прийняття до складу римського народу нових общин.
Сенат складався зі старійшин 300 родів. Це був упливовий орган, який попередньо обговорював питання, що виносилися на народні збори, а також міг самостійно вирішувати багато різних справ, які стосувалися управління, фінансів, зовнішньої політики тощо.
Рекс (цар) обирався на Народних зборах і був, передовсім, воєначальником і верховним суддею (у справах про зраду, заколот інші злочини, що вважалися публічними) та жерцем. Межі його повноважень визначалися звичаями.
Значний уплив на управління справляли жрецькі колегії- авгури (на підставі всіляких знаків та гадань давали свої висновки про діяльність посадових осіб), понтифіки (слідкували за дотримуванням звичаїв і могли за їх порушення засуджувати навіть до страти), феціали (кидаючи закривавлений спис на територію ворога, здійснювали акт проголошення війни).