10.2. Феодальна монархія в Англії після нормандського завоювання (ХІ-ХІІ століття)
Становлення феодального ладу в Англії було завершено нормандським завоюванням (1066 р.), що закріпило характерні особливості англійського феодалізму - політичне об'єднання країни та централізацію державної влади.
Хоча ця специфіка й була підготовлена попереднім розвитком, але важливу роль відіграв і власне факт завоювання. Усі землі Англії були поділені між переможцями - нормандськими й іншими французькими феодалами, котрі утворили верхівку класу феодалів. Розділ землі був проведений у декілька етапів у м іру захоплення території та конфіскації землі у представників англосаксонської знаті. Тож володіння великих феодалів були розпорошеними в різних частинах країни та не утворювали суцільних територіальних князівств. Підтримка великими феодалами сильної королівської влади, зумовлена необхідністю утримувати панування над ворожим населенням і закріпаченим селянством, мала тимчасовий характер, оскільки суперечила їхньому прагненню досягти політичної самостійності та незалежності. Королі нормандської династії в своїй діяльності спиралися на середніх і дрібних феодалів, зацікавлених у закріпаченні селян й охороні своїх прав від зазіхань великих феодалів. Феодально-ієрархічна драбина, котра ще не зовсім сформувалася, була укріплена встановленням безпосереднього зв'язку між усіма її сходинками -васалами окремих сеньйорів і королем (Солсберійська присяга 1086р.), що й були особливістю ленноїсистеми в Англії. Тоді король
запропонував усім вільним князям присягнути йому на вірність. На чолі держави стояв монарх, який здійснював вищу судову,
законодавчу та виконавчу владу.
Відбувалось упорядкування структури й уточнення компетенції
вищого органу центрального управління - королівської курії,
що поєднувала функції виконавчого, судового та фінансового органу.
До її складу належали маршал, камерарій (керував королівським
70
майном) і канцлер (особистий секретар короля).
Відтак з посиленням королівської влади у складі курії виділяються окремі відомства -палата шахової дошки на чолі зі скарбником (центр фінансового управління), відомство канцлера, Вищий суд короля на чолі з юсти-ціарієм (з нього пізніше виділився суд загальних позовів, який дістав право проводити засідання без участі короля).При королі діяла також Велика рада, що складалася з великих феодалів і найупливовіших посадовців. З часом вона поділилася на дві палати - судову та казначейства.
У XII ст. король Генріх II (1154—1189) здійснив судову та військову реформи.
Суть військової реформи: військова служба феодала на користь короля за користування загальним наділом була замінена сплатою "щитових грошей", за які король мав змогу наймати на військову службу будь-кого.
Основні складові судової реформи:
- центральні королівські суди (яким тепер були підсудні майже всі кримінальні злочини) через інститутрозТздних суддів (як представ ники центру регулярно об'їздили графства та розглядали всі справи, підсудні короні) були пов'язані з окружними й обласними судами. Розслідування таких справ тепер здійснювалося через присяжних - 12 лицарів і 4 вільних людей, які під присягою повинні були повідомляти про всі злочини, скоєні в окрузі;
- кожна вільна людина Англії відтепер мала право за певну плату перенести майновий (земельний) спір у королівську курію, що підривало судову владу окремих феодалів (сеньйоріальних судів) та водночас посилювало й розширювало королівську юрисдикцію.
У військовій сфері відроджувалося колишнє англосаксонське народне ополчення. З цією метою запроваджувалася військова служба для всього вільного населення. Кожний вільний (феодал, селянин, міщанин) повинен був власним коштом придбати необхідну зброю. У такий спосіб створювалося нерегулярне військо, котре король міг протиставляти своїм неслухняним васалам.
Отож, у ХІІ-ХІІІ століттях в Англії утворюється система центральних установ, яка виросла з управління королівського палацу та ще більше зміцнила королівську владу.