4.1. Доктрина верховенства права Співтовариства над національним правом держав-члені в

Верховенство права Співтовариства над національним правом держав-членів є важливим елементом усього правопорядку ЄС. А ні в Договорі про Співтовариство, ні в Лісабонському Договорі чи будь-яки х інших установчих договорах ЄС не згадується про верховенство права Співтовариства/ЄС .

Оскільки для держав-члені в Договір про Співтовариство є передусім міжнародно ю угодою, у разі колізії права Співто - вариства та національног о права слід брат и до уваги метод інкорпораці ї міжнародни х угод, яки й практикуєтьс я в на - ціональном у праві держав-членів . Існують 2 головні методи: так звани й моністичний (відповідно до яког о міжнародна угода набирає чинності та автоматично стає частиною національної правової системи одразу після ратифікації) та так звани й дуаліс- тичний, згідно з яки м інкорпораці я міжнародно ї угоди від- бувається у вигляді прийнятт я окремог о закону. У зв'язк у з незручностями, пов'язаним и з відмінностями підходів у різних

1 Див.: Справа 6/64 , Costa v. ENEL (1964) ECR 585, (1964) CML R 425.

38

державах-членах*, та маючи на меті універсальне застосування права Співтовариства, ЄС П детально розвинув судову практику, щ о тлумачит ь принци п верховенств а прав а Співтовариства .

Проте слід пам'ятати , що ЄС П не може скасувати національ - ний закон. Це може зробити лиш е національни й орган, відпо- відно до внутрішнього законодавства держави-член а ЄС (орган, що прийняв акт, або орган конституційної юрисдикції). У зв'язку з цим, природно, виникают ь неабиякі практичні проблеми, тому в рішенні у справі Simmenthal SpA (No . 2) ЄС П встановив, що національні суди не повинн і застосовувати національни й закон , яки й суперечить праву Співтовариства. При цьому, національні суди не зобов'язані звертатися до компетентного органу з подан- ням про скасування такого акта або очікувати його скасування.

І все ж, незважаючи на значни й розвиток доктрин и верхо- венства права Співтовариства, ставлення до неї держав-члені в ЄС була та продовжує бути неоднозначним . У Великій Британії (яка інкорпорувала право Співтовариства Законо м про Євро - пейські Співтовариства 1972 р.) Палата Лордів, найвища судова інстанція цієї країни, часто вдавалася до різноманітних хитрощів, за допомого ю яких тлумачила національне законодавство, що суперечить Договору про Співтовариство, як таке, що відпові-

* Моністични й засіб інкорпорації є традиційни м для Нідерландів, Франції ;

дуалістичний практикується у Бельгії, Великій Британії, Італії, Німеччині, тощо .

' Див. : Справ а 26/62 , Algemene Transport-en Expeditie Onderneming van Gend en

Loos v. Nederlandse Administratie der Berlastingen (1963) EC R 1, (1963) CML R 105.

2 Див. : Справ а 11/70, Internationale Handelsgesellschaft GmbH v. Einfuhr-und

Vorratsstelle fur Getreide und Futtermittel (1970) ECR 1125, (1972) CML R 255.

3 Див.: Справа 106/77, Amministrazione delle Finanza detlo Stato v. Simmenthal SpA

(1978) ECR 629, (1978) 3 CML R 263.

4 Див.: Справа C-213/89 , R. v. Secrenary of State for Transport, ex parte Factor- tame and Others (1990) ECR 1-2433, (1990) 3 CML R 1.

39

дає праву Співтовариства . Французьк і суди низко ю рішен ь продемонструвал и сво є відкрит е небажанн я дотримуватис я доктрин и верховенств а права Співтовариства . Запереченн я Німеччини, здається, є найбільш обгрунтованими: від самого початку Німеччина посилалася на деякі невідповідності права Співтовариств а національном у Основном у закону 1 . Прот е пізніш е у судових рішеннях , зокрем а в справ і Steinike und Weinlig2, було знайден о своєрідне розв'язанн я цієї проблеми: визнано, шо за німецьки м правом оспорит и конституційність права Співтовариства можна лиш е шляхом оспорюванн я Закону про ратифікаціє ю Німеччино ю установчих договорів ЄС.