Земельний закон, затверджений Українською Центральною Радою (18 січня 1918 року)

Розділ І. - Загальні засади.

1. Право власности на всі землі з їх водами, надземними і під­земними багацтвами в межах Української Народньої Республіки віднині касується.

2.

3. На користування цим добром мають право всі громадяни Української Народньої Республіки без різниці полу, віри і націо­нальносте, з додержанням правил цього закону.

4. а) верховне порядкування всіма землями з їх водами, надзем­ними і підземними багацтвами належить, до скликання Української Установчої Ради, Українській Центральній Раді;

б) порядкування в межах цього закону належить: землями міського користування згідно з §§ 6 і 7 - органам міського само­врядування; иншими - сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам, в межах 'їх компетенції.

5. На верховний і місцеві органи порядкування землею покла­дається:

а) забезпечення громадянам 'їх прав на користування землею;

б) охорона природних багацтв землі від виснаження і вживан­ня заходів до зросту цих багацтв.

Розділ II. - Основні засади користування поверхнею землі.

6. Користування поверхнею землі дозволяється:

а) для загально-громадського господарства, коли органи дер­жавної влади, органи міського самоврядування або земельні комі­тети організують і ведуть різні корисні підприємства загального або місцевого громадського значіння;

б) для приватньо-трудового господарства, яке ведеться власною працею окремими особами, сім'ями або спільно товариствами;

Примітка. Тимчасово в виключних випадках наймана праця може вживатись згідно з правилами, які встановлюють земельні комітети.

в) під оселі й будівлі окремим особам, товариствам або громад­ським установам для мешкання, або для торговельних і промисло­вих підприємств.

7. Органам державної влади, органам міського самоврядуван­ня і 'їх союзам та земельним комітетам надається право повертати і призначати потрібні площі земель для громадського користуван­ня з метою:

а) охорони природних багацтв землі від виснаження і для більш раціонального їх використовування;

б) визискування багацтв землі і повернення прибутків з них на загально-громадські потреби;

в) заведення досвідних і зразкових полів, розсадників, питом- ників і селекційних станцій, а також для санітарних, благодійних, освітніх та инших загально-корисних установ;

г) будування залізниць і инших шляхів.

8. Землі нарізуються земельними комітетами в приватньо-тру- дове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам, які встановлюють правила порядкування одведени­ми їм землями з додержанням вимог цього закону.

9. Нормою наділення для приватньо-трудових господарств повинна бути така кількість землі, на якій сім'я, або товариство, провадячи господарство звичайним для своєї місцевости спосо­бом, мали б користь, потрібну як для задоволення своїх спожив­чих потреб, так і для підтримання свого господарства; ця норма не повинна перевищувати такої кількости землі, яка може бути об­роблена власною працею сім'ї або товариства.

10. Встановлення цієї норми й урівнення в користуванні зем­лею проводиться земельними комітетами і сільськими громадами під керуванням і з затвердження центрального органу державної влади.

11. Садибні участки під різні будівлі й підприємства нарізують­ся згідно з правилами, встановленими державними органами, ор­ганами міського самоврядування і земельними комітетами.

12. Ніякої платні за користування землею не повинно бути.

Примітка. Оподаткуванню підлягають тільки лишки землі по­верх встановленої норми, або надзвичайні доходи, які залежать від природних якостей участка, його близости до торговельних цен­трів і шляхів та инших соціяльно-економічних умов, незалежних від праці господарів хозяйства.

13. Строки користування землею встановлюються сільськими громадами й товариствами на підставі правил, встановлених зе­мельними комітетами згідно з цим законом.

Примітка. Право користування може переходити в спадщину.

14. Передача права на користування участком землі можлива лише з дозволу громад і земельних комітетів.

15. У частки приватньо-трудового користування, на котрих зовсім припиняється господарство, або заводиться нетрудове, пе­реходять в порядкування громад і земельних комітетів.

16. При зміні господарів участків землі, всі заведені поперед­нім господарем і невикористані земельні поліпшення й меліорації оплачуються йому новим господарем.

17.

18. Для переведення заходів до охорони й розвитку багацтв землі, закладається Державний Меліоративний фонд.

19. Для допомоги нормальному розвиткові сільського госпо­дарства, державою організується сільсько-господарський кредит.

Розділ III. - Переходові міри.

20. Вивласнення всіх земель з їх водами, надземними і підзем­ними природними багацтвами в межах Української Народньої Республіки переводиться без викупу.

21. За попередніми власниками й орендарями (окремими осо­бами, сім'ями, товариствами й громадами) по їх бажанню і з по­станови волосних земельних комітетів залишаються в користуван­ня участки землі з садами, виноградниками, хмільниками й т. п. в кількості, яку вони власною працею і працею своєї сім'ї можуть обробити.

Примітка. Трудові сади, виноградники, хмільники й т. и. зали­шаються в користуванні бувших власників і не врізуються.

22. Всі землі, які до видання цього закону були в розпоряджен­ню органів місцевого самоврядування і різних громадських та нау­кових установ, в порядку ст. 7-в. (основних засад) залишаються в 'їх користуванню з постанов повітових земельних комітетів.

23. Садибні участки землі під оселями і різними господарськи­ми торговельними й промисловими підприємствами залишаються в користуванню власників у кількості, яка встановлюється земель­ними комітетами чи органами міського самоврядування по прина­лежності (ст. 4).

24. Всі інші землі, не зазначені в §§ 21, 22 і 23, переходять до порядкування земельних комітетів.

25. Одночасно з цими землями від власників переходять до роз­порядження земельних комітетів живий і мертвий сільсько-госпо­дарський інвентар і будівлі, за винятком тієї кількости 'їх, котра кон­че потрібна їм для життя й ведення приватньо-трудового госпо­дарства чи торгових і промислових підприємств, згідно з ст. 23.

26. Зазначені в § 25 землі поділяються земельними комітетами на дві частини:

а) на землі для загально-громадського господарства, згідно з ст.

б) на землі для приватньо-трудового користування.

27. З земель, призначених для приватньо-трудового користу­вання, в першу чергу задовольняються потреби місцевої малозе­мельної та безземельної хліборобської людности і в другу - потре­би місцевої нехліборобської й немісцевої людности.

Примітка. Малоземельними вважаються такі хлібороби, пло­ща землі котрих не задовольняє споживчих потреб їхніх сімей, при веденню господарства звичайним для своєї місцевости способом.

Наділення провадиться по нормі, встановленій в порядку ст.ст. 9 і 10 (основних засад).

Урівнювання в користуванню землею провадиться шляхом:

а) оподаткування лишків землі поверх встановленої норми від­повідно чистого доходу з них;

б) оподаткування надзвичайних доходів з землі, які залежать від природних якостей участка або близости до торговельних цен­трів і инших соціяльно-економічних умов, незалежних від праці господарів цих хазяйств;

в) розселення, або зміни меж, участків і їх розмірів.

Землі, які залишаються після наділення місцевої людности по установлених нормах, доки буде вироблено центральними орга­нами земельної реформи план розселення й переселення, можуть даватись в користування місцевій людності поверх цих норм на умовах, установлених земельними комітетами.

Земля для засіву буряків і инших рослин, за якими буде визна­но особливе значіння, нарізується в приватньо-трудове користу­вання з умовою не зменшувати площі цих культур.

Висококультурні господарства передаються цілими в корис­тування товариствам або сільським громадам, котрі будуть вести господарство спільно, по планах затверджених земельними комі­тетами. На таких самих умовах без поділу передаються в користу­вання сади, хмільники, виноградники й таке инше.

Племенні розсадники й питомники, селекційні та досвідні поля і станції переходять цілими в порядкування земельних комітетів, котрі або самі ведуть на них хазяйнування, або передають їх орга­нам місцевого самоврядування та науковим закладам.

Історія держави і права України: хрестоматія-практикум / О. А. Гаврилен­ко, І. А. Логвиненко, Л. В. Новікова. Харків : ХНУ ім. В.Н. Каразина, 2015. С. 187­190.