<<
>>

Закон про українське громадянство (2 липня 1918 року)

Рада Міністрів ухвалила, а Гетьман затвердив оцей закон про громадянство Української Держави:

1. Під громадянином Української Держави розуміється та дер- жавноправна приналежність людини до неї, що надає особі права й обов'язки українського громадянина.

2. Громадянинові Української Держави забороняється одно­часно бути громадянином чи підданим іншої держави.

3. Вся повнота політичних прав Української Держави, в тім числі активне й пасивне право участі у виборах до публічно-пра­вових установ, а також право державної публічно-громадської служби належить тільки громадянам Української Держави, але ж на них упаде обов'язок дбати усіма силами про добро Української Держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя.

Примітка: На державних і публічно-громадських посадах чу­жоземці можуть служити в тих установах, де це допускається ви­нятковим законом.

Примітка 2: До видання нового закону про державну службу за­кони російської держави про цю службу мають сили і в Українській Державі.

4. Усі російські піддані, що перебувають на Україні підчас ви­дання цього закону, визнаються громадянами Української Дер­жави. Хто з них не схоче підлягти цій постанові, той мусить подати про те заяву місцевому старості протягом місяця від дня одержан­ня цього закону на місцях, для запису в окремий алфавіт підданих і громадян чужих держав.

Примітка: Особи, які з російського підданства не перейшли до громадянства Української Держави, повинні одержати від свого уряду національний документ про свою особу, а до того повинні одержати від місцевого старости посвідчення на право перебуван­ня на Україні, яке дається на речінець не більше шоста місяців.

5. Всякий, хто народився на території України, хоч би він по­стійно перебував поза межами її, має законне право уважатися українським громадянином при умові, коли він подасть про те за­яву протягом року після осягнення повноліття.

Повнолітні ж під час видання цього закону повинні подати таку заяву протягом року після оголошення закону.

6. Ті особи, котрі самі або 'їх батьки осіло перебували на Україні, але підчас видання цього закону перебувають поза межами її, мо­жуть звернутися протягом одного року віддня оголошення цього закону з проханням зачислити їх до громадян Української Держави.

Примітка: У випадку пропуску речінця, зазначеного в цій стат­ті, прохання про приняття до українського громадянства належить до розгляду, коли особа, яка просить, докаже, що пропуск стався з причин, які заслуговують на увагу.

7. Особи, що зазначені в статтях 5 і 6 цього закону, свої про­хання про українське громадянство подають на місцях свого пе­ребування найближчим до них закордонним представникам Українського Уряду, котрі, по розгляду відповідних доказів, вида­ють їм посвідчення про українське громадянство, одночасно спо­віщаючи про списки таких осіб Уряд свого краю і уряд держави, в якій вони пробувають. Не забороняється особам, котрі з причи­ни, яка заслуговує на увагу, не мали змоги звернутися до україн­ських представників поза кордоном, звертатися з відповідними проханнями до адміністраційного відділу окружного суду по міс­цю свого приїзду на Україну.

8. Інші особи набувають собі право українського громадянства:

а) народженням від громадян Української Держави, б) шлюбом чужоземки з українським громадянином, в) усиновленням чужо­земця до 17 року громадянином Української Держави, г) натура­лізацією.

9. Право громадянства набувається через натуралізацію при умовах: а) коли особа має правоздатність і дієздатність, б) коли вона пробуває на Україні протягом 8 років, в) коли вона має спро­можність годувати себе й родину.

10. Крім цього громадянство Української Держави можуть придбати такі особи: а) укріаїнська громадянка, що пішла за чо­ловіка чужоземця, коли цей шлюб спиниться ним, б) народжені від шлюбу з чужоземцем діти української громадянки, які після скасування шлюбу залишаються коло матерів, в) чужоземці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні та не пізніше двох років після скінчення освіти подали прохання про приняття їх до українського громздянства, г) чужоземці, які зробили Українській Державі значні услуги.

Перераховані в цій статті особи приймають­ся в українське громадянство, коли оселяться на Україні та зроб­лять заяву про своє бажання бути українськими громадянами.

11. Право громадянства, придбане згідно з 8 і 9 статтями цього закону, поширюється на дітей осіб, що стали громадянами, коли ті діти не дійшли до 17 років.

12. Всім, хто просить про прийняття до українського грома­дянства, можна відмовити задоволенню їх прохань, коли маються відомості про 'їх ганебні вчинки, про плямуючі професії або про можливу від них шкоду для Української Держави.

13. Прохання про прийняття до громадянства Української Держави виключно осіб, які визначені в ст. 5 і 6 подаються до ад­міністраційного відділу окружного суду по місці перебування про­хача. При проханні чужоземця мужеського полу, підлягаючого по закону своєї батьківщини військовому обов'язкові, треба при­класти посвідчення про те, що він виконав військовий обов'язок, або вільний від нього. Суд по розгляді прохання з боку всіх умов надбання прав громадянства, учиняє постанову про призначіння прохань громадянином Української Держави й після об'яви її про­хачеві надсилає копію цієї постанови до відповідного губерніяль- ного старости.

14. Постанови суду по справам про громадянство можуть бути оскаржені до генерального суду в двохтижневий речінець проха­чем чи губерніяльним старостою. Цей речінець рахується для про­хача від дня об'яви йому постанови суду в остаточній формі, а для губерніяльного старости від дня одержання в канцелярії його копії постанови суду. Скарги подаються через той адміністраційний суд, який склав оскаржену постанову.

15. Коли з боку губерніяльного старости не буде надіслана в певний речінець скарга на постанову суду про прийняття до гро­мадянства, суд видає зацікавленій людині посвідчення про її укра­їнське громадянство.

16. Кожний, принятий до громадянства в порядку ст. 7 і 13 цього закону, повинен виконати присягу на вірність Державі по прикладеному до цього тексту.

Примітка: Особи, які по своїм переконанням не признають присяги, дають замість неї урочисту обіцянку.

17. Право громадянства відпадає, коли громадянин Української Держави приймає громадянство або підданство іншої держави.

18. Кожний громадянин Української Держави має право зрік- тися громадянства України. Але ж те зречення розрішується не ра­ніш, як після трьох років перебування в українськім громадянстві.

19. Хто без належного дозволу вступить до підданства іншої держави, той підпадає карі, зазначеній в 1 ч. ст. 325 «Улож. о наказ», і йому забороняється повертання на Україну.

20. Заява про бажання зріктися українського громадянства подається до адміністраційного відділу місцевого окружного суду. В тій заяві з доказом по документах зазначується, до громадянства чи підданства якої держави прохач переходить. Коли громадянин Української Держави повинен відбувати військову повинність, то увільнення від громадянства розрішується тільки після того, як він документально докаже, що відбув цю повинність, або по зако­ну увільнився від неї. Увільнення від громадянства розрішується тільки тим, за котрими не лічиться ніяких доплат по особистих по­датках.

21. Хто зрікся громадянства Української Держави, той має пра­во прохати знову про прийняття в громадянство її не раніш, як че­рез п'ять років з часу виключення з громадянства. Виїмки з цього строку можуть бути зроблені тільки з розрішення Ради Міністрів.

22. Закон про громадянство, який ухвалено Центральною Ра­дою 2-4 березня 1918 року, касується.

Як додаток до закону про громадянство Української Держави було вироблено й ухвалено Радою Міністрів ще текст запри- сяжного обіцяння при вступі до українського громадянства:

«Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській Державі, як своїй Батьківщині, охороняючи інтереси Держави і всіма силами своїми допомагаючи її славі та розцвіту, не жалкую­чи для цього навіть і свого життя.

Обіцяю та заприсягаюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української Держави, щиро виконувати всі обов'язки громадянина її, коритися її правительству і всім поставленим від нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини му­сять бути для мене вище моїх особистих рахунків».

Примітка: Особи, які не визнають присяги, дають урочисту обі­цянку такого ж змісту, але без слів «та заприсягаюсь».

Дорошенко Д. І. Історія України, 1917-1923. В 2 т. Т. 2. Київ : Темпора, 2002. С. 108-110.

<< | >>
Источник: Історія держави і права України : хрестоматія-практикум / М. Ю. Бурдін, Є. С. Логвиненко, І. А. Логвиненко; за заг. ред. О. М. Бандурки. Харків : Майдан,2021. 890 с.. 2021

Еще по теме Закон про українське громадянство (2 липня 1918 року):

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -