ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
Після прийняття Акту проголошення незалежності України і проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року Україна твердо стала на самостійний державницький шлях. Але одна справа проголосити незалежність, а зовсім інша - втілити її в життя.
Формування незалежної державності здійснювалося мирним шляхом. Проголошення незалежності вимагало формування юридичної бази, здатної забезпечити суверенне існування України. Утвердженню незалежності сприяло дружнє ставлення до України світової спільноти. За грудень 1991 року незалежність України визнали 68 держав світу. 25 грудня 1991 року Україну визнали США. Впродовж 1992 року Україну визнало ще 64 держави. Велике значення для України мало визнання її з боку Росії, яка була впевнена в тому, що збереже за собою роль керівного центру в рамках СНД. Керівники України підтримували курс на економічне співробітництво в рамках СНД, але категорично виступали проти створення наддержавних структур, які б загрожували суверенітету країни.
Україна вважала СНД міжнародним механізмом, який мав існувати на основі двосторонніх вигідних відносин між країнами-членами цього союзу. Уряд України дотримувався політики, яка повинна була забезпечити реалізацію національних інтересів республіки.
Як показав час, найболючішим питанням міжнародної політики для України стали відносини з Росією, яка не відмовилася від імперської політики щодо інших держав. Українське керівництво, незважаючи на провокаційні кроки з боку уряду політичних сил Росії проводило у відносинах з цією країною зважену політику, намагаючись вирішувати спірні питання шляхом переговорів.
Гострою проблемою взаємовідносин був і залишається Крим та Чорноморський флот.
Зважаючи на досить складну ситуацію у відносинах з деякими сусідніми державами Україна вимушена була приділити багато уваги проблемам будівництва Збройних Сил республіки.
24 серпня 1991 року позачергова сесія парламенту прийняла постанову « Про військові формування на Україні», згідно з якою всі війська, дислоковані на території республіки підпорядковувалися Верховній Раді.
Тоді ж було створено Міністерство оборони, а міністром оборони призначено генерал-майора авіації Константина Морозова (згодом йому було присвоєно звання генерала-полковника).Черговим кроком стала розробка концепції оборони та будівництва Збройних Сил України, схвалена Верховною Радою 11 жовтня. У ній заявлялося про намір України одержати у майбутньому статус нейтральної, без’ядерної держави, яка не бере участі у військових блоках. Дві останні тези викликали у суспільстві жваву дискусію. Виявилося чимало прихильників володіння ядерним арсеналом та інтеграції України в НАТО.
Прийнятий 6 грудня Закон « Про Збройні Сили України» заборонив застосування їх без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов’язаних з обороною держави, цим же законом встановлювалося використання у Збройних силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання на національно-історичних традиціях народу, заборонялася діяльність у військах будь-яких політичних партій і рухів. Окремою постановою було затверджено текст військової присяги, яку тут же в залі Верховної Ради, першим склав міністр оборони України К.Морозов. Указом від 12 грудня 1991 року, Президент України Л.Кравчук прийняв на себе обов’язки головокомандуючого Збройними силами України.
Першим етапом реалізації закону «Про Збройні сили України» стало добровільне складання військової присяги на вірність народові України в частинах та з’єднаннях, дислокованих на території республіки, яке розпочалося з січня 1992 року. Головокомандуючий Збройними силами СНД маршал Є.Шапошніков наказав розташованим в Україні військам скласти з 10 по 12 січня присягу на вірність Росії. Потім, мабуть зрозумівши абсурдність цього наказу запропонував на вірність неіснуючої державі СНД. Однак переважна більшість воїнів поклялася захищати незалежність України. Решті була надана можливість перейти на службу до будь- якої іншої армії країн Співдружності, або звільнитися в запас. Командуючих Київським, Одеським та Прикарпатським військовими округами, що не присягнули Україні, було усунуто з посад.
Прийнятим 4 листопада Законом « Про Національну гвардію України» було утворено на базі внутрішніх військ озброєний загін для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави, а також життя, гідності, конституційних прав та свобод громадян.
За декілька місяців Верховна Рада України прийняла майже півсотні документів, які регламентували будівництво Збройних сил. На їх основі відбувалося реформування армії, формування воєнної доктрини, вдосконалення матеріального забезпечення армії та системи підготовки військових кадрів, створенні механізму соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей тощо.
Ще в Декларації про державний суверенітет Україна виразила своє бажання стати в майбутньому неядерною державою. Вона стала першою і єдиною на сьогодні державою світу, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї.
Серед інших нормативних актів, що забезпечували суверенітет України, слід назвати закони «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року, «Про державний кордон України» і «Про прикордонні війська України» від 4 листопада 1991 року, указ «Про утворення державного митного комітету України» від 12 грудня 1991 року.
3 перших днів існування почалася робота з формування атрибутів незалежної держави.
4 вересня 1991 року було прийнято постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого національного прапора. 15 січня 1992 року з’явився указ «Про державний гімн України», який затвердив національний гімн на слова П.Чубинського та музику М.Вербицького «Ще не вмерла Україна». 28 січня 1992 року синьо-жовний прапор було проголошено державним прапором України. Малим гербом України було затверджено тризуб.
Як самостійна держава, Україна з перших днів незалежності намагалася створити свою грошову одиницю. Постановою від 9 вересня 1991 року запроваджувався обіг купонів багаторазового використання.
В середині 1992 року Україна вийшла з рубльової зони. Зростання цін на енергоносії привело до інфляції, яка в 1993 році переросла в гіперінфляцію.
За 1993 рік купоно-карбованці знецінилися в 103 рази. Такого рівня інфляція на той час не знала жодна країна світу. Жорстка дефляційна політика Національного банку України дала змогу на деякий час приборкати інфляцію.У таких умовах Україна мала робити більш рішучі кроки до ринкової економіки. Основою формування багатоукладної економіки стали закони «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 року, «Про
приватизацію малих державних підприємств» від 6 березня 1992 року, «Про
приватизаційні папери» від 6 березня 1992 року.
Але непослідовність в проведенні ринкових перетворень тільки посилила економічну кризу. Державна програма приватизації була провалена. На середину 1993 року 98% підприємств залишилися власністю держави. У грудні 1993 року інфляція перевищувала 90%.
Економічна криза призвела до гострої політичної кризи. 24 вересня 1993 року Верховна Рада прийняла рішення про призначення на 24 березня 1994 року дострокових виборів парламенту. Одночасно, на 26 червня 1994 року були призначені вибори Президента.
На виборах, що проходили у два тури з 27 березня по 10 квітня 1994 року було обрано 338 народних депутатів. Половину яких місць було віддано політичним партіям. Найбільше місць отримали комуністи - 101, СПУ -і СелПУ - здобули відповідно 14 і 18 мандатів, Рух - 20. Інші партії мали від 1 до 9 представників у Верховній Раді.
Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори. На посаду Президента було зареєстровано 7 кандидатів. Головна боротьба розгорнулася між Л.Кучмою - 31,25% та Л.Кравчуком - 37,08% - першому турі. У другому турі, який відбувся 10 липня 1994 року, Л.Кучма набрав 52,14% голосів, Л.Кравчук - 45,06%. Таким чином Л.Кучма став другим всенародно обраним Президентом України.
З обранням нового парламенту і президента боротьба між законодавчою і виконавчою владою посилюється.
За чотири роки після проголошення Л.Кучмою курсу на радикальні реформи в українській економіці, намітилися певні позитивні зрушення.
В основному вдалося досягти грошової стабілізації. Здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, малу приватизацію, роздержавлення земель. Запроваджено систему неемісійного, ринкового обслуговування бюджетного дефіциту. Зріс експорт українських товарів.Однак економічну кризу подолати не вдалося. Заборгованість по заробітній платі становить від 1 до 6 місяців. Загострилася проблема безробіття. Продовжується спад промислового виробництва.
У 1997-1998 роках було розроблено ряд невідкладних заходів по виправленню економічного становища.
7 липня 1997 року Президент України підписав указ «Про Вищу економічну Раду Президента України» у складі 30 осіб. На неї покладалися завдання розробки стратегій і тактики економічної реформи, аналізу та прогнозу економічної ситуації в державі, здійснення моніторингу ходу економічних перетворень, координація заходів органів державної влади та громадських організацій щодо здійснення економічної реформи.
Однією з головних причин пробуксовування реформ в Україні є незадовільна робота парламенту. Причин цьому декілька. Майже три роки після виборів йшли довибори депутатів. На середину 1997 року їх кількість досягла 415. Змінилося співвідношення політичних сил у парламенті. На вересень 1997 року у Верховній Раді були представлені 22 політичні партії, діяло 3 фракції і 7 депутатських груп.
Станом на початок березня 1997 року в Україні було зареєстровано 41 політичну партію. З розгортанням підготовки до парламентських виборів 1998 року активізувалася діяльність політичних партій по створенню передвиборчих коаліцій та блоків.
Вперше в новітній історії України вибори проводилися за мажоритарною та пропорційною системами. 225 депутатів обиралися в одномандатних виборчих округах, а 225 - в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на підставі пропорційного представництва.
До виборчого бюлетеня в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі було внесено 30 політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у народні депутати України від яких зареєстровані Центральною виборчою комісією.
Виходячи з загальної кількості голосів виборців у багатомандатному загальнодержавному окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій та виборчого блоку партій, які отримали 4 або більше відсотків голосів, та числа мандатів у цьому окрузі, Комісією встановлено виборчу квоту (тобто кількість голосів виборців, необхідну для отримання одного депутатського мандата) - 77 тис.695 голосів виборців. Виходячи з цієї виборчої квоти, кожна з вищезазначених політичних партій та виборчий блок партій отримали депутатські мандати у Верховній Раді в кількості:КПУ - 84, Народний Рух України - 32, Партія Зелених України - 19, Народнодемократична партія-17, Соціал-демократична партія -14. Списки депутатів в депутати від інших політичних партій, виборчих блоків партій отримали менше 4 відсотків голосів виборців і не набули права на участь у розподілі депутатських мандатів.
На перших пленарних засіданнях Верховної Ради було обговорено й затверджено персональний склад фракцій, яких у новому парламенті буде вісім - за кількістю партій, що подолали на виборах чотирьохвідсотковий бар’єр. Збільшила кількість місць: Комуністична партія - 119. Потім йдуть фракції: НДП - 84
парламентарії, Руху - 47, «Громади» - 39., блоку соціалістів та селян - 35, Соціал- демократів і зелених - по 24 та прогресивних соціалістів - 17.
2.