§ 3. Забезпечення охорони «высочайших» осіб

Особлива злагодженість дій багатьох каральних органів вима­галася при забезпеченні безпеки царя, його родичів і близьких осіб під час «височайших подорожей». Навіть простий проїзд царя через «ввірену» територію приносив місцевим властям багато клопотів, не говорячи вже про «височайші відвідини».

Підготовка до царського проїзду (або приїзду) розпочиналась зазвичай за декілька місяців. До забезпечення безпеки царя і його почту залучалися десятки тисяч людей — спеціальний загін тає­мної охорони імператора, війська, місцеві чини жандармерії, поліції тощо. Відповідальність покладалась на «представника вищої місцевої адміністративної влади» — тобто губернатора або градоначальника. У населених пунктах, через які проходила за­лізнична колія, заздалегідь встановлювався особливий режим: реєструвалися всі приїжджі, висилались «підозрілі», оглядалися сараї, підвали тощо. По всій колії розставлялися пости, ретельно обстежувалися ліси, яри, канави, кущі.

Всі ці заходи було проведено і напередодні приїзду царя в червні 1909 р. на урочистості, присвячені 200-річчю Полтавської битви. Довелося тоді попрацювати і полтавському губернаторо­ві, і чернігівському. Вони мали не тільки забезпечити безпеку царя, але ще й продемонструвати «єднання монарха з народом». Для цього була призначена так звана «добровільна охорона». До її складу, вказував чернігівський губернатор повітовим справни­кам, «слід набирати людей цілком благонадійних, шанованих, найкращого політичного спрямування, якщо можливо — георгі- євських кавалерів (волосних старшин, суддів і засідателів, сіль­ських старост, кандидатів у земські гласні, виборних від селян).

Потурбувалися власті і про «достатню» озброєну силу. За день до початку урочистостей одна з київських газет писала: «Полтава нагадує великий військовий бівуак. Безліч військ та поліції. Біля пагорбу, де відбудуться головні урочистості, розташовувалися табором гвардійці царського конвою» [12]. Для несення охорон­ної служби у місто були стягнуті: 34-й Брянський, 33-й Єлець- кий, 36-й Орловський полки, окремі роти гренадерського і гу­сарського полків, 44-а і 32-а піхотні дивізії, 1 батальйон залізни­чників, зведений ескадрон лейб^:гвардії піхотного полку і т.д.

Порядок дій різних органів по забезпеченню безпеки царя та його оточення встановлювався у багатьох настановах та інструк­ціях. Проаналізуємо один з останніх документів — «Інструкцію чинам загону таємної охорони щодо охорони їх імператорських величностей під час височайших подорожей і перебувань поза місцями постійних резиденцій», затверджену товаришем мініст­ра внутрішніх справ Джунковським 10 квітня 1913 р. Громіздкою була не тільки назва документу; вражає його обсяг — 199 параг­рафів на 46 сторінках друкованого тексту!

На думку керівництва MBC, «суб’єкта, готового вчинити тя­жкий злочин», могли дати перш за все «анархісти, члени рево­люційних організацій, психічно хворі, фанатики з іновірців, за­галом так звані «невдахи». В «Інструкції» підкреслювалося, що заходи охорони повинні виконуватися «завжди і всюди з однако­во виключною ретельністю». Разом з тим, ці заходи належало «поглиблювати кількісно» за наявності у даному пункті великої кількості «політично неблагонадійних осіб», у випадку попере­днього сповіщення населення про проїзд, в періоди «громадських підйомів і заворушень», а також у всіх пунктах «височайших при- буттів, від’їздів, зупинок і відвідувань».

До складу загону таємної охорони входили офіцери Окремого корпусу жандармів, підвідомча двірцевому коменданту охоронна агентура, частина охоронної команди Петербурзького охоронно­го відділення, а також прикомандирован! від різних жандарм­ських управлінь і охоронних відділень чини. Могли включатися до складу загону і службовці загальної поліції. Чини, яких відря­джають до складу загону, повинні бути «цілком здоровими, доб­ре розумово розвинутими, зразкової поведінки і знати особисто якомога більшу кількість революційних діячів». В інструкції осо­бливо підкреслювалося, що таємні співробітники розшукових установ (ні теперішні, ні колишні), скільки б користі вони не принесли останнім, у жодному разі не можуть бути відряджені до складу загону таємної охорони». У цьому пункті документу від­чувається відлуння пострілів, що прогриміли 1 вересня 1911 р. у Київському оперному театрі: у цей день таємний співробітник охоронного відділення Д. Богров у присутності царя смертельно поранив Столипіна.

Як і інші сили, задіяні у справ забезпечення безпеки царя, загін таємної охорони підпорядковувався місцевому губернато­ру, градоначальникові або тимчасовому генерал-губернатору. У його розпорядження заздалегідь відряджався начальник загону з числа офіцерів охоронної агентури. Для забезпечення мобільно­сті загону та зручності управління він розбивався на команди, а останні — на відділення. Начальниками команд призначалися тільки жандармські офіцери.

Загін таємної охорони виконував три основні задачі: по-пер­ше, вивчав місця «передбачуваних височайших відвідувань, як щодо їх розташування, так і щодо осіб, які там мешкали» і розмі­щав там завчасно відповідні наряди; по-друге, він «знайомився» з політично неблагонадійними особами цієї місцевості; по-тре­тє, вивчав шляхи майбутніх «височайших поїздок» і виставляв на них «спеціальні дорожні наряди, пости у місцях громадських зі­брань, наряди постів другої лінії, або тилові, і особливі спостере­жні пости». Першу з названих задач загін мав виконувати у «най­тіснішому зв’язку» з місцевими розшуковими органами і Реєст­раційним бюро.

Інструкція начальника загону таємної охорони спеціально зобов’язувала вживати заходів «до встановлення нормальних ді­лових, повних взаємоповаги стосунків чинів загону з іншими видами поліції». Навіть нижчі чини загону таємної охорони на­ділялись доволі широкими правами. З одного боку, їх ставлення «до службовців інших відомств і особливо поліції всіх родів» мали бути «ввічливими і стриманими». Разом з тим, за необхідності «отримати будь-яку допомогу» агент загону міг звернутися «за сприянням до першого-ліпшого чина поліції або іншого урядо­вого чиновника» (при цьому йому дозволялося діяти іменем на­чальника загону таємної охорони). В інструкції підкреслювало­ся: «Ввічливість, привітність і стриманість мають дотримуватись і у поводженні з приватними особами, але ця манера триматися аж ніяк не повинна впливати на зниження вимогливості до пуб­ліки стосовно службових вимог» [13, с. 5-17].