ВСТУП

Право в певному сенсі є самостійною сферою суспільної свідо­мості, а відтак окремою цариною історичної дійсності, яка ставить перед істориками низку непростих питань: про авторитет закону в суспільстві, його співвідношення з мораллю і релігією, про те, які людські цінності відображає і підтримує закон у ту чи іншу епоху та якою мірою, або як повсякденне життя співвідноситься із законом (саме цією проблематикою історики відрізняються від істориків права) тощо.

Сьогодні, в зв’язку із зростанням інтересу до минувшини, історична наука розширює свою тематику — розглядаються такі аспекти, як сексуальні злочини, персональні та родові образи, форми насильства, форми покарання за ті чи інші злочини. Показово, що розглядаються вони в руслі антропології права, через призму тогочасної ментальності та в зв’язку з іншими фор­мами свідомості, як от архаїчні культи, фольклор тощо. Однак говорити про всі ці правові аспекти історичної дійсності можна лише на підставі знань про загальну правову систему певної країни в певний час, про різні її складові.

Загальне право має низку підрозділів. Стосовно досліджуваного періоду ми це можемо унаочнити так:

Міста в правовому сенсі є витвором середньовіччя. Раніше вони виконували радше торговельні та господарські функції, і лише отримавши самоврядування, оформивши свій правовий статус, міста стають саме такими, якими ми звикли їх бачити.

Питання про роль і значення магдебурзького права, яке упродовж століть визначало статус багатьох європейських міст, було й залишається предметом досліджень і дискусій. Історики кожної доби оцінювали його по-різному, засновуючись на певних політичних і філософських переконаннях.

Магдебурзьке право (Jus Theutonicum Magdeburgense) — середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування. Воно було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа — власника міста. Щодо загального розвитку магдебурзького права в Європі, виходячи з формування його власне правових аспектів, російський історик А. Рогачевський виділяє два періоди:

1. XII—XV ст. — магдебурзьке право було складним конгломератом норм різного походження: а) традицій сак­сонського земського права (відображених у «Саксонському Дзеркалі») та деяких інших норм звичаєвого регіонального права; б) правових норм, які сформувались безпосередньо в умовах міста (наприклад тих, що стосувалися ремесла і торгівлі). В цей період магдебурзьке право майже не відчувало впливу римського права та юридичної науки як такої, або ж цей вплив був доволі обмеженим. Велику роль відіграють королівські привілеї та законодавчі акти місцевого значення, акти органів місцевого самоврядування, які, зрештою, також входили в систему даного міського права. Особливо високим був авторитет суду самого Магдебурга.

2. XVI — початок XIX ст. — поширення магдебурзького права перестає бути єдиним процесом, тісно пов’язаним із політичним розвитком самого лиш Магдебурга¹. На теренах Німеччини дедалі більшого значення набуває римське право.

У XVI ст. значення суду Магдебурга падає. Це певною мірою пов’язано із становленням централізованих держав у Європі, які намагались обмежити закордонні впливи на свої внутрішні справи, а саме так іноді трактувалося звернення міст до суду Магдебурга. Скажімо, у Польщі 1365 р. Казимир III створив вищу судову інстанцію — суд на Краківському замку, а жителям Корони Польської заборонено було звертатись до Магдебурга³.

1547 р. бюргерам інших саксонських міст також було заборо­нено звертатись до Магдебурзького суду — це трапилося внаслідок виступів Магдебурга на підтримку Шмалькальденської унії (полі­тичного об’єднання німецьких протестантів — князів та міст, яке у війні 1546—1548 рр. з імператором Священної Римської імперії Карлом V зазнало поразки і розпалося). Відтак 1548 р. австрійський ерцгерцог і чеський король Фердинанд утворив Апеляційний суд у Празі⁴. Жителі Чеської Корони, в тому числі й мешканці Сілезії та Лужиць, раніше тісно пов’язані із Магдебургом, мали відтоді звертатись у спірних питаннях лише до цієї установи. Утворення Апеляційного суду супроводжувалось у Чехії роботою над коди­фікацією права, завершеною в 1579 р. і закріпленою королівською та сеймовою ухвалою. Однак запровадження нового кодексу не скрізь проходило безболісно. Так, жителі Лейтмеріца, де раніше діяло магдебурзьке право, упродовж ЗО років, аж до 1610 р., чинили опір запровадженню нового законодавства⁵. Дещо раніше аналогічні процеси почалися в самій Німеччині. 1432 р. в Ляйпціґу був утво­рений Верховний суд, внаслідок чого припинилася практика звер­нень до Магдебурга.

Позиції самого Магдебурга похитнулись. 1550 р. з нього офіцій­но була знята неласка, і інші міста знову стали звертатись за роз’яс­неннями до місцевого суду, між Магдебургом і окремими містами було укладено низку угод про порядок розгляду судових справ. Але подібну данину шани колишній славі цього міста віддавали переважно невеликі містечка (Цербст, Бурґ, Ґросс-Зальце, Барбі тощо). Коли ж у 1631 р. під час Тридцятилітньої війни згорів архів Магдебурга, ця практика повністю припинилася⁶. Всі подальші спроби відновити діяльність Магдебурзького суду як міжнародного органу були безуспішними.

Але саме магдебурзьке право як таке не зникає, а активно ши­риться на схід. Разом із німецькою колонізацією воно в різних фор­мах примандрувало у Східну Європу і проіснувало тут значно довше, аніж у німецьких містах.

Не вирішеним у літературі залишається питання про причини такого значного поширення магдебурзького права. Хоча багато авто­рів намагались в той чи інший спосіб пояснити цей феномен, однак їхні пояснення, як правило, були неповними або недостатньо обґрун­тованими. Саме такою, на мій погляд, є спроба А. Рогачевського, котрий виокремлює три основні причини цього явища: «Перша і головна з них — загалом схожий розвиток міст регіону: зростання самостійності міських громад, розвиток ремесла і торгівлі та пов’я­заного з ним громадянського статусу, що власне і закріплювало Магдебурзьке право. Це право використовувалось бюргерами в гото­вому вигляді, позаяк воно добре служило їхнім повсякденним практичним потребам. Друга причина — панування так званого персонального правового принципу, згідно з яким статус особи визначається не місцем її перебування, а місцем її походження.

Магдебурзького права в східноєвропейських, зокрема слов’янських, землях. Вона полягає в тому, що німецьке і слов’янське право мало багато спільних рис, що переконливо показав ще на початку XX ст. відомий російський дослідник Μ. П. Павлов-Сільванський. Тому Магдебурзьке право не сприймалось у слов’янських землях як щось принципово чуже місцевим звичаям, хоч їх відмінність усвідом­лювалась досить добре...»⁸.

Роль міського самоврядування за магдебурзьким правом є однією з найдискусійніших проблем у історії Центрально-Східної Європи. Чи німецьке право органічно злилося з місцевою традицією, чи залишилось чужорідним елементом? Чи було воно рушійною силою, чи гальмом у історичному розвитку міст? Історики досі по різному відповідають на ці запитання. Суперечки точаться не тільки в українській чи польській історіографії, але й на інших європейсь­ких фахових форумах. «...Головне і непередбачене полягало в тому, що окремі міста зовсім «підривали» політичний простір, конститую­валися в самостійні світи, в міста-держави, закуті в панцир отри­маних або вирваних привілеїв, які слугували їм ніби «юридичними укріпленнями». На таких «причинах, що належать до права», історики минулого, мабуть, занадто наполягали, бо якщо такі при­чини могли виявитися вищими за причини, зумовлені географією, соціологією або економікою, або такими, що стоять на одному рівні з ними, то ці останні все одно відігравали важливу роль. Що таке привілей без матеріальної субстанції?...Дивом було те, що в перші великі століття міського розвитку Європи повну перемогу отримало саме місто, в усякому разі в Італії, Фландрії та Німеччині. Воно набуло досить тривалого досвіду зовсім самостійного життя — це видатна подія, генезу якої зовсім не вдається окреслити з цілковитою достовірністю. Проте ясно видно її величезні наслідки»⁹.

Без дослідження зазначеної проблеми неможливо розібратися в низці інших питань історії пізнього середньовіччя, адже міське самоврядування значною мірою визначало розвиток ремесла, тор­гівлі, функціонування релігійних культів, життя національних громад тощо.

Дані нариси не є систематичним викладом досліджуваної проблематики, тим паче не претендують вони на повноту і всеосяж­ність. Це лише пунктирне окреслення певних проблем. В них для кращої орієнтації в масиві фахової літератури, зроблено спробу розглянути низку спірних питань та їх вирішення у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

В роботі, зокрема, розглядається зв’язок поширення магдебурзь­кого права з німецькою колонізацією, локаційний та релокаційний процеси XlV—XVl ст., структура органів самоврядування на прик­ладі кількох міст та особливості функціонування міських влад. Оскільки магдебурзьке право не було кодифіковане, практично кож­не місто послуговувалося своїми власними привілеями. Тому слід говорити про самоврядування кожного міста зокрема, і лише в цьому контексті — про міське самоврядування загалом. Особлива увага приділена дослідженню маґдебурґії Львова, оскільки, по-перше, Львів був не просто найбільшим на той час містом України, а й апеляційним центром і правовим зразком для інших українських міст, по-друге, правові норми самоврядування Львова були пере­хідними між центрально- і східноєвропейськими типами маґдебур- ґій, що дозволяє розглядати проблему в загальноєвропейському кон­тексті. Залучені дані з історії Києва, і лише як фоновий матеріал — про правову систему інших міст. Принцип нарисів, як мені видаєть­ся, дозволяє обмежитись таким вибірковим підходом, тим паче, що спеціальних студій, присвячених окремим українським містам у нас мало¹⁰, а дана робота передбачає не конкретне вузьке дослідження, а виведення на основі існуючого в науковому обігу матеріалу яки­хось загальних принципів, на підставі чого можна було б провадити подальші дослідження.

Ці нариси задумувались як ліквідація певних прогалин у наших знаннях про магдебурзьке право як таке. А вони таки є, що я відчула на власному досвіді, починаючи дослідження маґдебурґії Львова. Хоча попередниками було чимало зроблено для розробки проблеми міського самоврядування, акценти далеко не розставлені, і питань залишилось більше, ніж відповідей.

Отже, метою даного дослідження аж ніяк не було з’ясування усіх проблем, пов’язаних із міським самоврядуванням на українсь­ких землях, бо таких проблем, геть далеких від розв’язання, чимало. Завдання цих нарисів значно скромніше: окреслити низку питань, артикулювати їх для можливого подальшого дослідження, а водно­час підвести певний підсумок уже проведених багаторічних студій, окрім того, проаналізувавши окремі досягнення вітчизняної та зару­біжної історіографії, в міру можливості систематизувати їх, щоб на цій базі можна було чіткіше визначити найбільші прогалини в до­сліджуваній проблематиці і не повторювати своїх і чужих помилок, ходячи по колу. Дана робота — це лише підведення попередніх підсумків, точка опори для подальших студій. Можливо, вона стане в пригоді нинішнім і майбутнім дослідникам міського самоврядуван­ня в Україні, даючи їм можливість інтенсивніше рухатися далі, відштовхуючись від уже зробленого. Наскільки це вдалося мені, як автору, важко судити — час покаже.

На завершення хочу щиро подякувати за допомогу і конструк­тивну критику Η. М. Яковенко, Я. Д. Ісаєвичу, Μ. Г. Крикуну, Η. М. Царьовій. Особлива подяка моєму чоловікові О. Ю. Зайцеву, — не лише за розуміння і терпіння, але і за чималу фахову підтримку та допомогу.

'Рогачевский А. Меч Роланда. Правовые взгляды немецких горожан XIII-XVIi вв. — СПб, 1996, —С. 17—19.

² Див. розділ 5.

³ Bardach J., Lesnodorski B., PietrzakM. Historia ustroju і prawa polskiego. — Warszawa, 1996. — S. 121—122.

⁴ Ванечек В. История государства и права Чехии. — M., 1981. — С. 188—189.

⁵Там же. — С. 203—205.

⁶ Див.: Рогачевский А. Меч Роланда. Правовые взгляды немецких горожан XIII-XVIi вв. — С.23.

⁷ Докладніше див. розділ 2.

⁸ Рогачевский А. Меч Роланда: Правовые взгляды немецких горожан XIII-XVIi вв, —С. 21.

⁹ Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV— XVIII ст. — Т. 1: Структури повсякденності: можливе і неможливе. — K., 1995, —С. 441.

¹⁰ Нині проблема публікації привілеїв окремих міст, без чого доволі важко говорити про серйозне дослідження їх правової системи, зрушилась з мерт­вої точки. На жаль, це стосується лише Львова, де ці документи стали до­ступними широкій громадськості завдяки титанічній праці М.Капраля: Привілеї міста Львова (XIV—XVIII ст.) / Упор. М. Капраль.—Львів, 1998. — 638 с.; Привілеї національних громад міста Львова (XIV—XVIII ст.) / Упор. М. Капраль. — Львів, 2000. — 576 с. Заради справедливості варто відзна­чити, що джерельна база більшості наших міст з різних причин вкрай погано збережена.