§ 2. Військово-тюремна система.

Цю систему становили військові тюрми та дисциплінарні ча­стини (батальйони і роти).

Військово-криимінальне законодавство передбачало для сол­дат таке кримінальне покарання, як позбавлення волі з відбуван­ням у тюрмі строком від 1 до 4 місяців з режимом одиночного ув’язнення [44, ст.

Для утримування підслідних арештантів (як військових, так і цивільних осіб) широко використовувалися гауптвахти. Найбі­льша кількість арештантів утримувалась у роки першої росій­ської революції та в період реакції на гауптвахтах Київської та Севастопольської фортець.

Про режим в них можна судити з «Інструкції начальникові караулу при головній гауптвахті Київської фортеці щодо утри­мання арештованих у політичних справах» (1901 р.). Відповідно до цього документу, ключ від камер, де утримувались політичні арештанти, повинен був знаходитись лише у начальника карау­лу, якому предписувалося «бути присутнім при всякому виході та вході арештантів», «засвідчуватися у справності замків, засувів і віконних грат». Вартовому, який знаходився всередині гауптва­хти, слід було знати в обличчя всіх політичних арештантів і «мати за ними особливе спостереження через віконце у дверях». «Вся їжа і все куплене для арештантів, — зазначалося в «Інструкції», — оглядаються спочатку начальником або ад’ютантом кріпосного штабу, а тоді повторно начальником караулу. Під час огляду все їстівне повинне бути розрізане для переконання, що не вкладено нічого забороненого і особливо записок.» Все написане підляга­ло оглядові у штабі фортеці [35, арк. 42].

Дисциплінарні батальйони і роти почали створюватися у 1876 р. (вони замінили собою військово-виправні роти, серед яких були Київська — на 700 осіб і Херсонська — на 200 осіб). Метою їх створення було, як вказувалося у законі, «привчання ув’язнених до вимог дисципліни і обов’язкам стройової служби».

Про режим військово-тюремних установ дає уявлення коман­дир Херсонського дисциплінарного батальйону полковник Бро- довський, який подав у вересні 1916 р. до Головного військово- судного управління рукопис статті «Дисциплінарні батальйони колись і тепер». Він різко критикував становище, що існувало до реформи 1913 р.: «Вони (ув’язнені — О.Я.) твердо знали, що більшість з них уже не потраплять у стрій, і тому черв’як зла заповзав у їх хворі душі і продовжував свою згубну роботу... Озві­рілі, непокірні, сповнені протесту, наскрізь просякнуті тюрем­ною обстановкою, змінені до мозку кісток за час сидіння на гау­птвахтах та поневіряння по пересильних тюрмах, вони уже не солдати, а напіварештанти. Проти такого небажаного елемента «начальство» розпочинає енергійну боротьбу. У силу непідготов­леності і слабкого розвитку, воно не вдається до психологічного боку новоприбулого і сміливо розпочинає виправлення, застосо­вуючи всі заходи залякування, аж до кулачної розправи» [46, арк. 43 ЗВ.-44].

На тяжкість режиму дисциплінарних частин указувалося у багатьох звітах чинів військово-судового відомства, які знайоми­лися з станом справ на місцях. Так, у одному з них (1914 р.) говорилось: «Той факт, що для багатьох ув’язнених режим дис­циплінарних батальйонів виявляється рішуче нестерпимим, на­вряд чи підлягає сумніву. Всі начальники батальйонів указують на те, що у основі більшості найтяжчих проступків, скоюваних ув’язненими, лежить їх прагнення позбавитись від утримання у дисциплінарному батальйоні шляхом засудження до вищого по­карання, хоч би й до каторги» [20, с. 40-41].

Херсонський дисциплінарний батальйон був відомий своїм особливо жорстоким режимом.

Чимало прикрощів, тілесних покарань, моральних принижень довелося винести солдатам, які пройшли через Дубненський ди­сциплінарний батальйон, хоч він і проіснував лише кілька років. Ці «заслуги», зрозуміло, були враховані, коли Микола II в серпні 1916 р. пожалував «за відмінно старанну службу і особливі труди, викликані обставинами воєнного часу», орден Св. Володимира З ст. полковнику Черепанову, який командував до листопада 1915 р. Дубненським дисциплінарним батальйоном [47, арк. 99].

У звітах військово-тюремного відділу Головного військово- судного управління за 1907-1915 рр. стан дисциплінарних частин незмінно характеризувався словами «вкрай переповнені» [48, арк.

2]. Це змусило Морське відомство, що користувалося до того «послугами» дисциплінарних батальйонів та рот Військового мі­ністерства, заснувати у 1907 р. у Архангельську особливий дис­циплінарний екіпаж. Туди і направлялись засуджені нижчі чини Чорноморського флоту.

Важливі зміни у системі виконання даного виду покарання відбулися наприкінці 1913 р.: 15 жовтня набрало чинності за­тверджене царем «Тимчасове положення про військово-тюремні заклади». За декілька місяців до того було прийнято закон, згід­но з яким час, проведений нижчими чинами під вартою на вико­нання вироків, виключалося з строку дійсної військової служби. У жовтні того ж року Головний штаб дав роз’яснення, що ув’яз­нення нижчих чинів у військово-тюремних закладах має вважа­тися утриманням під стражею [45, с. 11].

«Тимчасове положення» 1913 р. було документом, розрахова­ним на період переходу до нового типу військово-каральних уста­нов — військово-робочих тюрем.

3) арештові на строк до одного місяця; 4) переведенню до ниж­чого розряду (ув’язнені тепер поділялись на розряди: «такі, що ви­правляються», «випробувані», «гірші за поведінкою» з різними ре­жимами утримання); 5) покаранню різками від 10 до 100 ударів.

Нововведення 1913 р. М.М. Гернет оцінює однозначно нега­тивно [20, с. 40, 42]. Факти, однак, свідчать про те, що деякі з вжитих заходів (розгортання у дисциплінарних частинах госпо­дарських робіт, вироблення продукції, можливість дострокового звільнення від відбування покарання тощо) мали прогресивний характер. Так, у 1916 р. майже чверті ув’язнених Херсонського дисциплінарного батальйону було скорочено строк ув’язнення [48, арк. 35]. Показовий і такий факт: у тому ж році Катерино- дарський дисциплінарний батальйон, перетворений у піхотний батальйон, прославився своїми бойовими діями під час взяття турецької фортеці Ерзерум. Подаючи по команді клопотання про помилування 162 нижніх чинів батальйону, підполковник Хан Іомудський писав: «Своєю відвагою і пролитою на гірських вер­шинах при взятті Західного Палантекенського форту своєю кро­в’ю катеринодарці цілком заслужили собі не тільки повне про­щення, але й найбільшу похвалу. Вони билися з ворогом, як ге­рої, попросивши у мене місце у бою попереду всіх...» [48, арк. 3].

Разом з тим, слід досить критично оцінювати ті численні за­хоплені відгуки, якими характеризувалась діяльність військово- тюремних закладів у період війни у відомчих документах [46, арк. 15]. По-перше, у воєнні роки одні дисциплінарні частини було розформовано, а у інших різко зменшилась чисельність ув’язне­них у зв’язку з уведенням відстрочок виконання вироків за деяки­ми категоріями справ (наприклад, до 1 січня 1916 р.

А що ж сам Бродовський? Сумнівно, щоб він так швидко «перекувався», зважаючи на спрямованість його попередньої ді­яльності: «Лібералізм» його статті «Дисциплінарні батальйони колись і тепер», поданої до Головного військово-судного управ­ління, не викликає довіри (до речі, її публікація була визнана «небажаною за умов воєнного часу»). Зовсім не випадково Бро­довський у червні 1917 р. був заарештований за розпорядженням виконавчого комітету Херсонської Ради робітничих депутатів як колишній начальник Херсонської каторжної тюрми (ми вже за­значали, що по закінченню першої російської революції такі «тим­часові» тюрми були створені у деяких містах). 7 липня виконком Ради повідомив у штаб Одеського військового округу, що Вро­до вський, як встановлено за показаннями свідків, «влаштовував у період з 1910 до 1913 року биття і катування ув’язнених, що виразилось у тому, що ув’язненим не давали ходити по камері впродовж цілої доби,... примушували марширувати в ногу всіх без винятку, навіть тих, хто був закутий у ручні й ножні кайдани, били ув’язнених під час обшуків, змушували бігом по коридору бігти в туалет і назад, причому відстаючих били кулаками і рево­льверами, не давали закінчувати обід, відбираючи обідній посуд з камер, коли ув’язнені встигали з’їсти лише по 2-3 ложки гаря­чої їжі, зобов’язували терти асфальтову підлогу як в камері, так і в коридорі до такого стану, щоб підлога блищала, як дзеркало, а коліна перетворювались у суцільні рани.... У результаті багато ув’знених хворіли і вмирали від туберкульозу, виснаження і сис­тематичних побоїв. На протести і скарги ніхто не звертав ніякої уваги. Були випадки самовбивства і божевілля на грунті страш­ного режиму... Крім того, є відомості, що Бродовський, будучи начальником тюрми, дозволив собі зловживання щодо майна тюрми та майстерень [49, арк. 164-164 зв.]. Таким був один з невдатних «теоретиків» військово-тюремної справи.