Із тексту розмови німецького журналіста з радником управління міністерства закордонних справ Німеччини Кляйстом 13 березня 1939 р.
Кляйст сказав, що 6 березня 1939 р. Гітлер прийняв рішення ліквідувати ту частину Чехословаччини, що залишилася...
Війна проти Радянського Союзу лишається останнім і вирішальним етапом німецької політики успішного втілення німецьких планів...
Тому можливо, що Польща спочатку зазнає територіального поділу (відділення регіонів, що колись належали Німеччині й утворення Західноукраїнської держави під німецьким протекторатом) і буде зорганізована політично (призначення керівників польської держави, надійних з німецького погляду) до того, як можна буде розв'язати війну проти Росії з допомогою Польщі й через Польщу...Потім Кляйст сказав, що займаючи в бюро Ріббентропа пост спеціального редактора з українських проблем, він за один тиждень (з 6 по 11 березня) підготував для Гітлера, за наказом Ріббентропа, документацію з українських проблем, передбачаючи дії проти Чехословаччини.
В моїх меморандумах та повідомленнях, призначених для Гітлера, сказав Кляйст, я весь час намагався захистити Закарпатську Україну. Я вказав на значення, яке вона має для німецьких планів на Сході. Я підкреслював, що обурення українців Німеччиною буде величезне, якщо ми віддамо Закарпатську Україну Угорщині. Нарешті, я вказав, що ми не можемо раптово розірвати стосунки з українцями після того, як пробудили в них, особливо утворенням Закарпатської України, великі сподівання як на допомогу, так і на підтримку з боку Німеччини. Ці аргументи не справили на Гітлера ніякого враження. Як сказав мені Ріббентроп, Гітлер обмежився тим, що заявив у відповідь: «Це трагічно, але це неминуче». Ріббентроп каже, що Гітлер також спростував заяви, згідно з якими він був певного мірою замішаний в українській справі. Гітлер мав був сказати: «Якщо я був би пов'язаний з українцями та 'їх політичними планами, то у Відні не проголошували б арбітражного рішення, яке зробило Закарпатську Україну нежиттєздатною».
Коли я спитав, чи, приймаючи цю пропозицію, Гітлер приділяв велику увагу українській карті, Кляйст відповів: «Гітлер, з усією очевидністю, має намір знову ввести українську карту в німецьку гру тоді, коли плани Німеччини на Сході будуть на шляху до реалізації. Він, напевно, думає, що українці знову приєднаються до нас, оскільки в кожному випадку вони потребуватимуть німецької допомоги». Таке тлумачення слів Гітлера підтверджує і такий факт. У меморандумі, призначеному для Гітлера, я додав у вигляді доповнення карту, взяту з українського атласу, де була позначена майбутня держава Великої України. Гітлер, сказав мені Ріббентроп, відклав цю карту вбік і промовив: «У даний момент усе це ще тільки мрія». Якщо він сказав «ще», він думав, напевне, що колись це стане реальністю.
Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993. С. 477-478.