Суд та судочинство. Судова реформа 1760 - 1763 років.

Насамперед, слід відмітити, що з підписанням Зборівської угоди 1649 р. в Українській державі («Військо Запорозьке») було запроваджено систему козацького судочинства, яка проіснувала до судової реформи К.

Водночас, суди, що діяли в Гетьманщині до 1670 р., порівняно с попереднім періодом, мали низку особливостей:

• суди стали безстановими, мали загальний характер;

• для всіх судів характерною була участь громадськості;

• судова та адміністративна влада й надалі перебувала в одних руках, тепер уже в козацької старшини;

• судова система характеризувалася наявністю значної кількості апеляційних установ, що призводило до тривалої процесуальної тяганини.

1. Судова реформа (1670 - 1673 рр.) К. Разумовського брала за взірець суди, котрі діяли у Великому князівстві Литовському до середини XVIII ст. (земський, гродський, підкоморський), з іншого боку, реформування торкнулося саме козацьких судів.

2. Наслідки реформи:

• значне зменшення апеляційних установ;

• відокремлення судової влади від адміністративної;

• повернення до системи судочинства, котре існувало за доби ВКЛ.

Зміни в діяльності судів.

Земські суди:

• по 2 суди в одному повіті (20 на всю державу);

• суд у складі обраних населенням судді, підсудка і писаря;

• суд був позастановим, юрисдикція поширювалась на всю округу;

• засідав тричі на рік і розглядав лише цивільні справи. Гродські або полкові суди:

1. Очолював полковник або полковий (гродський) суддя і представники полкової старшини;

2. Розглядав кримінальні справи.

Підкоморські суди:

1. всього 10, по одному в кожному судовому повіті;

2. справу вирішував одноосібно підкоморій з допомогою помічника і писаря, яких обирали на довічний термін;

3. розглядали земельні спори з виїздом на місце конфлікту.

Апеляційними установами для всіх судів був Суд гетьмана (найвища апеляційна установа) та Генеральний військовий суд.

3. Суб'єкти судового процесу - чол. - з 18 р.; жін. - 14 р. (не були сторонами невільники, позбавлені честі, піддані церковній анафемі).

4. Суддями були: козацькі старшини та міщани від 21 - до 70 р.; мали певний майновий ценз (не могли бути суддями: жінки, прокляті церквою, нехрещені, євреї та цигани).

5. Існував інститут адвокатури. Адвокатами могли бути лише «грунтові особи», тобто землевласники, які складали присягу, за порушення якої несли кримінальну відповідальність.

6. В Українській державі існував інститут попереднього слідства.

Судовий процес:

- розпочинався з письмової або усної заяви про злочин чи позову з цивільної справи (з вказаними причинами спору, прізвищами свідків, доказами);

- суд вивчав відповідність заяви процесуальним нормам і направляв обом сторонам виклики;

- процес мав змагальний характер;

- до смертної кари особа засуджувалась тільки після ухвалення вироку гетьманом (не застосовувалася до вагітних жінок; хлопців до 16, дівчат до 13 років). Страта проводилась публічно;

- для утримання злочинців у Гетьманщині існували в’язниці, за перебування у в’язниці з майна арештованого стягувалося мито.

Види доказів:

1. особисте зізнання однієї зі сторін (мало найвищу доказову силу);

2. публічні та приватні письмові документи;

3. свідки (в цивільних справах - 14 р.; кримінальних - 20 р.);

4. присяга (складалася в церкві на Євангелії або в суді у присутності священика. Вона мала вирішальну доказову силу; клятвопорушникові відрубували два пальці);

5. огляд місця злочину;

6. речові докази;

7. зізнання під час тортур (значно зменшилось їх застосування. Форми зізнання: биття батогом, припікання розпеченим залізом, розтягування суглобів і ніг. Звільнялись: шляхтичі, священики, знатні особи, 70-річні; малолітні та вагітні жінки);

8. висновки експертів (фахівці з різних галузей економіки, сфер життя. Інститут судово-медичних експертів був запроваджений лише в 70-х роках XVIII ст.).