Причини, основний зміст і значення кодексів українського права другої половини XVIII століття.

Різноманітність джерел українського права, розвиненість окремих його галузей та інститутів змушувало царське самодержавство до перегляду правових норм українського права через його систематизацією з тим, щоб поширити на українські землі імперське законодавство.

Причини, що зумовлювали необхідність кодифікації:

• надзвичайна розмаїтість і невпорядкованість чинних джерел права в Українській гетьманській державі;

• існування конгломерату правових норм, інкорпорованих із правових систем Литви, Польщі, Німеччини, Росії, що не сприяло однотипності їх застосування відповідними державними органами;

• потреба перекладу «правних книг» на українську мову;

• прагнення козацької старшини впорядкувати національне чинне право, яке б забезпечувало їм широкі права та привілеї;

• бажання російської влади провести «контрольовану» систематизацію українського права, яка б відкрила якнайширші можливості поширення на Україну російського законодавства.

1.1. «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року.

З цією метою у 1728 році. з кращих українських правників було створено комісію, завданням якої було розробити новий кодекс, узявши за основу норми чинного права.

З 1728 по 1743 роки у складі комісії працювали 19 осіб, які представляли різні верстви населення. Впродовж 15 років роботи комісії очолювали: Василь Стефанович - лохвицький полковник, навчався в Австрії, Чехії, Італії, де отримав ступінь магістра вільних наук і філософії; Іван Борозна - випускник Києво - Могилянської академії, член Генерального військового суду; Яків Лизогуб - генеральний обозний; Микола Ханенко - генеральний хорунжий.

Наслідком роботи комісії стало укладання у 1743 р. зводу законів «Права, за якими судиться малоросійський народ»:

• оригінальний і досить детально систематизований звід чинних правових норм, складався з передмови і 30 розділів, 531 артикула, 1716 пунктів.

• джерелами «Права...» були Литовські Статути, «Саксонське дзеркало», «Хелмінське право» та інші акти Магдебурзького права, звичаєве право, судова практика, російське законодавство;

• провідна ідея збірника - з одного боку, захист прав і привілеїв козацької старшини, розширення можливостей для подальшого закріпачення селян, з другого боку, «Права.» обґрунтовували право Лівобережної України на автономне самоврядування, що суперечило політиці царизму;

• збірник містив норми адміністративного, цивільного, торгівельного, кримінального і процесуального права. Значна увага приділялася регулюванню поземельних відносин;

• важливою рисою кримінального права був його приватно - правовий характер.

Види злочинів:

Згідно «Прав.»: а) проти релігії (провідне місце); б) проти «честі і влади монаршої»; в) проти життя; г) тілесної недоторканості;

д) майна; е) статевої моралі.

Водночас з’явилися і цілком нові поняття:

- замах на злочин;

- розрізнення головного злочинця і співучасників;

- рецедиву злочину;

- наявність обставин, що виключають або знижують кару (неповноліття, сп’яніння і ін.).

Слід наголосити, що зіставлення злочину, особи, яка його здійснила, з громадською думкою виділяє звід від аналогічних нормативно - правових актів і кримінальних кодексів інших країн, засвідчує високий теоретично - юридичний рівень і демократичність українського проекту.

Збірник розкривав судову систему, яка склалася в Гетьманщині, виділяючи такі суди: Генеральний суд, полкові, сотенні, сільські суди. Для міст: а) привілейованих (магдебурзьке право) - магістратовий суд; б) непривілейованих - ратушний суд.

• за технікою систематизації, зовнішньою формою і внутрішнім змістом найповніше врегульовано цивільні правовідносини:

а) комісія визначала дію зводу законів за територією та щодо кола осіб (природні малоросіяни і не малоросіяни); б) уточнила зміст суб’єкта і об’єкта праворегулювання; в) умови правоздатності (з утроба матері) й дієздатності (чол.

• «Права...» детально регламентували процесуальне право:

а) старанно регулювалися всі стадії судового процесу;

б) називалися судові докази: а)зізнання;б) письмові свідчення; в) присяга; г) зізнання під тортурами (звільнялись «знатні чесні люди», божевільні, 70-ні, вагітні жінки);

в) рішення в цивільних і вироки в кримінальних справах називалися декретами і могли бути оскаржені в порядку апеляції;

г) перелічує звід існуючі в Україні види покарань:

- проста і кваліфікована смертна кара;

- ув’язнення в монастир;

- калічницькі і болісні кари;

- догана;

- тюремне ув’язнення;

- позбавлення честі (шельмування);

- вигнання;

- відсторонення від посади;

- майнові покарання;

- церковні кари (т. зв. куну - залізний обруч на шию або праву руку з приковуванням до зовнішньої стіни церкви або дзвіниці).

Отже, не ставши чинним джерелом права, Кодекс є цінною пам’яткою систематизації правових норм, свідченням високої правової культури українського народу, розвитку правових ідей в Україні. Збірник ґрунтувався на усьому багатстві оригінального правового матеріалу, який мала Україна, а його упорядники поставили мету: за допомогою кодифікованого права України відтворити і відстояти права і вільності українського народу.

1.2. «Суд і розправа в правах малоросійських» 1750року.

Оскільки вищеназваний Звід не задовольнив потреби України у всебічному правовому врегулюванні її суспільно - економічного і політичного життя, то в Україні були зроблені нові спроби систематизації права.

У 1750 - 1758 роках за дорученням гетьмана К. Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Ф. Чуйкевич провів приватну кодифікацію і розробив унікальний у своєму роді збірник «Суд і розправа в правах малоросійських»:

• складався з таких розділів: 1) про укази; 2) про судову організацію;

3) про процес; 4) про апеляцію; 5) про виконання рішення суду; 6) про посаг, віно і привінок.

• мета праці Ф. Чуйкевича - створення системи статутових судів на зразок судової системи Литовського статуту. Гетьману пропонувалося заснувати в усіх 70-ти полках посади суддів земських, і межових, щоб вони діяли окремо на підстави чинних законів, складали присягу вступаючи на посаду, і в справи один одного не втручалися;

Тобто Ф. Чуйкевич твердо стояв на позиції створення в Україні судів із предметною спеціалізацією в цивільних і кримінальних справах. Такі новації в Росії ще не були відомі.

• збірник містив незначну кількість норм цивільного права, що регулювали відносини у сфері земельної власності. Автор розрізняв давність земську (підтверджену письмовими документами, 10 р.) і глибоку давність (займанщину, у власність через 100 р.), тобто Ф.Чуйкевич намагався підтвердити давністю право власності козацької еліти, щоби перешкодити царській владі розпоряджатися на свій розсуд українськими землями;

Таким чином, не маючи офіційного характеру, збірник безпосередньо застосовувався у тогочасній судовій практиці, його зміст, рекомендації були враховані К. Розумовським при проведенні судової реформи 1760 - 1763 років.

1.3. «Книга Статут і прочії права малоросійські» 1764року.

Наступною спробою приватної кодифікації українського права другої половини XVIII ст. став збірник «Книга Статут і прочії права малоросійські», упорядкований у 1764 р. юристом - практиком

В. П. Кондратьєвим.

• джерела праці: III Литовський статут, магдебурзьке право («Порядок»), екстракт статуту, гетьманське, польське законодавство, звичаєве право.

• складався з таких частин: 1) про докази; 2) про строки; 3) про процес; 4) про апеляцію; 5) про виконання судових рішень; 6) про посаг і віну; 7) про давність земську; 8) про апеляцію в Статут; 9) про суд польовий, підкоморський та комісарський.

У цілому, збірник не набув офіційного значення, проте був корисним для співробітників відновлених станових судів, оскільки надавав можливість суддям вільніше орієнтуватись у правових нормах литовського статуту і джерелах магдебурзького права.

1.4. Екстракт малоросійських прав 1767 р. і його переробка 1786р.

У 1767 р. син генерального писаря Війська Запорозького

О. Безбородька уклав для депутата кодифікаційної комісії від Малоросійської колегії Д. Натальїна «Екстракт малоросійських прав»:

• книга містила витяги з основних прав українського народу, що стосувалися суспільно - політичних відносин;

• збірник містив вступ і 16 розділів та додатки копій найважливіших юридичних актів (інструкцій про суди 1730 р., відомості про чини 1765 р.);

• 6 розділів визначали правове становище шляхти, козацької старшини, духівництва, селян, іновірців;

• автором підтримано проведення у Гетьманщині судової реформи і відновлення станових судів.

Отже, збірник обстоював збереження автономії національного права, тому як і його попередники був важливим, хоч і не чинним, джерелом права.

У 1786 р. у зв’язку з ліквідацією автономії України та введенням губернського адміністративно - територіального поділу, чиновники малоросійської експедиції Сенату розробили новий збірник, в основу якого було взято «Екстракт...», «Учреждение об управлении губерниями» (1775 р.) інші акти, прийняті у 1767 - 1786 роках.

Новий збірник став називатися «Екстракт із указів, інструкцій та установ»:

а) містив норми як українського, так і російського

законодавства;

б) замість вступу в «Екстракті...» 1786 р. було вміщено «Коротке пояснення про Малу Росію», де царизм констатував, що з 1654 р. на території України не було «порядочного правління».

Таким чином, кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в Україні, мали за мету закріпити економічне і політичне становище української шляхти, яке все більше зміцнювалося, і, разом з тим, відобразити її автономістські позиції. Водночас, інші спроби інкорпорації і кодифікації українського права наприкінці XVIII століття робилися вже в нових умовах - могутнього тиску на нього з боку російського законодавства.

2.