Створення Карпатської України та проголошення її незалежності.

1.1. конституційне закріплення автономного статусу Підкарпатської України.

Після проголошення державної незалежності в Україні спостерігається поступова інституалізація нового, україно центричного погляду на історію держави і права України, а увага науковців закономірно зосереджується на вузлових, кардинальних проблемах українського державо та право творення, а особливо тих, які тривалий період фальсифікувалися, або замовчувалися.

У період, коли в УСРР розгорталося будівництво комуністичного майбутнього на західноукраїнських землях політична ситуація була кардинально іншою. Ці землі і надалі були розчленовані: Польща володіла Східною Галичиною та Західною Буковиною, Румунія - Північною Буковиною, Чехословаччина - Закарпаттям.

За Сен-жерменським договором ((10 вересня 1919 р.), ним

Антанта ввела Закарпаття до складу Чехословаччини) передбачалося: а) регіональна автономія для цієї території, яка й була закріплена у першій Конституції Чехословаччини (20 лютого 1920 р.); б) створення у краї окремого сейму, губернатора, місцевого самоврядування; в) право на рідну мову, школу та ін.

Упродовж 20-30 - х років національні та соціальні протиріччя у Чехословаччині загострювались, що змусило керівництво держави заговорити про федерацію і перегляд політики стосовно національних меншин.

29 травня 1938 року спираючись на міжнародно-правові акти Русинська-українська Народна рада висунула перед урядовими колами вимогу автономії.

Політична криза ЧСР, територіальні претензії сусідніх держав, Мюнхенська угода (30 вересня 1938 р.), з одного боку привели до територіального розчленування Чехословаччини, а з іншого - піднесли українське питання до міжнародного рівня.

Основними віхами до автономного статусу Закарпаття були:

- 10 жовтня 1938 р. - проголошення ЧСР федерацією трьох народів: чехів, словаків і українців;

- 11 жовтня 1938 р.

- сформовано автономний український уряд на чолі з лідером русофілів А. Бродієм;

- вересень 1938 р. - утворено військову організацію - «Карпатську Січ»;

- 26 жовтня 1938 р. - новим прем’єр-міністром став А. Волошин, українська спрямованість діяльності якого знайшла широку підтримку в краї, Галичині, зарубіжній еміграції. 30 грудня 1938 р. уряд затвердив нову назву автономії - Карпатська Україна. Першочерговими кроками автономного уряду були: розв’язання земельного питання; розвиток хліборобства і виноградарства; лісорозробки та добуток солі; електрифікація, розвиток шляхів сполучення, зв’язку, освіти.

- 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до сейму Карпатської України, на яких беззаперечну перемогу отримало Українське національне об’єднання (УНО). Цим було підтверджено правильність політичного курсу автономного українського уряду в багатонаціональному Закарпатті.

1.2. уконституювання незалежної Карпатської України.

2 листопада 1938 р. за рішенням Віденського арбітражу Підкарпатська Русь мала поступитися Угорщині Ужгородом, Береговим, Мукачевим та прилеглими до них районами (12,4 тис кв км території, 1 млн 100 тис осіб). Гітлер прагнув перетворити Угорщину на свого сателіта, тож передача частини Закарпаття було своєрідним авансом майбутньому союзникові Німеччини.

6 березня 1939 р. А. Гітлер прийняв рішення ліквідувати Чехословаччину як державу, окупувавши Богемію та Моравію, і дозволив незалежність Словаччині, а Угорщині - окупувати Карпатську Україну.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України проголосив повну державну незалежність та прийняв попередньо підготовлений проект Конституції Карпатської України - як її основний закон:

1) Конституція визначила форму державного правління - як республіку у вигляді президентсько-парламентської її форми;

2) державною мовою визнавалась українська;

3) затверджено державний герб;

4) синьо-жовтий прапор;

5) державний гімн - «Ще не вмерла Україна».

Незважаючи на окупацію цієї території Угорщиною, абсолютна більшість держав світу, СРСР, на офіційному рівні окупації не визнали. Отже, Карпатська Україна де-юре продовжувала перебувати у складі Чехословаччини, а де-факто з березня 1939 р. до кінця жовтня 1944 р. залишалася складовою частиною Угорщини.

Отже відсутність підтримки міжнародної спільноти, невизнання політичного статусу, відкрита неприязнь до незалежності з боку СРСР (як небезпечного вогнища українського самостійництва), були ключовими факторами поразки Карпатської України. Водночас, нетривке існування державності Карпатської України продемонструвало віковічну жагу українців жити у своїй незалежній державі.

2.