СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ

Правову основу реформи 1861 р. в Україні складали як спільні для всієї Російськой імперії законодавчі акти, та і ряд спеціально призначених для Українських губерній указів і постанов.

Незважаючи на окремі винятки, документи реформи 1861 р. в цілому відбували інтереси поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землезаволодіння. Разом з тим, селянською реформою були створені соціально-економічні умови для фомування нових класів-буржуазії та пролетаріату, закладено основу для зміни правового статусу колишніх класів- станів феодального суспільства у напрямі пристосування їх до умов капіталізму.

Селянство. Скасування кріпосного права внесло серйозні зміни у правове становище селян. Положення 19 лютого 1861 р. оголошувало селян, які вийшли з кріпосної залежності, “вільними сельськими обивателями” і в наступному наділило їх особистими та майновими правами: вступами в шлюб “без дозволу поміщика” і самостійно вирішувати свої сімейні та господарські справи, придбати у власність нерухоме майно. Здійснювати торгівлю і тримати “промислові та ремісничі заклади”, укладати угоди, вступати в купецькі гільдії.

За селянами закріплювалися також права у сфері судочинства вони мали подавати позови і відповідати на суді, виступати як представники сторін. Селяни також одержали право утворювати власні органи самоврядування-обирати волосні правління та волосні суди (на волосних сходах), а також сільських старост (на сільських сходах).

Однак внаслідок характеру реформи 1861 р. селяни фактично були позбавлені економічної бази для реалізації своєї правоздатності. Лише після викупу своїх наділів вони ставали “селянами-властниками”, а до того вважалися “тимчасовозобов’язаними”. Їх власність вважалося тільки рухоме майно. Хати селян, інше нерухоме майно та земельні ділянки залишалися власністю поміщиків.

Серед законодавчих актів, що стосувалися спеціальних груп селян, слід відмітити “Положення про устрій дворових людей” та правило про кріпосних робітників і селян дрібномаєтних поміщиків. Хоча формально дворові люди поділялися за всіма правилами, наданими селянам, що вийшли з кріпосної залежності, насправді ж вони опинилися у більш скрутному становищі. Стаття 6 Положення проголошувала: “Право на участь в користуванні польових поділом на однакових засадах, надається лише тим дворовим людям, які до обнародування указу 2 березня 1858 р. самі особисто користувалися польовим наділом або, по влаштуванні до поміщика в послужні чи то на господарську посаду, не переставали користуватися наділом або ж нести і відрядну повинність про обробці орних ланів.” Усі інші дворові селяни польовими і присадибними землями не наділялися.

Фабричні селяни (так називалися селяни, що відпрацьовували панщину на поміщицьких фабриках та заводах) з моменту укладення статутної грамоти, але не пізніше ніж через 2 роки від оголошення законів про реформу, переводилися на оброк. Якщо фабричні селяни не мали наділів, вони звільнялися від кріпосної залежності на умовах дворових людей.

Збереження численних кріпосницьких пережитків, які обмежували право селян, було свідченням того, що селянство ще залишилося класом не капіталістичного, а кріпосного суспільства. Проте слід мати на увазі і те, що скасування кріпосного права в реальних умовах середини XXI ст. задало феодальному ладу, що перебував у стані затяжної кризи, нищівного удару.

Дворянство. Еволюційний шлях перетворення у пореформений період суспільної структури зумовив збереження економічних привілеїв та політичної влади за старим правлячим класом-дворянством. Після звільнення селян дворянство, як в стан вступило у період кризи і розкладу.

У пореформених період клас дворян - поміщиків розколовся на дві верстви. Дворянство, яке вело своє господарство на капіталістичній основі, являло собою велику землевласницьку буржуазію, а поміщики, що поклали в основу господарювання відробіткову систему, складали клас дворян - напівкріпосників.

До прошарку дворян - землевласників, що обуржуазилися ще примикала група великих землевласників із інших станів. Однак, як справедливо зауважують сучасні дослідники, “ототожнювати ці неоднакові за змістом поняття можна тільки умовно, з обмовками. Реальністю царської Росії була глибока соціальна прірва, що відокремлювала дворян від працівників інших станів”. Ця прірва була зумовлена прямим закріпленням у законодавстві за дворянами особливих прав та привілеїв.

В Україні, ще нормами Зводу законів Російської імперії було закріплено за дворянством перше місце у переліку станів, зберігалось за ним звання “благородного”, а також обширний перелік прав. Привілеї та пільги дворянського класу були доповнені новими, спрямованими на зміцнення його економічної основи з компенсацією за втрату ним права на безоплатну працю кріпосних селян. Зокрема, дворянам було надано право на одержання кредиту в державному Дворянському банку і приватних земельних банків під заставу земель, встановленні пільги та премії за реалізацію сільськогосподарської продукції (особливо за кордоном цукру). Урядовцям — дворянам та поміщикам центральних губерній Росії були наданні пільгові умови придбання у власність і орендування земель в Правобережній Україні.

Дворянство зберегло свою корпоративну організацію, а також пануюче становище в управління країною. Предводитель дворянства очолював повітове по селянським справам присутствіє.

Робітничий клас. У пореформений період пролетаріат України складався з фабрично-заводських робітників. За національною ознакою робітничий клас складався переважно з українців (близько 75% ). Значний відсоток припадав на вихідців із великоруських губерній.

Становище робітників у весь час погіршувалося, посилювалася й їх експлуатація. У своєму прагненні одержати надприбутки капіталісти не турбувалися про створення для робітників належних умов праці і життя. Робочий день тривав 12-13 годин, а на багатьох підприємствах — навіть 15-16 годин. При цьому заробітна плата залишалися вкрай низькою.

Протягом тривалого часу у правовому становищі робітників не було Ніяких змін. Капіталісти на свій розсуд встановлювали умови найму, тривалість робочого дня і розміри заробітної плати. Лише з початку 80-х рр. під впливом масового стройового руху, особливо у 90-х pp., уряд вдався до регулювання відносин між робітниками і фабрикантами шляхом прийняття фабрично-трудового законодавства. Закони 3 червня 1886р. і 2 червня 1897р. були в Росії основними фабричними законами.

Буржуазія. Однією з важливіших змін у соціальній структурі суспільства було формування класу буржуазії, цей процес відбувався в межах загальних для всієї країни закономірностей. Разом з тим формування буржуазії в Україні мало свої особливості, які визначались рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробництва, положенням регіону в системі всеросійського капіталу. Розвиток капіталізму в промисловості, поштовх якому дала реформа 1861р., створив грунт для кількісного зростання промислової буржуазії, нагромадження її капіталів, зміцнення економічного становища і ролі в житті суспільства. Промислова буржуазія поповнювалися вихідцями із різних станів - дворянства, купецтва, заможного селянства.

Поступово розвиток капіталізму супроводжувався структурними змінами в класі буржуазії. Дуже великим було значення у цьому процесі промислового перевороту. Зростання машинної індустрії, посилення концентрації виробництва мали своїм наслідком зосередження великих промислових підприємств в руках окремих осіб. Промисловий переворот висунув в лідери приватновласницького розвитку крупний промисловий капітал, який підпорядковував собі торговельний та грошовий капітал.

Поступово буржуазія займала привілейоване становище. Купецтво було звільнено від подушного податку і користувалося правом оптової та роздрібної торгівлі, створення підприємств і придбання для цієї мети землі. Уряд розширив правоздатність буржуазії прийняттям актів, які надавали буржуазії, яка вийшла з дворянського, купецького та селянського станів, однакові з буржуазією центральної Росії права (створення підприємств, одержання кредитів тощо).

Протекціоністська система певним чином сприяла промислово - капіталістичному розвитку, але вона при досягнутому його рівні не було єдино можливою, а сам розвиток наприкінці XIX ст. міг би бути в цілому більш швидким і без митного заступництва, коли були ліквідовані кріпосницькі перешкоди, особливо на шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві. Будучи заінтересованим у розвитку промисловості, царат сприяв i виникненню промислової буржуазії. Хоча уряд з підозрою ставився до класового самовизначення буржуазії, він був вимушений дозволити їй створювати евої підприємницькі об’єднання. Саме в Україні виникло одне з таких об’єднань — з’їзди гірничопромисловців — півдня Росії.

2.