Скіфія: держава, право та суспільство.

Історія Північного Причорномор’я сягає глибини віків. У ІХ- VIII ст. до н.е. тут з’явилися залізні знаряддя праці, зброя. Це привело до другого великого розподілу праці. Ремесло відділилося від землеробства.

Виникнення приватної власності на засоби виробництва і поділ суспільства на класи привели до появи держави і права, які повинні були охороняти цю власність. Проте така точка зору на виникнення держави є спрощеною. Ранні державні утворення з’являються не на базі класового панування, як раніше вважалося, а виникають спонтанно в процесі розвитку первісного суспільства із складних надобщинних структур (військова демократія). Характерною ознакою протодержави є виникнення управлінських систем, що поступово стають замкненими і відокремленими від суспільства, що їх породило.

Політичне життя Північного Причорномор’я розвивалося також під впливом рабовласницьких держав Середземномор’я - країн Стародавнього Сходу, Греції і Риму.

Перші рабовласницькі держави на території України виникли в середині І тис. до н.е. Джерел з історії держави і права народів Північного Причорномор’я не багато. По - перше, це археологічні знахідки - закони, декрети, постанови органів влади міст-держав, що були викарбувані на кам’яних стелах, по - друге, писемні джерела, що збереглися в ассірійських, грецьких, римських, візантійських документах.

Першою державою (протодержавою) на території України була Кіммерія, що займала територію Кримського і Таманського півостровів та степів Північного Причорномор’я від Дністра до Дону. Вперше кіммерійці згадуються в “Одісеї” Гомера та ассірійських клинописних текстах VIII-VII ст. до н.е. Вершники, об’єднані в загони, становили основу війська.

Серед перших паростків державності на теренах України історико - правова наука називає Скіфію. Більшість дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії місцевих (кіммерійських) племен та прибулих (іранських) кочових племен. Геродот вважав скіфів одним народом, однак аналіз їх способу життя та господарювання свідчить про інше.

Наприкінці VI ст. до н.е. скіфи створили могутнє державне об'єднання. Найбільше піднесення цієї держави пов’язують з правлінням царя Атея, який у IV ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну. Скіфія із союзу племен перетворилася на класичну деспотичну монархію. Але вона проіснувала недовго і розпалася після воєн з македонським царем Філіппом (батьком О.Македонського) на 3 частини: Добруджу (Румунія), Придніпров'я і Крим. У ІІІ ст. до н.е. утворилася друга Скіфська держава (Мала Скіфія) в Криму зі столицею Неаполь Скіфський. Найбільшої могутності Мала Скіфія досягла у ІІ ст. до н.е. за часів царя Скілура. Вона розпалася під навалою сарматів. Остаточний кінець Скіфії настав у 275р., коли готи вдерлися до Криму.

Характерні риси державного устрою.

1). За формою правління Скіфія була рабовласницькою монархією на чолі з царем. Його влада була спадковою і необмеженою. Йому належала законодавча, виконавча, військова, судова влада, а іноді цар виконував і функції жреців. Історії відомі імена чотирьох царів: Скілура, Палака, Фардоя, Інісмея.

2). Цар спирався на царську раду, що складалася з особистої дружини на чолі з воєначальником та родоплемінної верхівки.

3). Важливі рішення приймалися народними зборами всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі питання суспільного життя та престолонаступництва.

4). Країна поділялася на адміністративні округи - номи, населені скіфами і місцевими племенами.

5). Апарат державного управління складався переважно з родичів царя та представників аристократії. Старійшини і вожді племен традиційно очолювали місцеві органи влади.

У цілому державна структура скіфів була ще досить нестійкою і суттєво відрізнялася від розвинених рабовласницьких або феодальних держав, будучи, водночас, політичної організацією за своїми основними функціями:

- підтримання відносин залежності й панування;

- зміцнення верховної влади;

- нагромадження багатства у руках правлячої верхівки.

Особливості суспільного ладу.

Соціальна структура була складною, що зумовлювалося переплетенням рабовласницьких відносин зі значними пережитками первісного ладу.

Умовно населення Скіфії можна поділити на такі суспільні групи.

1. Панівний клас - царі та їх родичі, племінні вожді, старійшини племен, воєначальники, жреці, багаті купці. Вони володіли пасовиськами, водоймами, стадами коней, вівців, рабами тощо. Привілейований статус мали жреці. Ймовірно, разом з царем здійснювали судочинство.

2. Вільні общинники - основна маса населення. Відбували військову службу, сплачували данину, виконували певні повинності. Вони були союзниками панівного класу проти рабів.

3. Вільні ремісники і купці - жителі міст. У Скіфії існувало лише 4 міста. Тому це невелика група населення.

4. Раби - нижчий щабель суспільства. Власність, річ пана. Раба можна було продати, обміняти, передати у спадщину. Існувало колективне рабство - міські раби. Джерелами рабства були полон, купівля - продаж, народження від рабині. Проте частка рабів щодо усього населення була незначною.

Про майнову і соціальну диференціацію свідчать поховання. У кургані Чортомлик поховані цар, цариця, 6 воїнів, 11 коней, зброя, чисельні прикраси (золото, рідше - срібло).

Панівне місце належало царським скіфам. Вони складали основну масу війська під час походів у Передню Азію. Інші племена були підлеглими, сплачували данину.

У цілому суспільні відносини у скіфському царстві характеризувалися соціальним розшаруванням, ґрунтувалися на приватній власності та рабоволодінні.

Характерні риси розвитку права Скіфії.

Джерела права: правові звичаї (зазначимо, що скіфи уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та ін.), родові традиції, царські накази, рішення народних зборів, міжнародні договори (з роксоланами, Боспорським царством).

Цивільні правовідносини. Норми права захищали в першу чергу життя, майно, привілеї царя, його сім’ї, родоплемінної знаті. Майнові відносини регламентувалися. Кожен воїн отримував частку здобичі залежно від кількості вбитих ворогів, свідченням чого були скальпи. Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, рабів, ужиткові речі. Земля належала царю, її передавали лише у користування. Серед зобов'язальних дій джерела називають угоди обміну, дарування, купівлі - продажу, міни, які закріплювалися клятвою з кров’ю. Здійснювалася правова регламентація данницьких відносин.

Родино - шлюбне право базувалося на принципах патріархату й багатожонства. Родовід вівся по батьківський лінії. Старша дружина мала привілеї щодо інших дружин. Після смерті воїна майно і дружини переходили найстаршому брату в роду (принцип левірату). При розподілі спадщини перевага віддавалася молодшому сину (система мінорату). Одружені сини мали право виходу з родини лише за життя батька. Але жінки не були такими безправними. У похованнях скіфянок знаходять, крім прикрас, ще і зброю. Дівчині дозволялося виходити заміж лише за умови, що вона вб’є трьох ворогів.

Кримінальні правовідносини.

Види злочинів: а) злочини проти царя - замах на вбивство царя, непокірність царю, фальшива присяга царю, б) відступ від віри батьків, в) порушення звичаїв, г) убивство, д) пограбування, крадіжка, е) образа (словом і діями).

Система покарань: кровна помста, страта, конфіскація, штраф, тілесні покарання.

2.