ШЛЯХ ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Олександр Маркович БАНДУРКА,
Народний депутат України I-IV скликань Верховної Ради України (1990-2002 рр.), доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, заслужений юрист України.
28 червня 1996 року Верховною Радою України була прийнята Конституція України.
Процес створення нового Основного Закону нашої держави розпочався 16 липня 1990 р. В цей день Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація приймалася у гострій політичній боротьбі національно-патріотичних сил з комуністичною партійною номенклатурою, яка була представлена у Верховній Раді групою «239», активним членом якої був і я. Декларація ввела замість УРСР сучасну назву держави - Україна. В Декларації було проголошено офіційне поняття «національна держава», «національна державність», «самовизначення української нації», підкреслювалась приналежність до народу України (єдиного джерела державної влади) громадян всіх національностей, стверджувалось верховенство Конституції і законів республіки на своїй території, розподілялась влада на законодавчу, виконавчу і судову, громадянам було гарантовано рівність перед законом, права і свободи передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права.
Вперше проголошувалось територіальне верховенство і недоторканість кордонів, економічна самостійність і рівний захист всіх форм власності, економічна безпека і національно-культурне відродження українського народу. Україна проголосила право мати власні збройні сили, внутрішні війська і органи державної безпеки, бути нейтральною, позаблоковою і без'ядерною державою. Декларація затверджувала принцип безпосередніх і рівноправних взаємостосунків з іншими учасниками співтовариства, визнавала пріоритет загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права над національним законодавством.
У змісті Декларації відобразилось протистояння різних політичних сил, в першу чергу прорадянських, комуністичних та опозиційних, які об'єдналися в Народну Раду і ставили за кінцеву мету вихід України з Радянського Союзу.
Зрозуміло, Декларація не була б прийнята, якщо б за неї не проголосували комуністи, які погоджувались на прийняття Декларації під тиском опозиції як у парламенті, так і під тиском багатотисячних мас народу, які щодня збиралися біля стін Верховної Ради України. Найгострішими були дебати з питань самовизначення української нації, майбутнього членства України в Союзі, розробки нової Конституції і Союзного договору.
Комуністи проголосували за другий розділ Декларації «Самовизначення української нації» після мого виступу з пропозицією прийняти цей розділ без змін. Мною опановували складні почуття. З одного боку, я розумів, що життя народу необхідно змінити, що далі так жити не можна, а з іншого були сумніви щодо непередбачених наслідків виходу з Союзу. Коли Декларація була прийнята, я вийшов до першого мікрофону і заявив депутатам, що вони прийняли документ про вихід України із СРСР. У відповідь депутат з Народного Руху Дмитро Чобіт сказав, що я не помиляюсь: саме це і було 'їхньою метою.
В Декларації відобразилися взаємні вчинки протиборствуючих політичних сил, тому вона несе в собі і відповідну невизначеність, і рішучість на наступні політичні кроки у становленні української державності. Згідно з Декларацією зберігався принцип подвійного громадянства - УРСР і СРСР, проявлялась готовність укласти новий союзний договір, а стосунки України з іншими радянськими республіками передбачалося будувати на підставі угоди з дотриманням основ рівноправ'я, поваги і невтручання у внутрішні справи. У Декларації проголошувався намір України стосовно вилучення своєї долі з загально союзного надбання, а саме з валютного, алмазного та золотого запасів. На сьогодні ці наміри так і залишилися невиконаними не з вини України, як залишаються непо- діленими і інші матеріальні цінності, у створенні яких український народ брав участь.
Нічого не лишилося Україні від закордонних будівель і споруд, у яких розміщалися численні представництва й організації Радянського Союзу. Я сам бачив, які величезні території і скільки будинків займали посольства СРСР у Сполучених Штатах Америки, Федеральній Республіці Німеччині, у Франції, у Швейцарії і Бельгії, в Англії, Ірані і ряді інших країн. Коли ж в Україні виникла потреба відкривати свої посольства і представництва за кордоном, як у Вашингтоні, Парижі, Відні, у Лондоні і Тегерані та в інших столицях, довелося усе починати з оренди окремих квартир або дешевих офісів.24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України створила першу Конституційну Комісію як орган парламенту. Спочатку її очолив Леонід Макарович Кравчук - Голова Верховної Ради УРСР, а після обрання його 1 грудня 1990 р. Президентом України співголо- вою Комісії став ще й Іван Степанович Плющ. Важливим етапом політичного процесу було проведення загальносоюзного референдуму та опитування населення УРСР з питань збереження Союзу РСР.
13 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову «Про проведення на території Української РСР референдуму з питань збереження Союзу РСР...». У зв'язку з чим групою депутатів, до складу якої входив і я, було підготовлено проект постанови, прийнятої Верховною Радою УРСР 27 лютого 1991 р. (№ 738-ХІІ)