Публій Корнелій Тацит
(народився наприкінці 50-х років). «Г ерманія»*
Тут кордон Свевїї. Я не знаю напевно, куди причислити народи певкінів, венетів і фенів — до германців чи до сарматів. Зрештою певкіни, яких деякі називають бастарнами у мові, способі життя, місць проживання і жител, поводять себе як германці.
Всі вони живуть у болоті, а знать у бездіяльності. Змішаними шлюбами вони спотворюють себе майже як сармати.Венети багато що засвоїли з їхніх звичаїв, адже вони обходять розбійними групами всі ліси й гори, розташовані між певкінами і фенами. Все ж таки вони вірогідніше повинні бути віднесені до германців, бо й будинки будують, і носять великі щити, і мають перевагу у тренованості і швидкості піхоти,— все це відрізняє їх від сарматів, які живуть на возах і на коні.
(89—167 pp.)- «Географія»[2] [3]
Європейська Сарматія оточена з півночі Сарматським океаном вздовж Венедської гори... Іншими горами оточена Сарматія, з яких називають і Венедські гори.
А займають Сарматію дуже великі народи — венеди вздовж всієї Венедської затоки... і менші народи населяють Сарматію: по річці Вістулі нижче венедів гітони, потім фіни, потім сулони...
Східніше названих, знову нижче венедів, суть голінди й судини і ставани аж до аланів...
Літописний запис про з’їзд князів у Любечі (1097 р.)*
В 1097 році прийшли Святополк, Володимир, Давид Ігоревич, Василько Ростиславич, Давид Святославич і брат його Олег і з'їхатися в Любечі для встановлення миру, говорячи поміж себе: «Навіщо ми губимо руську землю, вчиняючи розбрат між собою? А половці нашу землю розоряють і раді, що між нами міжусобиці. Від цієї пори будемо всі однодушні і бережімо землю руську, хай кожний держить отчину свою: Святополк — Київ, Ізяслав (отчину), Володимир — Всеволожу, Давид, Олег і Ярослав — Святославлю, а також кому роздав Всеволод міста; Давиду — Володимир, Ростиславичам — Перемишль Володарю, Теребовлю — Васильку». І на тому цілували хрест: «Якщо віднині хто буде проти кого, на того будемо всі і хрест чесний». Сказали всі: «Хай буде на нього хрест чесний і вся земля Руська». І, давши клятву, пішли кожний до себе...
Звістка літописця про народне повстання у Києві (1113 р.)*
Помер благовірний князь Михайло, якого звали Святополком, квітня 16... На другий же день, 17 квітня, кияни влаштували раду, послали до Володимира (Мономаха), кажучи: «їди, князю, на стол батьків і дідів».
Почувши це, Володимир багато плакав і не пішов (у Київ), горюючи по братові. Кияни ж розграбували двір Путяти тисяцького, напали на євреїв, розграбували їхнє майно. І послали знов кияни до Володимира, кажучи: «Іди, князю, в Київ; а як не підеш, то знай, що багато лиха вчиниться, це не тільки Путяти двір чи соцьких, чи євреїв пограбують, а ще й нападуть на невістку твою, і на бояр, і на монастирі, і будеш ти відповідати, князю, коли пограбують і монастирі». Почувши це, Володимир вирушив у Київ.