Причини, етапи, особливості першої кодифікації законодавства УСРР.

Причини кодифікації:

по - перше, була своєрідним «матеріальним втіленням» курсу на революційну законність, наочним свідченням відмови від правового нігілізму перших революційних років;

по - друге, мала на меті зафіксувати у найбільш систематизованому вигляді правові форми нових суспільних відносин;

по - третє, була зумовлена внутрішніми потребами системи радянського законодавства, зокрема наявністю в ній суттєвих суперечностей, прогалин тощо;

по - четверте, міжнародний фактор, оскільки здійснення непу розпочалося напередодні Генуезької конференції, яка пов’язувалася з можливим вступом Радянських Республік до світового співтовариства, а це вимагало від членів «цивілізованого ставлення» до державно - правових інститутів, «європейської системи юридичних норм»

Етапи («хвилі») першої кодифікації:

1) 1921 - 1925 роки - в УСРР в основному було кодифіковано більшість галузей радянського законодавства, що відповідало завданням відбудовчого періоду і початку непу;

2) 1926 - 1927 роки - стрімке зростання загальносоюзного

законодавства, прийняття Конституції СРСР 1924 року, зміни у суспільних відносинах у зв 'язку з завершенням відбудовчого періоду і взяттям курсу на індустріалізацію та колективізацію України (Кодекс законів про сім’ю...1926 р.; адміністративний кодекс 1927 р.; нова редакція Кримінального та Кримінально - процесуального та Земельного кодексів 1927 р.);

3) 1927 - 1929 роки - уже в умовах відмови від непу було

прийнято ряд кодексів: Статут цивільного будівництва (лютий 1928 р.), Гірничий кодекс (серпень 1928 р.), Цивільно - процесуальний кодекс (вересень 1929 р.), нова редакція Положення про судоустрій (1929 р.);

4) 1929 - 1930 роки - логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання 7 - го Систематичного зібрання чинних законів

УСРР - одного з попередників майбутніх радянських зводів законів.

Особливості кодифікації.

- Враховуючи міжнародний фактор, але не сприймаючи «традиційну», тобто буржуазну правову форму, більшовики висунули ідею наповнення старих форм новим змістом: а) забезпечення пріоритету загальнодержавних інтересів; б) надання державі права у разі потреби втручатися у будь - які урегульовані законом відносини, незважаючи на « традиційні права і свободи» (наприклад, порушуючи класичний юридичний принцип «немає злочину, якщо він не передбачений законом», стаття 10 КК УСРР припускала можливість визнання певного діяння злочином за аналогією).

- Незважаючи, на зовнішню подібність з європейськими кодексами, радянське законодавство 20 - х років міцно стояло на сторожі «інтересів диктатури пролетаріату». А текстуально однакові статті радянських і західно - європейських кодексів використовувалися з різною класовою метою, у діаметрально - протилежних соціальних умовах і застосовувалися судами, що стояли на принципово різних позиціях.

- Позитивним явищем було те, що спираючись на так звані «революційні завоювання», кодифікація створювала ліберальний режим, суттєво розширювала права і свободи особистості, забезпечувала певну стабілізацію суспільства і зміни, що відбувалися із непом.

- Базуючись на принципі єдності радянського законодавства, беручи за приклад законодавчі акти РСФРР як відправний пункт, кодифікація враховувала деякі специфічні економічні, національні і побутові умови України. Проте, в більшості кодексів ці зміни були не значні. Так, у ЦК УСРР було всього дві дрібні відмінності, у КК УСРР 11 нових статей.

- У багатьох випадках українські юристи випереджали своїх російських колег. Так, проект Цивільно - процесуального кодексу, опублікований у 1922 р. було використано для підготовки російського кодексу. Лише в Україні було прийнято цікаві й неоднозначні акти, такі як Адміністративний кодекс та Кодекс законів про народну освіту. На Україні значно більше, ніж у Росії, просунулися спроби підготовки суцільної кодифікації, результатом яких стало видання Систематичного зібрання чинних законів УСРР.

Таким чином, досвід першої кодифікації законодавства УСРР дає багато для сьогоднішньої правотворчоїроботи. Це, насамперед, правова регламентація, процедура підготовки кодифікаційних актів, поетапність кодифікаційних робіт, вирішення техніко - юридичних і термінологічних проблем, використання деяких положень кодексів 20-хроків, або ж їх проектів, які актуальні для сьогодення.

2.