Характеристика кодексів з основних галузей радянського законодавства:

2.1. унормування цивільно - правових відносин; Цивільний кодекс 1922року.

У період 1921 - 1922 років відбувалося унормування цивільно - правових відносин - мета: а) закріплення за державою основних знарядь і засобів виробництва; б) в умовах непу запровадити матеріальну зацікавленість суб’єктів підприємницької діяльності і надати їм більшої самостійності.

Підсумком нормування галузі став перший український радянський Цивільний кодекс (далі - ЦК), ухвалений ВУЦВК 16.12.1922 року, характерні риси:

- був рецепцією російського кодексу і складався з 4-х частин:

1) загальна частина - визначалися головні засади цивільного права; суб’єкти і об’єкти галузі права; угоди; правочинність та позовна давність;

2) речове право - викладено норми, які регулювали право власності, забудови і застави майна. Розрізнялися державна (переважала), кооперативна та приватна власність (існувала в межах чинних законодавчих актів на момент виникнення цивільно - правових відносин);

3) зобов’язальне право - розглядало загальні положення, містило норми про зобов’язання, що виникали в наслідок угод купівлі - продажу, найму, підряду, позики, обміну, товариств, страхування, поручництва, доручення і довіреності, через незаконне збагачення і завдану шкоду.

4) спадкове право - передбачало спадкування за законом і заповітом, але в межах загальної вартості спадку до 10 тисяч золотих рублів, решта відходила державі.

Окрім ЦК УСРР, діяли й інші нормативні акти, що регулювали цивільно - правові відносини («Положення про державні промислові трести УСРР» від 4.07.1927 р.; «Про авторське право» від 6.02.1926 р.).

У цілому цивільне право 20-х років спрямовувалось на нормативне забезпечення умов здійснення непу в напрямку регулювання взаємин між соціалістичною державою та приватним власником.

2.2. Кодекс законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану 1925року.

Низка декретів 1919 року визнавала законним лише громадянський шлюб зареєстрований у відділі загсу, скасовувалися релігійні обмеження (різна віра), дозвіл батьків, наявність посагу, станові, гільдійні обмеження. Розлучення ставало вільним, на прохання однієї із сторін.

Через громадянську війну Сімейний кодекс УСРР не встигли прийняти.

31 травня 1926 р. ВУЦВК ухвалив «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя і про акти громадянського стану».

Кодекс мав п’ять розділів: 1) Родина; 2) Опіка й піклування; 3) Шлюб; 4) Зміна громадянами своїх імен та прізвищ; 5) Визначення особи безвісти відсутньою або померлою.

До кодексу ввійшли всі положення декретів, прийнятих у 1919 році. Характерні риси Кодексу:

1) визнавалась обов’язковість державної реєстрації шлюбу. Згідно ст. 106 «вчинення релігійного обряду (шлюбу) не має будь - якого правового значення та не може правити за доказ подружжя»;

2) врегульовувалися майнові та аліментні відносини подружжя, правовідносини між дітьми та батьками, питання опіки та піклування, порядок судового встановлення позашлюбного батьківства;

3) шлюбний вік - для чоловіка з 18 р., для нареченої з 16 років. Умовою ставилася незареєстрованість в іншому шлюбі та відсутність психічних захворювань;

4) процедура одруження спрощувалася до одного дня. Майно надбане за час подружжя, ставало спільною власністю, незалежно від того, на кого з подружжя воно зареєстровано;

5) подружжя зобов’язане було платити аліменти з непрацездатності один одному, якщо вона наставала до шлюбу, під час шлюбу та протягом року після шлюбу.

У 30 - ті роки до Кодексу внесено низку суттєвих змін:

а) посилилась відповідальність за несплату аліментів;

6) ускладнилась процедура розлучення і укладання шлюбу;

в) були заборонені аборти і розширені права дітей та породіль;

г) підвищений шлюбний вік для жінок.

2.3. Кодекс законів про працю 1922року.

Перехід до непу вніс у трудове право суттєві зміни, які можна звести до трьох головних положень:

- скасування трудової повинності;

- зміна регламентації нормування праці;

- відродження договірних засад.

15 листопада 1922року введено у дію Кодекс законів про працю УСРР, який став цілковитою рецепцією аналогічного російського кодексу. Він узагальнив правотворчість держави в галузі трудових відносин і складався з 17 розділів, які містили 192 статті. Характерні риси Кодексу:

- перший, загальний розділ містив положення, що норми кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом, надомників, робітників підприємств, державних, громадських, приватних і військових господарств та установ, юридичних і фізичних осіб, які наймають робочу силу;

- порядок найму і надання робочої сили;

- порядок залучання громадян до трудової повинності;

- укладання колективних договорів, трудових договорів; правила внутрішнього розпорядку, нормування праці;

- винагорода за працю, гарантії і компенсації, регулювання робочого часу і відпочинку, учнівство, праця жінок і неповнолітніх, охорона праці;

- професійні спілки;

- порядок вирішення трудових спорів і соціальне страхування;

- основними принципами трудових відносин проголошувалися добровільність угод, установлювався мінімум оплат;

- тривалість робочого дня становила 8 годин, для жінок,

неповнолітніх, гірничих, конторських працівників - 6 годинний

робочий день. Надурочні та наднормові години заборонялися;

- трудові спори мали вирішуватись або в примусовому, або в мировому порядку;

- соціальне страхування мало бути обов’язковим для підприємств усіх норм власності.

Із поступовим згортанням непу, приймаються нормативно - правові акти, що змінювали трудове законодавство у бік його ужорсточення на користь держави та спрямовувалися на винищення приватного підприємництва.

2.4. Земельний кодекс 1922 та зміни до нього у 1927році.

У 1922 році приймається постанова ВУЦВК «Основний закон про трудове землекористування», яка повністю ввійшла в ухвалений 22 листопада 1922 року Земельний кодекс УСРР, що складався з загальних положень і 4-х частин: а) про трудове землекористування; б) про міські землі; в) про державне земельне майно; г) про землеустрій і переселення.

Ключові положення Кодексу:

- купівля, продаж, дарування, заповідання землі заборонялися, а порушники притягалися до кримінальної відповідальності з конфіскацією землі;

- землекористування передбачалося общинне, дільничне, колективне;

- колективне земельне користування мало домінувати у вигляді артілей, товариств спільного обробітку землі, комун;

- допускалася оренда землі за умови неотримання прибутку.

Земельний кодекс зазнавав змін:

а) у вересні 1925 р. ухвалено постанову, яка внесла істотні зміни до розділу про порядок розгляду земельних справ; б) зі згортанням непу в 1927 р. Земельний кодекс змінено і прийнято в новій редакції. Зміни стосувалися наступних питань:

а) розширення прав сільських рад у галузі керівництва сільським господарством;

б) трудової оренди землі;

в) підсобної найманої праці в трудових сільських господарствах;

г) прав і обов’язків земельних громад, нагляду за їх діяльністю;

д) порядку провадження справ про землеустрій.

З початком колективізації закони і постанови «Про колективні господарства», «Загальні начала землекористування і землеустрою» розширювали права колгоспів і захищали їхні землі та майно, створювали сприятливі умови землекористування.

1 березня 1930 р. ухвалено Зразковий статут сільгоспартілі, який: 1) знищив усі межові знаки; 2) створив сукупний державний земельний фонд; 3) надав колгоспом землю у безстрокове користування.

Підсумовуючи, зазначимо, що остаточне закріплення норм соціального землекористування у вигляді одержавлення землі відбулося з прийняттям постанови РНК «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розтринькування». Нею заборонялося присадибне господарство колгоспників, за винятком кількох соток для кухонних потреб.

2.5. Кримінальні кодекси 1922 і 1927років.

З переходом до непу радянські юристи розгорнули широку дискусію з питань революційної законності, внаслідок якої сформувалася наука і практика кримінального права.

Її результатом стали два кримінальні кодекси УСРР -1922 і 1927 років.

Кримінальний кодекс 1922 року (далі - КК) складався із загальної та особливої частин і містив 227 статей. Уже за усталеною практикою був рецепцією КК РСФРР. Основні положення Кодексу:

- визначалися межі його дії щодо осіб і території вчинення злочинів;

- викладалися завдання КК про правовий захист держави від злочинів і суспільно небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання або інших заходів соцзахисту. За ст. 6 «злочином визнавалася будь - яка соціально - небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо - селянською владою на перехідний період»;

- особлива частина КК містила: а) кваліфікацію складів злочинів, класифікувала їх за видами; б) встановлювала санкції за конкретний злочин;

- визначалася мета покарання та інших заходів соцзахисту: а) попередження злочинності; б) позбавлення злочинця можливості чинити злочини; в) перевиховання злочинця;

- основними злочинами названо (КК 1922 р. встановлював 36 складів злочину, а КК 1927 р. - 47), що передбачили смертну кару!): а) державні (контрреволюція); б) проти порядку правління; в) посадові; г) порушення законів про відокремлення церкви від держави; д) господарські; е) проти, життя, здоров’я, свободи та гідності особи; є) майнові; ж) військові; з) проти народного здоров’я, громадської безпеки і порядку.

Основними мірами покарання були:

- розстріл (окрім осіб що не досягли 18 р., вагітних жінок, за строком давності (5 років і більше));

- позбавлення волі від 6 місяців до 10 років;

- примусові роботи.

8 червня 1927р. з утворенням СРСР і згортанням непу в УСРР приймається новий Кримінальний кодекс, який, по - перше, був точною рецепцією загальносоюзних «Основних начал кримінального законодавства СРСР і союзних республік», по - друге, увібрав в себе постанови уряду періоду 1923 - 1926 років: «Положення про військові злочини», «Положення про злочини державні». Характерні риси Кодексу в редакції 1927року:

- КК у ст.

- КК 1927 р. збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував кримінальну відповідальність за групові злочини;

- закріплював можливість застосування заходів захисту до осіб, які були не винні, але визнані соціально небезпечними;

- КК 1927 р. вперше встановлював відповідальність за недонесення про державні злочини.

Після 1927 року норми Кодексу були доповнені 56 законними актами.

У цілому кримінальне законодавство 20-х років спрямовувалося більше на захист держави, аніж особи.

2.6. Адміністративний кодекс 1927року.

Адміністративний кодекс (далі - АК) - розроблений і затверджений ВУЦВК 12.10.1927 р. і набув чинності з 1.02.1928 року.

Причини прийняття - накопичення великої кількості невпорядкованих нормативних актів у галузі адміністративного права. Складався з 15 розділів та 528 статей. Основні положення: регламентував коло питань, пов’язаними з адміністративними відносинами:

а) адмінакти, заходи адмінвпливу, індивідуальні адмінзаходи, трудову повинність у період боротьби зі стихійним лихом;

б) набуття і втрата громадянства УСРР, реєстрація та облік руху населення;

в) користування державним прапором та печатками;

г) нагляд адміністративних органів за торгівлею та промисловістю;

е) порядок оскарження дій місцевих органів влади і органів влади з громадянами.

У цілому Кодекс регулював взаємовідносини органів влади між собою, громадян та органів влади і органів влади з громадянами.

Таким чином:

по - перше, перша кодифікація права УСРР (1922 - 1930 рр.), була покликана передусім забезпечити ефективне здійснення непу;

по - друге, у міру формування командно - адміністративної системи управління все більше домінувала тенденція до примушування як основного методу регулювання суспільних відносин, що особливо чітко виявлялося у кримінальному праві;

по - третє, законодавство України стрімко інтегрувалося в загальносоюзне законодавства, характерними рисами якого були надмірний централізм і відсутність гуманістичних начал.