Право УРСР в роки Другої світової війни.

У період війни продовжували діяти норми кодифікованого у 20­х роках права. Зміни і доповнення у відповідні галузі вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, рішеннями, указами, наказами, роз’ясненнями та деклараціями Ставки, ДКО, ВР.

3.1. Для адміністративного права в цілому було властиве:

- розповсюдження влади надзвичайних (військових) органів;

- розширення предмета правового регулювання;

- підвищення санкцій за невиконання розпоряджень;

- норми адміністративного законодавства мали репресивний, конфіскаційний характер (зокрема, депортація в Сибір західних українців, кримських татар у Середню Азію);

- до воєнного стану долучався стан облоги та стан прифронтової смуги.

3.2. цивільне право:

1) на окупованій території УРСР продовжувало діяти радянське законодавство;

2) велике значення надавалося питанням, пов’язаним із майновими правовідносинами державних господарських органів;

3) норми цивільного права продовжували захищати державну власність, охороняли інститут соціалістичної власності, в побудову якого умови війни не внесли нічого суттєвого;

4) війна поставила на порядок денний питання захисту права особистої власності. Спори про повернення майна стали однією з основних категорій цивільних справ у судах, (Директивний лист Раднаркому УРСР від 20.08.1943 р.; Постанова Пленуму Верховного Суду від 07.10.1943 р.);

5) було внесено зміни у цивільне законодавство, яке стосувалося як майнових, так і не майнових прав громадян. Так, сім’ям військовослужбовців були надані широкі пільги щодо державного житла;

6) внесено зміни до цивільно - правового інституту позовної давності. Йдеться, зокрема, про припинення перебігу строків давності через обставини воєнного часу;

7) Указом Президії ВР СРСР від 15.03.1945 р. було змінено спадкове право.

3.3. У сімейному праві радянський законодавець рядом указів та постанов:

а) збільшив матеріальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям (Указ Президії ВР СРСР від 08.07.1944 р.);

б) посилив охорону дитинства і материнства, встановивши почесне звання «Мати - героїня»;

в) спрямував адміністративні органи на боротьбу з дитячою бездоглядністю та безпритульністю (Постанова Раднаркому УРСР від 15.02. 1942 р. «Про влаштування дітей, які залишилися без батьків», Постанова Раднаркому СРСР від 15.06.1943 р. «Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством» та ін.);

г) встановив порядок усиновлення (Указ Президії ВР УРСР від

24.09.1943 р. «Про зміну ст. 44 Кодексів законів про сім’ю..... »);

д) ускладнено процедуру розірвання шлюбу.

3.4. трудове право.

Надзвичайні умови воєнного часу призвело до змін і в трудовому праві, зокрема, необхідності вдатися до трудових мобілізацій і трудової повинності:

- залучати громадян до трудової повинності дозволялося на строк до двох місяців (чол. - від 16 до 55років, жін. - від 16 до 50 років);

- союзне законодавство дозволяло встановлювати обов’язкові понаднормові роботи - до 3 годин у день;

- скасовувались чергові та додаткові відпустки;

- певне місце серед форм залучення до праці зберігав і трудовий договір. В Україні була поширена робота колгоспників на підприємствах за договорами, укладеними з колгоспами;

- постановами Раднаркому УРСР врегульовувалося питання працевлаштування інвалідів війни.

3.5. земельне право, колгоспне законодавство. Характерні риси:

а) під час війни основним законом колгоспного життя формально залишався Статут сільгоспартілі 1935 року;

б) нормативного затвердження набуло подальше зближення колгоспної власності з державною;

в) були ухвалені нові державні норми та збільшено обов’язковий мінімум трудоднів (до 120 - 150 трудоднів на рік; для дорослого та не менше 50 трудоднів на рік для підлітка);

г) багато уваги приділялося організаційно - господарському зміцненню колгоспів, пошуків нових форм і методів підвищення продуктивності колгоспного виробництва;

д) законодавство воєнного часу встановило нові підстави обов’язкової праці в колгоспі - поширювався на осіб, мобілізованих на сільськогосподарські роботи з працездатного населення міст;

е) воєнний час викликав певні порушення системи державних актів щодо користування землею. Наркомзему УРСР було запропоновано не пізніше 1 червня 1945 року відновити зовнішні межі усіх колгоспів та присадибних земель колгоспників, відновити в 1946 році державні акти на вічне користування землею колгоспами.

3.6. кримінальне право.

Радянське кримінальне право часів війни стало особливо репресивним щодо захисту держави. При цьому ігнорувались елементарні права громадян, істотно звужувався правовий простір для їх захисту.

Посилення кримінальних репресій відбувалося на таких основних напрямках суспільних відносин:

1) вносилися корективи до трудового законодавства. До кримінальної відповідальності притягалися особи, які не бажали працювати по 11 годин на добу, без відпусток, з низьким рівнем зарплати тощо;

2) кримінально - правовими санкціями держава змушувала селян непосильно працювати в колгоспах, забезпечуючи фронт сільськогосподарською продукцією;

3) значно посилювалася відповідальність за посягання на державну, суспільну власність, трофейне та будь-яке безгосподарне майно;

4) з’явилися нові склади злочинів, обумовлені особливими умовами воєнного часу.

Чинні на території УРСР нормативно - правові акти кримінального характеру (1941 -1945роки):

- 6.07.1941 року - Указ Президії ВР СРСР про покарання за розповсюдження неправдивих чуток, що могли би викликати суспільні заворушення (3 - 5 років тюрми);

- 26.07.1941 року - Постанова ВР СРСР про запровадження кримінальної відповідальності за самовільне залишення робочого місця на підприємствах оборонної промисловості (5-8 років ув’язнення);

- 13.02.1942 року - кримінальна відповідальність за ухиляння від мобілізації для роботи на промислових підприємствах чи на будівництві;

- 25.06.1943 р. - Указ Президії ВР СРСР про посилення відповідальності за розкрадання паливно - мастильних матеріалів (від 5 - до 8 років);

- 25.11.1943 року - кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці за втрату документів, що містять державну таємницю (до 10 років);

- 19.04.1943 року - для німецьких окупантів, що вчинили злочини на території СРСР, а також зрадників Батьківщини запроваджувалася смертна кара через повішення або каторжні роботи (від 5 - до 20 років).

Таким чином, з одного боку, кримінальне законодавство в цілому виконало своє завдання із забезпечення обороноздатності радянської держави, підтримання належного порядку, з іншого боку, його репресивний характер і звинувачувальний напрям призвели до того, що в каральні жорна судового механізму потрапило чимало заляканих, дезорганізованих людей, на яких тягарем лягло тавро «ворога народу».

3.7. процесуальне право.

Характерні особливості попереднього слідства та судочинства у воєнний час:

1) скорочені строки досудових дій;

2) швидкість судового розгляду справи:

- судові справи в трибуналах розглядалися без участі народних засідателів, здебільшого за відсутності прокурора, адвоката;

- особиста участь свідка у судовому засіданні вважалась необов’язковою;

- вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані тільки в порядку нагляду;

- процесуальне законодавство лише формально забезпечувало повне, всебічне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, правильне їх вирішення по суті, охорону прав учасників процесу;

3) цивільне процесуальне законодавство та практика цивільного судочинства майже не зазнали змін.

У цілому законодавчі та нормативні акти процесуального характеру за умов війни були спрямовані на захист радянської держави, її правової системи ціною звуження захисту прав підозрюваного та підсудного, часто шляхом порушення захисту. Окрім цього в роки війни активно діяв позасудовий репресивний апарат, зокрема, спеціальні наради НКВС.