>>

І. Література

Утворена гетьманом Данилом Апостолом на підставі цар* ського указу з 1728 р. Кодифікаційна Комісія після п’ятнадцяти* літньої праці, 8 липня 1743 року закінчила й підписала текст Кодексу українського права, давши йому .титул: «Права, по которьімь судится Малороссійскій народь».

З того дня, коли цей видатний твір українських правників побачив світ, минуло 200 років, але з причини різних несприят* ливих обставин, які довелося пережити Україні, про Кодекс або зовсім, або дуже мало згадувалось в дотичній літературі.

Тільки на кінці XIX століття відомий історик українського права, про* фесор Олександер Кистяківський, натрапивши цілком випадково на рукопис Кодексу та оцінивши його історичну вартість, як пам’ятника українського права XVIII ст., опублікував повний його текст в супроводі свого «Изсл'Ьдованія» в університетському органі «Кіевскія университетскія Извістія» за 1875—77 рр. Від* битки з «Извістій» вийшли р. 1879 окремим виданням. З того часу інтерес до Кодексу зростає серед дослідників історії ук* раїнського права, з’являються нові праці про його історію, дже* рела й зміст.

Бажаючи продовжити працю попередніх дослідників над Кодексом, в дечом.у її доповнити та поглибити й цим відзна* чити 200*ліття появи найвидатнішого пам’ятника українського права XVIII ст., автор виготовив цю працю.

Присвячується вона творцям Кодексу — 49*ти членам Коди* фікаційної Комісії, видатним українським правникам XVIII ст. Імена їх подаються в окремому додатку.

Про український Кодекс 1743 р. існує невелика література. В умовах російського царського режиму XVIII—XIX ст. тяжко було займатись дослідами історичних пам’ятників українського права. Навіть за доби підвищеного інтересу серед українського суспільства до української старовини (перша половина XIX ст.) аматори старовини в більшости випадків обмежувались лише збиранням історичних матеріялів (книг, рукописів, офіційних актів тощо) і тільки в особливо сприятливих випадках подавали до загального відома про результати своїх розшуків.

Перші звістки про Кодекс 1743 р. з’явились в пресі 1852 р. В чч. 13 та 20 Додатків до «Черниговских Губернских Вфдо* мостей» надруковано замітки Макарова, б. голови Черни* гівської Палати Цивільного Суду, та Олекс. Маркевича з при* воду знайдених тоді рукописів Кодексу. Пізніше, 1858 р. збірач української старовини, поляк Горжковський, знайшовши новий рукопис Кодексу, вмістив про нього замітку в часописі «ВіЬІіо- teka Warszawska». Листа Горжковського передруковано в жур* наді «Основа» 1862 р. ч. VII із запитом, іцо сталось з рукопи* сом після від’їзду Горжковського закордон !.

На Археологічному З’їзді в Києві 1874 р. була влаштована вистава старовинних рукописів. Серед експонатів особливу увагу звернув на себе рукопис, що належав Києво*Печерській Лаврі, під титулом «Права, по которьімь судится Малороссійскій Народ» з датою «1743 р.» Рукопис був написаний скорописом XVIII ст. та містив 15 глав Кодексу. На цей рукопис натрапив проф. Олександер Кистяківський. Як видатний історик права, проф. Кистяківський належно оцінив вагу цього пам’ятника для історії українського права й вирішив зайнятись його історією. «Приз* нание важности зтого памятника законодательной деятельности побудило меня к его изданию,» — писав Кистяківський у своєму «Изсл’Ьдованіи».

«Если я не ошибаюсь, обнародование его может доставить значительньїй материал для исследователей истории такого важного законодательного памятника, как Литовский Статут. В зтом своде Магдебургское право занимает также очень важное место, Магдебургское право, бмвшее цескоЛько столетий действующим правом в польских, литовских и малороссийских городах» (стор. 2). «Знакомство с зтим сводом и признание по* лезности его издания поставили меня, — пише далі Кистяківсь* кий, — в логическую необходимость собрать материальї, отно* сящиеся к действию в Малороссии его составннх частей — Ли* товского Статута и Магдебургского права» (ст. 2). З подивугід* ною енергією взявся проф. Кистяківський за виконання постав* леного собі завдання. За короткий час йому вдалось зібрати 5 рукописів Кодексу, а крім того ще значну кількість інших ру* кописів по історії українського права 18 ст., в тому числі ру* кописи праць українських правників 18 ст. різного змісту, іцо торкались Литовського Статуту та Магдебурзького права. В ро* сійських та українських архивах Кистяківський здобув матеріяли, що дали йому змогу скласти досить повний начерк історії Ко*

1 Проф. А. Кисіяковскій. «Права, по которьімь суднтся Малороссійскій Народь». «ИзслЬдованіе». Стор. 1—2. Примітка 1.

дексу і вже в наступному після з’їзду році Кистяковський роз, почав друк тексту Кодексу в «Кіевскихь Университетскихь Язві, стіяхь». Року 1875 текст друкувався в книгах IV, VII, VIII—XI; в р. 1876 друк продовжувався у всіх 12,ти книгах «ИзвЕстій», а в р. 1877 друк було закінчено в книгах I—VIII та XII. На* решті р. 1879 відбитки з «Извістій» вийшли окремим виданням.

В цьому виданні напочатку вміщено «ИзогЬдованіе» проф. Кистяківського під титулом: «Очеркь историческихь свіденій о С воді законовь, дійствовав* шихь вь Малороссіи» (стор. 1 — 114). Далі на стор. 1 —5 нової пагінації надруковано «Вступне слово» від членів Ко, дифікаційної Комісії, адресоване цариці Єлизаветі Петровні за підписом усіх членів Комісії (так звана «Дедикація»), На стор. 6—10 вміщено «Предисловіе» Комісії, а далі від стор. 11 до стор 829 надруковано повний текст Кодексу 1743 р. під таким титулом:

ПРАВА, ПО КОТОРЬІМЬ СУДИТСЯ МАЛОРОССІИ, СКІИ НАРОДЬ, Вьісочайшимь Всепресвітлейшія, Державней, шія, Великія Государьіни Императрицьі ЕЛИЗАВЕТЬІ ПЕТРОВ, НЬІ, Самодержицьі Всероссійскія, ЕЯ Императорскаго Вели, чества повЕленіемт., изь трехь книгь, а именно: Статута Ли, товского, Зерцала Саксонского и приложеннихь при томь двухь правь, такожде изь книгь Ііорядка, по переводі из польского и латинского язьїковь на россійскій діалекть, вь єдину книгу све, денньїя, вь граді Елухові, літа оть Рождества Христова 1743 года».

Від стор. 829 до стор. 839 надруковано «Прибавленіе», ч. 1 «Комиссіи перевода и свода книгь правь прозктм» з додатком таблиці «Степенний малороссійскихь воинского звання (людей) Порядокь по гетмані». На стор. 840—844 надруковано, як «При, бавленіе», ч. 2, опінію Еолови Комісії, генерального судді, І. Бо, розни, що була подана ним правителеві України, князеві Ша, ховському, р. 1735. Нарешті на стор. 1 — 73 (окрема пагінація) вміщено «Реестрь сего Малороссійского права», складений Ко, місією за гаслами в абетковому порядку із зазначенням глав, артикулів та пунктів Кодексу («адвокать, апеляція, арестовать, артикули» і т. д.).

«И зслідованіе» проф. Кистяківського про Кодекс 1743 р. є першою й найповнішою монографією, опертою на ар, хівних джерелах. Ця праця до цього часу ще не втратила свого значення, і кожний дослідник, надто той, кому недоступні ар, хівні матеріяли, приступаючи до праці над Кодексом 1743 р., мусить наперед ознайомитись з монографією проф.

Кистяківсь, кого, в якій, крім історичних даних про походження Кодексу, знайде цінні вказівки щодо чинних в Україні в 17—18 ст. за, конів, джерел Кодексу, а також наукову оцінку зібраних в Ко, дексі законів.

У вступній частині досліду автор поясняє, як і коли він вперше ознайомився з рукописом Кодексу та які історичні акти встановлювали відносини між російським загальноімперським за* конодавством та автономними законами України після її злуки з Москвою на основі договору 1654 р. (стор. 1—5). Далі викла* дає історію Кодексу, почавши від царського указу з р. 1728 аж до закінчення Кодексу р. 1743, і додає відомости про дальшу його долю (стр. 5—32).

В наступному розділі проф. Кистяківський подає деталь* ний огляд джерел Кодексу, а саме: Литовського Статуту в ре* дакції 1588 р., при чому доводить, що за основне джерело Ко* дексу послужив Статут 3*ої редакції (1588 р.), але що Комісія не користувалась офіційним текстом Статуту на «руській» мові (тогочасна назва урядової мови Литовської держави), що був видрукований у Вільні р. 1588 в друкарні братів Мамоничів, а пе* рекладом на польську мову (стор. 32—54); правних книг Магде* бурзького права «Sachsenspiegel» та «Weichbildrecht» в ла= тинських і польських перекладах та перерібках Яскера, Щерби* ча, Троїцького, Кушевича та інш. (54—83). Закінчується цей роз* діл історичною заміткою про долю Магдебурзького права в Ук* раїні (стор. 83—97).

Цікавий розділ VII досліду про те, яку ролю відограли при складанні Кодексу зазначені вище джерела та який був їх взаєм* ний вплив на працю Кодифікаційної Комісії. Тут же проф. Кистяківський подає оцінку Кодексу з науково*правного погля* ду, зазначивши, між іншим, високі якості норм Кодексу, що стосуються до цивільного права, та застарілість ідей, якими про* сякнуті норми карного права, (стор. 98—110).

Закінчується вступний дослід описом рукописів Кодексу, що їх вдалось зібрати проф. Киетяківському (стор. 111 — 114). Він мав у своєму розпорядженні 5 рукописів: 1) рукопис, що йодо виставляла Києво*Печерська Лавра р. 1874 на Археологів* йому З’їзді, писаний скорописом XVIII ст., містив у собі тільки першу половину Кодексу (XV глав). 2) Розшукуючи в книго* сховищі Лаври другу половину першого рукопису, Кистяківсь* кий натрапив на новий рукопис, теж неповний, що містив 20 глав Кодексу. Зате цей рукопис, писаний «уставом», уявляв один з найкращих творів українського каліграфічного мистецтва 18 ст. Початкові літери, деякі слова та титули артикулів були написані червонилом; цілий рукопис був виготовлений рукою справжнього мистця*писаря так, що тяжко було на перший по* гляд пізнати, що це рукописьмо, а не друк. Крім того рукопис було оздоблено чудовими заставками. Увесь рукопис мав 458 півлистів грубого, білого паперу та був оправлений в шкірою обкладені деревляні дошки з мідними накладками. 3) Третій ру* копис на 507 півлистах сірого папіру був виготовлений досить гарним чітким письмом Нестором Брюховецьким р. 1780. Він містив повний текст Кодексу, але без вступного слова, перед* мови й опису змісту. Текст — не дуже справний. 4) Четвертий рукопис, присланий відомим правником і збирачем історично* правних матеріялів, В. Баршевським, був найкращий, найповні* ший і найсправніший з усіх списків Кодексу. Рукопис поділено на три томи: в першому вміщено вступне слово, передмову, опис змісту, проекти Комісії, табелю рангів та перших 10 глав Кодек* су, в другому томі вміщено наступні 10 глав, а,в третьому то, мі—останні 10 глав та абетний покажчик (реєстер). Рукопис пи* сано гарним скорописом на папері другої половини XVIII ст. 3) П’ятий рукопис теж пересланий Баршевським, на 584 пів* листах сірого паперу, містив повний текст Кодексу, слово до цариці, передмову, короткий зміст та пояснення цитат. Придбан* ня осїанніх двох рукописів дало можливість видати друком повний текст Кодексу зі всіма додатками.

Своєю монографією про Кодекс та виданням друком його тексту проф. Кистяківський придбав в українській історіографії заслужене їм’я не тільки першого хронологічно, але й видатно* го та компетентного дослідника Кодексу 1743 р. та його дже* рел.

Десять літ після.видання тексту Кодексу український істо* рик, Іван Тедиченко, надрукував в місячнику ^«Кіев* ская Старила» (1888 р., книги X—XI) нову працю про Кодекс під титулом: «О черкь кодификаціи мало.россійс* каго права до введенія Свода Законові». Праця Теличенка оперта на нових архівних матеріялах, містить в собі детальний виклад історії Кодексу 1743 р. Теличенко пов* ніше, ніж Кистяківський, викладає про персональний склад Ко* дифікаційної Комісії, про правні книги, якими Комісія роз* поряджала, про працю Комісії в різних містах, про працю час* тини Комісії, що займалась перекладом правних книг на «ро* сійський діялект», та інш. На кінці Теличенко подає історичну справку про долю Кодексу після його виготовлення Комісією. Хоч деякі висновки Теличенка (особливо що до питання, чому Кодекс не дістав офіційної санкції) не досить обгрунтовані, проте історична частина його праці в значній мірі доповнює працю проф. Кистяківського важливими деталями, опертими на архівних матеріялах.

’ Після досить довгої перерви інтерес до Кодексу знов під* нісся напочатку XX ст., коли умови наукової праці в Україні стали більш сприятливі. На цей раз дослідники почали звертати увагу на зміст Кодексу, його джерела, систему та на аналізу його норм.

Першими працями такого характеру були праці проф. Є. М. Слабченка, надруковані в Збірнику: «Опитьі по исторіи права Малороссіи XVI—XVIII ст.» Одесса 1911. Стор. 1—292. Перша праця під титулом: «А кцесь или порядок!, канцелярскій.», (стор. 1—27) містить в собі історично* правничий нарис про так званий «Акцес», або начерк судового процесу, що був чинний в Лівобережній» Україні в 30—40 роках

IS cx. Проф. Слабленко порівнює правила «Акцесу» з правила* ми «Формьі о судахь» царя Петра І, а також з процесом Ко* дексу 1743 р. та приходить до висновку, що невідомий автор «Акцесу» використав Кодекс, як джерело для свого твору. Цей висновок проф. Слабченко аргументує, як подібністю редакції деяких правил «Акцесу» й Кодексу, так і тим, що «Акцес» ні* би було складено після Кодексу (стор. 21—27). На жаль, цей цікавий для історії Кодексу висновок, як цияснив проф. Васи5 ленко,[1] був помилковий: проф. Слабченко за дату написання «Акцесу» взяв 1743 рік, тим часом дійсна дата «Акцесу» 1734 р. (помилка переписувача), коли Кодекс ще не був готовий.

Друга праця проф. Слабченка в згаданому Збірнику має титули: «Н аказанія в-ь жизні и праві; Малорос* сій XVII — XVIII ст.» (стор 51—237) далеко більша об* сягом і цікавіша змістом. Як видно з передмови, джерелами для неї були головним чином Кодекс 1743 р. та неопубліковані су* дові акти Прилуцького полкового суду, а також і інші архівні матеріяли, що торкаються практики козацьких судів. В першому розділі проф. Слабченко викладає про загальний характер кар* ного права України XVII — XVIII Л\, при чому завважує, що протягом цих століть карна система в Україні ступнево звільни* ється з*під виливу пануючого тоді релігійного погляду на зло* чин та зв'язанйх з ним ідей тальону. Коли ж іноді ці ідеї брали верх в практиці судів, то це були тільки пережитки минувшини. Натомість, нові обставини політичного й культурного життя України сприяли зміні ідеї повного тальону, ідеєю уїілітарною, що базувалась на високій оцінці людини, та стремлінням забез* печити суспільство від злочинців шляхом застрашуючих та гань* бливих кар. Поруч з тим набирає широкого розповсюдження погляд на злочинця як на жертву нещасливих обставин, звідки так часто практиковане звільнення злочинця від кари на прохай* ня ушкодженого або духовенства чи громади, та, додамо від се* бе, умовне засудження (стор. 52—53). На жаль, цей природний процес зм'якшення існуючої в першій чверті XVIII ст. всюди системи жорстоких кар був припинений в Україні під впливом російської карної системи з її жорстокими муками та інквізи* торськими- методами мучення — таємно, в «засгЬнкахь», без участи загалу. Далі проф. Слабченко цілком вірно відмітив, як спеціяльну особливість карного процесу, його приватно— прав* ний характер, який виявлявся в тому, що на переслідування й покарання злочинця дивилися, як на приватну справу потерпіло* го (ст. 60). Цьому сприяло також і законодавство. Як на прик* лад, проф. Слабченко посилається на диспозитивність багатьох норм Кодексу 1743 р., які давали суддям право вибору кари (ст. 67). Все ж таки, на думку проф. Слабченка, карна система кодексу, иорівняючи з тогочасною практикою та пануючими в українськім суспільстві ідіями, була досить жорстока й набли* жалась в цьому до сиртеми московського права (ст. 72 — 73). В наступних розділах (II — VIII) проф. Слабченко викладає про карну систему, прийняту Кодексом, та порівнює її з кара* ми, прийнятими в судовій практиці. Свій виклад він ілюструє численними прикладами, взятими з друкованих і 'недрукованих судових актів. Праця проф. Слабченка містить багато цікавих спостережень та висновків. Дослідники карного права України та зокрема Кодексу 1743 р, можливо, не погодяться з деякими тверженнями цього автора, але в кожному разі знайдуть в цій його праці досить документальних даних, що їх проф. Слабчен* ко витяг з неопублікованих архівних метеріялів.

Той же автор опублікував 1927 р. кілька коротких заміток, що торкаються Кодексу, під загальним титулом: «Ескізи з історії ‘Прав, по которьім судиться Мало* россійскій народ*». (Юбілейний Збірник Української Академії Наук на пошану акад. Д. Багалія. Київ. 1927 р. Том І. Стор. 748—759). Впертому ескізі займається - він питанням, якою редакцією Литовського Статуту 1588 р. «на руській», чи на польській мові користувались суди в Україні та яка з них була за джерело при складанні Кодексу 1743 р. На перше питання проф. Слабченко відповідає, що українські суди, всупереч твер* дженню проф. Кистяківського, користувались переважно Стату* том в «руській» мові, видання братів Мамоничів у Вільні 1588 р., хоч поруч з тим вищим урядам та генеральному судові була ві* дома й польська редакція в різних виданях. На друге питання проф. Слабченко в згоді з посудком проф. Кистяківського від* повідає, що Кодифікаційна Комісія при складані Кодексу ко* ристувалась не руською, а польською редакцією Статуту, яку й переклала на російську мову (стор. 748 — 751).

Другий ескіз проф. Слабченка під титулом: «Чи вико* ристувано гетьманське законодавство в «Правах»...? стор. 252—255) торкається джерел Кодексу 1743 р. Аналізуючи норми цього Кодексу та порівнюючи їх зміст з гетьманськими наказами та універсалами, автор приходить до висновку, що деякі норми цього Кодексу безумовно взято з актів гетьманського законо* давства, тільки ж кодифікатори не зважились отверто цитувати це джерело, пам'ятаючи про царські укази, що вимагали зводи* ти в один кодекс тільки Литовський Статут та Саксонське й Магдебурзьке право.

В третьому ескізі під титулом: «Яка була перша ре* дакція ‘Прав’»? (стор. 755—759) проф. Слабченко шляхом порівняння деяких місць Кодексу старається довести, що^опублі* кований проф. Кистяківськцм текст кодексу був тільки остаточ* ною редакцією його та що аналіз та порівняння деяких місць евідчать про те, що підчас кодифікаційної праці виникло кіль* ка редакцій тексту, які були зведені, хоч і з певними помилка* ми, в одну рстаточну редакцію 1743.

«Ескізи» проф. Слабченка зачіпають досить важливі пи* тацня, що торкаються джерел та кодифікаційні праці при скла* данні Кодексу 1743 р. і тому дослідники Кодексу мусять взяти їх під розвагу.

Академик Н. Василенко опублікував в «Юбілейно* му Збірнику Академії Наук на пошану академика проф. М. Гру* шевського» (Київ 1928. том. І. стор. 245—252) коротку статтю під титулом: ’Права, по которим судится Мало* россійскій народ’, як джерело державного права України 18 ст.». Кодифікатори, писав проф. Ва*

силенко, широко використали діюче звичаєве право. Через те давнім нормам було надано сучасного змісту і на них відбились сучасні кодифікаційні правні поняття (ст. 246). Під «звичає* вим правом» акад. Василенко тут розуміє українське державне право, XVII—XVIII ст., на основах якого утворився та існував устрій козацької Держави. Тогочасне українське державне право базувалось не на законодатних актах, а в основі своїй мало во* но давні козацькі звичаї, зародки яких походять з давньої до* би княжої держави X—XII ст., а також правила, утворені й санкціоновані практикою державного життя XVII—XVIII ст. Тому кваліфікація згаданих норм, як «звичаєвого права», що її дав акад. Н. Василенко, в основі правильна.

В своїй статті подає акад. Василенко аналіз норм Кодексу 1743 р., jho торкаються деяких частин державного права та адміністративного устрою: про верховну владу, про народ, як другий елемент держави, про поділ його на стани, про чужин* ці в в державі, про військову службу, про автономний устрій міст на Магдебурзькому праві і т. і. Стаття ця, іАг признає автор, не вичерпує всього матеріялу, що міститься в Кодексі 1743 р., лише підкреслює важливість його, як джерела Для вив* чення державного права України.

Акад. О. Малиновський опублікував в «Юбілейному Збірнику на пошану акад. Д. Багалія» (том І. стор. 197—208) стат* тю під титулом «К ари майнові та кари особис* т і», в якій подав історію кар на майні і на особах та процесу за* міни першого виду кар на другий. За джерела для праці автора правили кодекси: Руська Правда, Литовський Статут та Кодекс 1743 р. Характеризуючи карну систему Кодексу, акад. Малинов* ський зазначає, що в ній панують особисті кари, а майнових уживають, як додаткових або за незначні злочини. Особисті кари мають дуже жорстокий і зневажливий (ганьбливий) харак* тер (ст. 205). Далі автор стверджує, що в тогочасній судовій практиці карна система Кодексу 1743 р. значно зм’ягчувалась, згідно зі звичаєвим правом, хоч і не все (ст. 206). Нарешті, ав* тор зазначає, що в Кодекс, попали деякі «стародавні порядки», коли почато заміняти майнові кари на особисті.

В 1928—29 рр. проф. М. Т о вс т о і і с опублікував у ви* даннях Укр. Академії Наук ряд розвідок з історії українського цивільного права, в яких між іншими історичними джерелами згадує про Кодекс 1743 р., називаючи його «Всезбіркою законів», та подає аналіз норм, що стосуються до вибраних автором тем.

Найбільша з праць проф. Товстоліса під титулом: «С у т ь застави за Ли ф> вським Статуто м». надрукова» на в «Працах Комісії для вивчення західно»руського й україн» ського права». (Вип. 6. Київ. 1929 ст. 111 — 158). На стор. 133—144 автор подає аналіз норм Кодексу 1743 р. про інститут , застави нерухомого й рухомого майна та порівнює їх з дотич» ним нормами Литовського Статуту й давнєгерманського права. Проф. Товстоліс констатує при тому, що Кодекс 1743 р. установ вив дві форми застави: 1) з переданою заставного маєтку зара» ховуються в суму відсотків на забезпечений заставою борг, аж доки довжник не заплатить боргу. Така формула застави, на Думку проф. Товстоліса, наближається до давнєґерманської форми— unabniessendes Pfand. 2) Друга форма застави відрізняється від першої тільки тим, що державні доходи призначаються на сплату капітальної суми боргу. Це—теж форма давнєґермансь» кого права Todtsatzung. На ст. 142—147 автор викладає про суть застави за пам’ятниками Магдебурзького права в Укра» їні та в Польщі, що також були джерелами Кодексу 1743 р. (Porza(dek, Artykuly і TytUly В. Groickiego).

Свої висновки розвиває проф. Товстоліс в другій праці під наголовком «.Розуміння (поняття) заставки в звичаєвому праві України». («Праці Комісії для вивчення звичаєвого^ права в Україні» Вип. II. ст. 1—24). Виходячи з позиції, що норми українського звичаєвого права були скодифіковані свого часу в Руській 'Правді, Литовському Статуті та в Кодексі 1743 р., автор займається аналізом та толкуванням цих пам’ятників права.

Нарешті, в праці під наголовком: «П ро нахідку за звичаєвим правом України» (там же» ст.* 25—39) толку є проф. Товстоліс артикули Кодексу, що торкаються зна» хідки, права власности на знайдені речі, винагороди за знахід та порівнює їх з дотичними нормами Литовського Статуту.

Наведені праці проф. Товстоліса містять в собі авторитет» не толкування одного з найкращих українських цивілістів до» тичних артикулів Кодексу.

Др. М. Чубатий опублікував 1925 р. історичну пра» цю під титулом: «Про правне становище Церкви в козацькій державі» («Богословія». Том ПІ. Вип. 1—3, Львів. 1925). В цій праці автор на підставі історично»прав» них пам’ятників, в тому числі й Кодексу 1743 р., подає виклад про правне становище Церкви й духовенства в українській дер» жаві XVII-XVIII ст.

■ Автор цієї праці опублікував три розвідки, що торкаються Кодексу. Перша під наголовком: «Д о історії кодифі» нації українського права XVIII ст.» («Праці, Україн» ського Історично*Філологічного Товариства в Празі». Прага, 1937). В цій праці автор торкається причин, які вплинули на те, що Кодекс 1743 р. не дістав офіційної санкції. На думку автора, незатвердження Кодексу царським правительством сталося з двох прочин: з навмисне недбайливого відношення російського правительства та через опозицію певного кола українських пат* ріотів, що виникла в лоні Комісії, а пізніше охопила українсь* кі правлячі кола, проти зміни Литовського Статуту, як «фун* даментального права», «новим правом», де в чому відмінним, а також через недовіри до царського уряду та до його наказу за* вести в Україні нові закони.

Друга праця в німецькій мові під титулом: «D as d Є U t* sche Recht in der Ukraine», що вийшла друком 1942 p., містить в собі детальний огляд джерел Магдебурзького права в Україні, які в більшости були також і джерелами для Кодексу 1743 р. Крім того, цілий розділ VII присвячено ко* роткому начеркові історії Кодексу, його джерелам, викладові його змісту, впливам німецького права та оцінці Кодексу, як пам’ятника українського права XVIII ст.

Третя праця під титулом. «До питання про джерела Ко* дексу 1743 р.» («Праці Істор.*Філолог. Т*ва в Празі» 1943),. подає виклад про джерела, які Комісія використала додатково до основних джерел, зазначених в царських указах. Автор го* ворить про такі джерела: »Хелмінське право» в польській ре= дакції II. Кушевича, «Енхірідіон» І. К. Церазина. «Оборона си* рот і вдов» та «Уживання дібр, жоні від мужа тестаментом записаних», Б. Троїцького, повний переклад на латинську мову саксонського Кодексу: «Sachsenspiegel», та Магдебурзького «Jus Municipale magdeburgensig», нарешті, праці славного німецького криміналіста Бен. Карпцова. «Processus juris», «De- linitiones Forenses», «Practica rerum criminalicum».

Поданий тут короткий огляд літератури вичерпує усі більш*менш важливі праці, що в той чи інший спосіб трактують про Кодекс 1743 р. Сюди не ввійшли праці, загального характе* ру (курси історії України) або такі, що тільки побіжно зга* дують про Кодекс. В міру потреби й ці праці будуть цитовані на відповідних місцях.

II.

| >>
Источник: Андрій Яковлів. УКРАЇНСЬКИЙ КОДЕКС 1743 РОКУ «ПРАВА, ПО КОТОРЬІМЬ СУДИТСЯ МАЛОРОССІЙСКІЙ НАРОДЬ» ЙОГО ІСТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМАТИЧНИЙ ВИКЛАД ЗМІСТУ. Мюнхен - 1949. 1949

Еще по теме І. Література:

  1. Н. А. МИРОШНИЧЕНКО. Состав преступления. Текст лекций. Одесса. "Юридична література" 2003, 2003
  2. С. В. Кивалов, В. А. Туляков, Д. А. Балобанова. Уголовный кодекс Украины в анекдотах У 261 / Сост.; Под ред. С. В. Кивалова. — Одесса: Юридична література,. — 376 с., 2008
  3. Література
  4. ЛІТЕРАТУРА
  5. Література для поглибленого вивчення окремих питань розділу
  6. Література для поглибленого вивчення окремих питань розділу
  7. Література для поглибленого вивчення окремих питань розділу
  8. Література для поглибленого вивчення окремих питань розділу
  9. Література для поглибленого вивчення окремих питань розділу
  10. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИОсновна література1. Венгеров А. Б. Теория государства и права. — М., 2000.2. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. — К., 2000.3. Комаров С. А. Теория государства и права. — М., 1999.4. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996.5. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Под ред. М. Н. Марченко. — М., 1998.\ \
  11. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
  12. Джерела та література
  13. Література
  14. СПИСОК ФАХОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ (БІБЛІОГРАФІЯ)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -