КОЗАЦЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Запорозька Січ у своєму складі мала поділ - військовий і територіальний, у відповідності з яким і будувалося управління нею. Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів, а територіальний - спочатку на 5, а згодом на 8 паланок.
Слід мати на увазі що запорізьких козаків слово “курінь” вживалося у двох значеннях: по-перше, як житло; по-друге, як самостійна частина війська. Термін “паланка” також мав два значення - невелика фортеця і певна частина території Запорозької Січі.Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші питання, були загальні або, як їх частіше називали військові ради. Збиралися вони регулярно у точно визначені строки - 1 січня і 1 жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки коли на те була воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорозької Січі: оголошувалася війна і укладався мир, об’являлися військові походи, каралися злісні злочини, щорічно переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо, обиралися і зміщалася козацька старшина.
Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради по куреням, які частіше звалися “сходками”. Курінні сходки збиралися у разі потреби для вирішення дрібних справ, термінових питань, а також таємних справ.
Були ще сходки по паланкам. Вони розглядали переважно дрібні господарські спори, оскільки населення паланок складалося з нежонатих козаків, які займалися господарством.
На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половини XVI - на початку XVII ст. були військові начальники - кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники - булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники - полковник, писар, осавул.
Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину.
Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували на посаді один рік. До числа військової старшини інколи включалися курінні отамани. У мирний час військова старшина займалася адміністративними і судовими справами, а під час війни очолювали козаків, передаючи свої повноваження наказній старшині.Кошовий отаман зосереджував в своїх руках вищу військову, адміністративну, судову, духовну владу.
У воєнний час кошовий отаман був лише володарем Запоріжжя і в своїх діях керувався звичаями і традиціями козацтва. Обов’язки кошового отамана зводились до затвердження обраних військовою радою службових осіб, узаконення розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі і військових доходів. Прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків, встановлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. При всій повноті влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором. Його влада обмежувалася трьома умовами: звітом по закінченні строку повноважень перед військовою радою річним строком перебування на посаді і, нарешті самою військовою радою.
Військовий суддя був другою після отамана особою на Запорожжі. Його основний обов’язок - здійснення суду над козаками. Крім цього він призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як наказний отаман.
Військовий писар завідував канцелярією і всі письмові справи війська: надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі розрахунки, приймав укази і постанови, що надходили до нього.
Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових рішень кошового отамана і військової ради, проводив дізнання щодо злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство для війська на випадок війни, видавав хлібне і грошове забезпечення козакам, відав охороною кордонів та ін.
Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінними отаманами обирали людей здібних, хоробрих, рішучих.
Обрання курінного отамана було внутрішньою справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших куренів. Курінний виконував в Січі функції інтенданта: його прямим обов’язком було забезпечення козаків усім необхідним (продовольством, паливом тощо), збереження грошей і майна козаків у курінній скарбниці.За військовою старшиною йшли військові чиновники, головною метою яких було надання допомоги службовим особам військової старшини у виконанні їх обов’язків.
Військовий довбиш відав полковими литаврами, якими збирали козаків на раду. Крім того, він був присутній при виконанні судових вироків, забезпечував стягнення податків і торгового мита.
Військовий пушкар завідував всією запорозькою артилерією. Під його началом знаходилася військова в’язниця.
Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача. Інколи він відряджався у прикордонні райони для здійснення військової розвідки.
Військовий кантаржій був охоронцем військових мір та ваг, які були однакові для всього Запоріжжя.
Військові шафарі збирали мито (“перевізне”) на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару.
Військовий булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено - хоругву.
Військові чауші виконували функції посланників.
Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна паланкова. Вона вважалась вище за рангом від військових чиновників але на відмінну від них діяла за межами Січі в паланках. Похідну старшину складали полковник, осавул і писар. Вони діяли під час війни. Паланкову старшину складали полковник, осавул, писар, підосавул і підскарбій. Їх влада поширювалася на козаків, які мешкали за межами Січі, у слободах і зимівниках. Усі представники паланкової старшини обиралися на свої посади і залишали їх після загальної військової ради, тобто рівно через рік. Влада паланкового полковника у межах його паланки була досить широкою: він фактично виконував функції отамана, зрозуміло, в межах території паланки.
В організації козацького самоврядування, яке склалося в Запоріжжі можна знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики, притаманні лише державній владі, Ось чому деякі автори вважають що можливе оцінювати Запорізьку Січ, як “своєрідне державне утворення” в низов’я Дніпра або
“республіку з яскраво вираженими демократичними рисами”. Підкреслюючи що “в конкретно - історичних умовах ХУІ - ХУІІ ст. Запорозька Січ, як військово- політичне утворення українського козацтва, в силу специфічної тодішньої ситуації виконувача функції державного об’єднання” мала риси ранньо-буржуазних республік.
Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалася використати цю суспільно - політичну організацію у власних інтересах. Вона досить часто не звітувала перед козаками про свою діяльність, всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади протягом кількох років. У знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд.
Однак зусилля старшини не в змозі було зруйнувати основні демократичні принципи побудови органів військово-адміністративної влади, скасувати притаманні цій системі риси демократизму. Запорозьке лицарство мало великий вплив на процеси державотворення. Мабуть це мав на увазі К. Маркс, коли характеризував Запорозьку Січ як християнську козацьку республіку.
Багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був використаний у ході визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.
3.