Джерела права. Звичаєве козацьке право:

Серед джерел права на українських землях у ?IV - ХУШ столітті норми звичаєвого права відігравали помітну роль. На думку О.Гуржія вони виникали та формувалися в ході еволюції господарсько - побутових відносин людей і спиралися на загальноприйняті «давні» норми поведінки, вироблені за різноманітних обставин.

Особливе значення для розвитку українського права мало формування звичаєвого козацького права в житті тих українських селян і не тільки, які тікали від панського гніту на віддалені від влади простори середнього і нижнього Подніпров'я, Лівобережжя і називали себе козаками.

Отже, козацьке право - це сукупність правових звичаїв,більшість яких склалася в Запорізькій Січі.

Погоджуємося з думкою, що українська історико - правова наука ще не достатньо дослідила звичаєве козацьке право, хоча цій темі присвятили свої праці: А. Д-ський, І. Грозовський, М.Слабченко, А. Ткач, П. Захарченко, І. Паньонко та інші.

Як відомо, існують різні форми перетворення звичаїв у правові норми: а) мовчазна згода держави; б) фактичний розгляд справ у судах на підставі норм звичаєвого права; в) закріплення існуючих звичаїв у законі.

Умови існування козацького суспільства мали вирішальний вплив на характер, зміст і форму звичаєвого права. Правові норми, вироблені запорожцями, були спрямовані на встановлення певного компромісу між різними представниками козацького товариства.

До характерних рис козацького права можна віднести:

1) суворість - за порушення запорозьких порядків встановлювалися суворі покарання;

2) корпоративність - захищаючи військово - політичну організацію запорожців, воно встановлювало різний правовий статус:

а) січовиків (постійно проживали на території Запорізької Січі); б) сиднюків (на території Запоріжжя); в) посполитих (селяни, піддані війська Запорізького, які за користування землею платили податок Кошу); г) сторонні особи;

3) домінуюча роль «публічного права» у порівнянні з «приватним правом» - публічне право козаків - це своєрідний військовий статут, який регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади, військово - адміністративний устрій, воєнні справи, порядок володіння і користування землею, угіддями, спільним рухомим і нерухомим майном, порядок судочинства, відповідальність за злочин та ін.;

4) усна форма вираження правових норм (у більшості випадків) - загальновідоме положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, а діяли виключно на підставі «стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду».Так, сучасний дослідник І.Паньонко вказує на такі причини тривкості козацьких правових традицій і відсутності писаних норм права: а) історія запорозьких козаків мала незначний історичний період, впродовж якого вони не встигли звичаєве право систематизувати і оформити у письмовій формі; б) життя козаків минало в походах і війнах, що не сприяло розробленню нормативно - правових актів;в) запорожці не бажали ймовірного обмеження наявних прав і привілеїв писаними законами.

Ще раніше ці положення були озвучені у працях Д.Яворницького.

Водночас, авторитетний дослідник звичаєвого козацького права І.Грозовський не поділяє окремих вищевикладених положень, вказуючи на наступне: по - перше, запорозьке козацтво проіснувало близько трьох століть і писемність була досить розвинена на Запорожжі; по - друге, відповідь на те, чому козаки не склали писаного збірника своїх законів, дає аналіз рівня соціальної структури козацького суспільства, тобто диференціація суспільства на протилежні класи, а отже й соціальний антагонізм не досягнув на Запорізькій Січі свого максимуму; по - третє, усна форма права була вигідна козацькій старшині, оскільки дозволяла трактувати стародавні звичаї у власних інтересах. На Січі була так звана «абшинтова старшина» - старі заслужені козаки, які раніше займали виборні посади і користувалися авторитетом; вони і виступали охоронцями козацьких традицій; по - четверте, незважаючи на недостатню розвиненість архітектоніки правових норм, окремі договори, особливо на територіях Запорозьких Вольностей, фіксувалися і писемній формі; по - п'яте, з середини ХУШ століття козацька рада починає виступати як законодавчий орган, який видає загальнообов'язкові норми, зафіксовані в письмовому вигляді.

5) обрядовість - різноманітна, змістовна й образна вона надавала звичаєвому праву характер життєвості і публічності, викликала увагу до судового процесу як зацікавлених осіб так і громадськості; сприяла збереженню в народній пам'яті звичаєвих норм; засвідчувала правильність вживання звичаїв і підносила правотворчість народу. Закріплення й поновлення в народній пам'яті звичаєвих норм за допомогою обрядів - символів сприяло тому, що не тільки судді, але й сторони та громада виявляли досконале знання звичаєвого права. А постійне вживання протягом тривалого часу правних звичаєвих норм у формі коротких речень привело до перетворення їх у стислі, змістовні формулювання, в яких зафіксовувались головні принципи звичаєвого права й народної правосвідомості.

4.1. цивільно - правові норми.

1). Звичаєве право запорожців установлювало порядок

володіння й користування землею та іншим нерухомим майном.

2). Земля на праві займанщини належала винятково козацтву і була спільною власністю Війська Запорозького та перебувала в повному розпорядженні Коша.

3). Козаки й посполиті - піддані Війська Запорозького могли отримати землю в користування. Претенденти на земельну ділянку обирали її самостійно і одержували засвідчений Кошем документ на право користування нею.

4). Земельні угіддя запорожців розрізнялися за багатством тваринного світу; кращими визнавалися землі розташовані далі від південних кордонів. З метою уникнення непорозумінь щодо володіння землею, на Січі щороку проводилися жеребкування із визначеним порядком: 1) курені; 2) старшина; 3) духівництво; 4) одружені козаки та інші.

5). У запорожців існували дві категорії земель, які мали різний правовий статус: до першої належали мисливські та рибальські угіддя, сіножаті, пасовища (підлягали перерозподілу); до другої належали вільні землі, якими, за дозволом Коша, міг довічно володіти і користуватися кожен бажаючий із козаків і посполитих.

Слід наголосити, що якщо в ХУ! - ХУН століттях земля,

особливо орна, не мала для запорожців вирішального значення, то з середини XVIII століття, коли воєнна здобич утратила своє значення, а господарська діяльність стала основою життя козаків, земля набула значної цінності.

Водночас, із наступом царизму на права і вольності запорожців вони втрачали право бути власниками своєї території.

4.2. кримінально - правові норми.

Оскільки кількість кримінальних справ перевищувала кількість справ цивільних, то й палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно широкою та різноманітною. Звичаєве козацьке право виділяло такі види злочинів:

- злочини проти життя (найтяжчим - вбивство козака, при цьому зв'язаного вбивцю клали під труну покійного);

- злочини проти здоров'я (заподіяння тілесних ушкоджень у п'яному вигляді з використанням зброї);

- військові злочини (найтяжчі - дезертирство, програш бою, ухилення від заняття, пияцтво під час походу.

- майнові злочини (крадіжка, розбій, неповернення боргу. Розрізняли особисту крадіжку та крадіжку майна всього товариства. В останньому випадку обвинуваченого чекала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до логофета гармати);

- статеві злочини (за мужолозтво та скотолозтво на Січі передбачалася смертна кара).

Система покарань

а) смертна кара (кваліфікована і проста. При цьому приречений чекав своєї смерті від наступного засудженого. Виокремлюється характерна особливість: тілесно карали переважно за майнові злочини, економічні провини, а на смерть - за злочин проти особистості).

б) приковування до ганебного стовпа і забивання буковими киями (за конокрадство, пограбування купців, порушення військової дисципліни);

в) заборона зайняття виборних козацьких посад (за дрібні правопорушення).

Отже, уся процедура, від розслідування злочину до винесення вироку, зокрема й покарання, у Запорізькій Січі базувалася на звичаєвому праві.

Таким чином, звичаєве право запорожців можна вважати типовим прикладом ранньої стадії формування правових норм. Про це свідчили такі характерні ознаки: широке застосування смертної кари, досить суворі, переважно тілесні покарання; корпоративність; домінуюча роль «публічного права»; усна форма виражених правових норм (у більшості випадків); консерватизм, обрядовість.