ПЕРЕДМОВА

Міжнародне приватне право існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права—єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативноправових актів.

Усупереч назві, міжнародне приватне право має національноправову природу, і з наукового погляду ця усталена назва неточна. Міжнародне приватне право не є правом "між народами". Це право регулює відносини між юридичними і фізичними особами різних народів (тобто держав). Такі особи вступають у відносини саме як приватні, а не як офіційні особи, не одержуючи для цього посвідчень (мандатів) відповідних держав. Скажімо, якщо українська студентка виходить заміж за іноземця, то на цей сміливий крок вона йде не від імені України, а з власної волі.

Міжнародне публічне право у світі одне. Міжнародних приватних прав у світі так само багато, як держав. Кожна країна має своє (хай навіть найменш опрацьоване, але все ж таки своє) міжнародне приватне право. Зрозуміло, що має міжнародне приватне право і сучасна Україна. Воно не бездоганне. Прислів'я "Кожний кулик своє болото хвалить" є дещо авансом для нинішнього міжнародного приватного права України.

Це право потребує вдосконалення. А вдосконалювати щось можна лише тоді, коли відомо, що саме потребує цього.

У підручниках часто цитують вислів відомого вченого М. Богуславського, що міжнародне приватне право є вищою математикою юриспруденції.

Традиційно підручники з міжнародного приватного права розглядають іноземний елемент у вітчизняному правничому полі або вітчизняний елемент "закидають" в іноземний правопорядок. Наприклад, описують трудові відносини українських громадян з німецькими роботодавцями. Виходячи з того що кожна країна має власне міжнародне приватне право, такі правовідносини, на наш погляд, становлять предмет міжнародного приватного права Німеччини, а не України. Міжнародне приватне право зарубіжних країн — це не що інше, як цивільне та комерційне право відповідних держав.

У пропонованому посібнику відображено лише міжнародне право України як таке, не розглядаючи міжнародного приватного права зарубіжних країн, хоч у ньому можна запозичити багато нового, повчального і цікавого. Ураховуючи, що не завжди є можливість користуватися хрестоматією, у пропонованому посібнику наводяться статті, розділи або й окремі нормативні акти в їх офіційному записі, завдяки чому можна уникнути спотворень офіційного тексту і зробити пропонований посібник придатним не лише для навчання, а й для професійної правничої діяльності. Посібник можна розглядати як компас у міжнародному приватному праві України і певною мірою як інвентаризацію норм вітчизняного міжнародного приватного права.

Якщо читач, опановуючи поданий матеріал, виявить "білі плями" у вітчизняному законодавстві, то нехай не забуває жартівливого вислову: "Інколи незнання закону свідчить про його відсутність".

З огляду на те що пропонований посібник не єдиний у галузі міжнародного приватного права в Україні, теми, які добре висвітлено в інших підручниках, у цій книзі викладено стисліше. Оскільки в підручниках Г. С. Фединяк і А. А. Попова не було тем про патентне й авторське право, то згадані теми у пропонованому посібнику викладено ширше.

У навчальному посібнику часто згадується проект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., створений робочою групою на чолі з колишнім міністром юстиції України кандидатом юридичних наук С. Головатим, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1995 р.

Автор вдячний співробітникам бібліотеки Української Правничої Фундації за допомогу у створенні цього посібника. Матеріал книги вже апробований у трьох вищих закладах освіти Києва.визнаються дійсними в Україні". Це означає, що коли з полігамної мусульманської держави до України переселиться громадянин з усіма чотирма дружинами, то їх як дружин визнаватиме моногамна Україна.

Держава — суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб'єктом міжнародного приватного права.

Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного публічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини.

У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не

безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною державою у тій або іншій формі. Між міжнародним публічним правом і міжнародним приватним правом немає "китайської стіни" хоч би з огляду на те, що норми міжнародного договору переносяться у цивільне законодавство країн, які беруть участь у договорі. У цьому посібнику наведено чимало таких прикладів.

Міжнародне публічне право навіть за найвигадливішої фантазії не можна уявити без міжнародного договору бодай в усній формі. Міжнародне приватне право, навпаки, можна уявити без міжнародного договору. У такому разі певна держава автоматично створювала б як колізійні, так і матеріальноправові норми для регулювання правовідносин з іноземним елементом.

Міжнародне приватне право стоїть на двох опорах—колізійних і матеріальноправових нормах.

Правник із США Дж. Сторі (17791845) у 1834 р. запровадив у вжиток поняття "міжнародне приватне право". У дореволюційній Росії цей термін вперше використав професор юридичного факультету Казанського університету М. Іванов у 1865 р., опублікувавши "Основания частной международной юрисдикции".

У Великій Британії поняття "міжнародне приватне право" дотепер широко використовують. У США ситуація дещо інша. На с. 1196 відомого "Правничого словника Блека" (Black's Law Dictionary) міститься нотатка "міжнародне приватне право" (International Private Law) досить стислого змісту: "Назва, що використовується деякими літераторами для вказівки тієї гілки права, яка нині частіше називається "конфлікт закону" (conflict oflaw)".

У відповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це "несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов'язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій. Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з

відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосовується до прав і обов'язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встановлює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внутрішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (IS silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи".

"Оксфордський правничий словник" (Oxford Dictionary ofLaw, 4th edition, 1997) містить статтю "Приватне міжнародне право" такого змісту: "Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права).

Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжнародним правом".

Потрібно пояснити, що Римська конвенція—це Конвенція Європейського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов'язань (ТНе ЕЕС Сошеппоп оп іке Ьт> АррНсаЬіе іо Сопігасіиаі ОЬІщаііот).

Далі пропонуємо цитату з 13го видання книги П. Норзса і Дж. Фоусетта "Приватне міжнародне право", опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: "Причиною наявності приватного міжнародного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем права — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті. Суди певної країни часто повинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загальносвітової норми юриспруденції він має виключну юрисдикцію над кожним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати

будьякий закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому цивілізованому світі це непрактично. Нації давно зрозуміли, що вони не можуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права".

Зазначимо, що під поняттям "муніципальна система права" англійські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжнародному публічному праву.

На с. 5 цитованої книги зазначається: "Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тісно пов'язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи".

Ознайомлення з викладеними точками зору свідчить, що англосаксонський погляд на природу міжнародного приватного права збігається з континентальним правничим менталітетом. Тут порозумілися дві провідні системи права сучасного світу. До речі, вислів "міжнародне приватне право" можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального правника "міжнародне приватне право" можна було б назвати "міжнародним цивільним правом". Але англосакси не використовують поняття "цивільне право". Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common lаw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва "міжнародне приватне право" вписується у компромісний принцип "ні вашим, ні нашим".

До речі, назву "конфлікт законів" (conflict oflaws) англійські правники теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавствами різних держав. Термін "конфлікт законів" запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey, 18351922). У1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватного права Англії—трактат "Конфлікт законів".

Колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільноправових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов'язані відповідні правові відносини. Колізійні норми — це правила вибору права. Подолання колізії—основне завдання міжнародного приватного права.

Ще й нині у ряді країн світу міжнародне приватне право за традицією називають "колізійним правом" або "міжнародним колізійним правом".

10

Очевидно, така назва занадто вузька, бо не враховує другої опори міжнародного приватного права—матеріальноправових норм. Колізійне право — складова міжнародного приватного права, тобто перше поняття вужче за друге.

Матеріальноправові норми регулюють правовідносини з іноземним елементом безпосередньо. Ці норми уніфікуються через укладення відповідних міжнародних угод (конвенцій, договорів тощо).

Основні тенденції розвитку сучасного міжнародного приватного права:

Уніфікація правових норм через прийняття міжнародних договорів і типових (модельних) законів.

Удосконалення і кодифікація норм міжнародного приватного пра ва на національному рівні (у цьому зв'язку слід згадати, наприклад, про ект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., про який ітиметь ся у розділі "Джерела міжнародного приватного права").

Виникнення колізії між нормами міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права.

Підвищення ролі принципу "автономії волі сторін" і перехід до гнучкіших норм колізійного права.

Розширення сфери дії міжнародного приватного права у зв'язку з науковотехнічним поступом людства (атомна енергетика, космічна діяльність, прогрес у сфері транспорту, засобів зв'язку тощо)