Відносини адміністративних послуг

Відносини адміністративних послуг (або сервісні чи реординаційні) виникають у зв’язку зі зверненнями фізичних, юридичних або інших колективних осіб до носія владних повноважень щодо реалізації суб’єктом звернення своїх прав, свобод та законних інтересів шляхом прийняття владного рішення.

Адміністративна послуга — результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними, юридичними або іншими колективними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Вважається, що у сучасному адміністративному праві наукова детермінація поняття «адміністративна (або публічна) послуга» на дослідницькому рівні була здійснена німецьким адміністративістом Ернстом Форстхоф- фом (Ernst Forsthoff 1902—1974). У 1938 році вийшла друком невеличка (50 сторінок) праця E. Форстхоффа «Адміністрація як суб’єкт надання послуг» («Die Verwaltung als

Leistungstrciger»), у якій він дійшов висновку, що еволюція регулюючого впливу публічної адміністрації на суспільні відносини характеризується рухом від зобов’язуючих, імперативних засобів до засобів диспозитивних, таких, що застосовуються відповідно до потреб суспільства та на його запити. Прийняття управлінських рішень по зверненнях (запитах) до адміністративних органів E. Форстхофф кваліфікує як надання послуг.

У своїй роботі E. Форстхофф описував не тільки і не стільки самі публічні послуги, скільки діяльність з їх надання. Найбільша цінність цієї праці полягає в тому, що надання послуг досліджується як комплексне соціальне, економічне, політичне, правове явище. Основні положення цієї монографії в незмінному вигляді були опубліковані B 1959 році в роботі E. Форстхоффа «Правові питання державного управління щодо надання публічних послуг»1.

Таким чином, E. Форстхофф ще в 1938 році передбачив зміну ролі держави в суспільстві, коли основним її призначенням буде не владний вплив, а надання послуг. [10] [11]

Виключно управлінсько-владна діяльність, зазначав він, перетвориться на допоміжну по відношенню до надання публічних послуг.

Нині у чинному українському законодавстві можна виділити такі групи адміністративних послуг за їх предметом:

1) видача дозволів (наприклад, на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; на проведення мітингів, демонстрацій; на розміщення реклами; на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї), в тому числі акредитація, атестація, сертифікація (наприклад, акредитація вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров’я; атестація підприємств, робочих місць; сертифікація товарів, робіт і послуг);

2) реєстрація з веденням реєстрів (наприклад, реєстрація актів громадянського стану, суб’єктів підприємницької діяльності, авто-мото-транспортних засобів), в тому числі легалізація суб’єктів (наприклад, легалізація об’єднань громадян);

3) легалізація актів (консульська легалізація документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України);

4) соціальні адміністративні послуги — визнання певного статусу, прав особи (наприклад, призначення пенсій, субсидій).

Публічне визнання цього виду адміністративно-правових відносин пов’язане з Концепцією адміністративної реформи (1998), у якій зазначено, що одним із завдань адміністративної реформи є запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади як діяльності щодо надання державних (управлінських) послуг. Ha розвиток положень Концепції приймається низка нормативних і програмно-організаційних документів, у яких питання адміністративних послуг отримують практичний вимір.

Так, Програма розвитку державної служби на 2005—2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 p.

Активізували свою діяльність у цій сфері і суб’єкти, які безпосередньо надають адміністративні послуги. Було прийнято стандарти надання адміністративних послуг Міністерством юстиції (2009), Міністерством фінансів України (2010), Фондом державного майна (2011), Державним комітетом телебачення та радіомовлення України (2011) та ін.