Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України

Удосконалення державного контролю пов’язана із підвищенням практичної результативності діяльності органів державної виконавчої влади і суб’єктів державного управління орієнтованих у демократичному й правовому суспільстві на обслуговування як суспільних так і людських потреб.

Особливо актуально дослідження і вирішення зазначеної проблеми у сфері охорони навколишнього природного середовища й природокористування в Україні.

Відповідно до Основних засад державної екологічної політики України сучасне завдання державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, полягає у забезпеченні виконання вимог екологічного, природоохоронного законодавства у таких напрямах: вдосконалення нормативно-правової бази щодо здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки; перегляд існуючої організаційної структури і розподілу повноважень територіальних органів Держекоінспекції України; здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення рівня відповідальності суб’єктів господарювання за виконанням вимог природоохоронного законодавства; врегулювання відносин у сфері здійснення громадського контролю за використанням природних ресурсів та охороною навколишнього природного середовища [130].

В Україні загальнотеоретичні та окремі питання державного контролю у т. ч. у сфері навколишнього природного середовища, лісового господарства досліджували у своїх роботах В. Б. Авер’янов, В. І. Андрейцев, О. Ф.

Андрійко, Л. К. Воронова, О. П. Віхров, Ю. П. Битяк, В. М. Гаращука, А. А. Головко, А. С. Васильєв, А. М. Дейнека, Є. В. Додін, Р. А. Калюжний, Л. П. Коваленко, Т. С. Кичилюк, Л. В. Коваль, В. В. Копєйчиков, В. В. Костицький, М. В. Краснова, Л. Т. Кривенко, Є. Б. Кубко, П. В. Мельника, Ф. Опришко, М. П. Орзіх, І. М. Пахомов, П. М. Рабінович, А. О. Селіванов, М. Ф. Селівон, В. І. Семчик, В. Ф. Сіренко, О.І. Сушинський, О. І. Логвиненко, О. Ф. Фріцький, В. В. Цвєтков, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, В. С. Шестак та ін. [3, с. 4-5]. У своїх працях вчені спрямовували свої пошуки на розробку фундаментальних проблем удосконалення методології дослідження суспільних відносин державного контролю в управлінській діяльності, а також приділяли значну увагу проблемам адміністративно-правового забезпечення контрольно-наглядової діяльності у конкретних сферах соціальної діяльності. Разом із цим на сьогодні у значній мірі залишаються не вирішеними теоретико-правові проблеми дослідження державного контролю у лісовому господарстві України.

Положення вітчизняної теорії держави визначають «контрольно- наглядову діяльність» як основну правову форму здійснення функцій держави її органами , що полягає у виконанні юридично значущих дій щодо спостереження (перевірки) за додержанням підконтрольними суб’єктами правових норм і припинення правопорушень відповідними організаційно- правовими засобами. Також серед видів організаційних форм діяльності органів держави виділено, такі: організаційно-регламентаційна,

організаційно-господарська, організаційно-контролююча, організаційно- інформаційна. До основних методів здійснення функцій держави в межах організаційних форм відносять: програмування, дослідження, прогнозування, оперативний аналіз тощо [154, с. 142-143]. Грунтуючись на зазначеній класифікації організаційних форм у теорії господарського права розробляється проблема господарських відносин у сфері здійснення державного контролю (нагляду) за господарською діяльністю, з’ясування їхнього взаємозв’язку з категорією господарських зобов’язань, кваліфікація даних відносин як організаційно-господарських зобов’язань з контролю (нагляду) за господарською діяльністю та юридична характеристика таких зобов’язань [20, с. 77-82]. Так за визначенням О. П. Віхрова, контрольно- наглядові функції уповноважених органів держави та органів місцевого самоврядування у зазначених відносинах спрямовані на забезпечення додержання суб’єктами господарювання встановлених законодавством правил ведення господарської діяльності, на утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі, на регулювання економіки та управління нею, на досягнення оптимальної організації економічних (господарських) відносин. Дії з реалізації вказаних контрольно-наглядових функцій носять управлінсько господарський (організаційно-господарський) характер [20, с. 80].

Побудова демократичної правової держави має супроводжуватися зміцненням контрольної функції у сфері виконавчої влади, яка здійснюється на всіх рівнях і в усіх сферах державного управління [3, с. 32-34]. За висновками В. М. Гаращука контроль та нагляд - важливі фактори вдосконалення державного управління в Україні, оновлення якого має здійснюватись шляхом використання відповідних заходів щодо відслідковування процесу реформ, що здійснюються в суспільстві [23, с. 1]. На думку В. М. Гаращука, контроль дозволяє отримати значний обсяг інформації, аналіз якої допомагає знайти найбільш доцільні та раціональні рішення з питань подальшого розвитку різних сфер [23, с. 11-13]. Контроль як функція управління і вид публічної діяльності в Україні здійснює розгалужена сукупність органів державного управління: 1) загальної компетенції (надвідомчий або позавідомчий контроль) (КМ України, місцеві державні адміністрації, виконкоми органів місцевого самоврядування); 2) вищі за підпорядкованістю органи відомчої компетенції (відомчий контроль); 3) спеціалізовані контролюючі органи міжвідомчої компетенції, створені для здійснення суто контрольних повноважень за предметною спрямованістю (міжвідомчий контроль) [115, с. 403-420]. Разом із цим, на даний час

залишаються не вирішеними значна сукупність таких основних проблем у сфері державного контролю як: нечітке закріплення у законодавстві завдань і функцій органів контролю, недостатня визначеність способів їх взаємодії, питання реорганізації як державного так і недержавного контролю (В. М. Гаращук); відсутність єдиного нормативно-правового акта, в якому були б закріплені загальні стандарти здійснення функцій державного контролю (В. М. Гаращук, О. Ф. Андрійко) [115, с. 403-404; 3, с. 6-9]. Також залишаються не реалізованими наявні науково обґрунтовані пропозиції щодо : 1)

доцільності утворення окремого центрального органу виконавчої влади з особливим статусом для здійснення регулювання і координації діяльності органів контролю у сфері виконавчої влади (О. Ф. Андрійко) [3, с. 6-9]; 2) систематизації норм і нормативно-правових актів законодавства України щодо контролю та нагляду із чітким розмежуванням їх сфер діяльності у форматі проектів норм законів України «Про державний контроль в Україні», «Про контроль в Україні» (В. М. Гаращук) [115, с. 416-420], «Про державний контроль у сфері виконавчої влади», у яких були б закріплені адміністративно-правові основи державного контролю у сфері виконавчої влади (О. Ф. Андрійко) [3, с. 32-34]; 3) утворення системи норм компетенції контролюючих органів із урахуванням специфіки сфер контрольно- наглядової діяльності (В. М. Гаращук) [115, с. 416-420] тощо.

Зясовуючі у науковій літературі сутність поняття «державний контроль» зазначимо, що вона пов’язана із соціальним управлінням і контролем, як фактором нормальної життєдіяльності соціуму [93, с. 291]. Наприклад, В. Я. Малиновський визначив соціальне призначення контролю, що покликаний служити джерелом інформації про процеси, які відбуваються, умовою підтримки законності, порядку й організованості, охорони свободи і дотримання прав громадян [93, с. 291]. Сутність державного контролю дослідник визначає через систему загальних функцій управління серед яких контрольна. Так зазначається, що контроль за діяльністю апарату державного управління є однією із форм соціального контролю, який являє собою сукупність норм , інституцій, відносин, спрямованих на забезпечення поведінки людей. Серед форм соціального контролю вчені виділяють: формальний. Тобто такий що здійснюються державними правоохоронними органами [93, с. 291].

На думку В. М. Гаращука, сутність контролю як соціального явища, полягає в перевірці відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим у суспільстві приписам, у межах яких вони мають діяти [115, с. 403-408]. При цьому цілі контролю автор поділяє на стратегічну та тактичну (або прикладну). Стратегічною ціллю контролю є забезпечення законності й дисципліни в суспільстві взагалі та в державному управлінні зокрема. Тактична - полягає в спостереженні та аналізі відповідності діяльності усіх суб’єктів суспільних відносин встановленим державою параметрам, а також у певному “корегуванні” відхилень від цих параметрів [23, с. 11-13]. На думку О. Ф. Андрійко сутність державного контролю, полягає у проведенні інформаційно-аналітичної роботи стосовно стану чи ситуації, що виникають, перевірці раціональності, економічності, економності, доцільності організації процесу управління та об’єктивності рішень, коли мається на увазі не лише їх правомірність (законність), але також і їх професійна обґрунтованість [3, с. 12-14].

Характеристика об’єктивних ознак державного контролю у сфері виконавчої влади у фундаментальних працях дозволило вченим встановити власне його функціональне призначення, тобто так званий діяльністний підхід. Так за визначенням О. Ф. Андрійко державний контроль є об’єктивна функціональна діяльність, яку держава здійснює з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень та їх правомірності [3, с. 6-8, 12-14]. У процесі здійснення функцій державного контролю проводиться перевірка загальної спрямованості управлінської діяльності, відповідності її спрямування встановленому та закріпленому нормативно-правовими актами напряму і відповідності йому інших функцій управління. Контроль у сфері управління має як самостійне значення, так і є елементом, частиною інших функцій управління, засобом перевірки забезпечення виконання функцій управління, здійснюваним на заключних етапах процесу [3, с. 14-16]. На думку В. Я. Малиновського у загальному вигляді контрольна функція полягає в тому, щоб встановити, чи відповідає діяльність органів влади, підприємств, установ, організацій тим завданням, що стоять перед ними тощо. Державний контроль є одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання громадянами норм законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави, система державних органів перевірки [93, с. 293-294].

Діяльнісний (функціональний) підхід розкривається у літературі через поняття «контроль», «нагляд», «контрольно-наглядова діяльність». Так поняття «контроль» і «нагляд», розглядаються в літературі як органічні частини, функції управління. За визначенням Л. В. Коваля, мета контрольної та наглядової діяльності збігаються [64, 180-182]. Я. І. Маслова розглядає поняття «контроль» і «нагляд» як форми юридичної діяльності, що надають необхідний динамізм та результативність різнобічним перетворенням, що відбуваються в країні, стають одним із вирішальних чинників поглиблення реального демократизму, побудови правової держави та становлення громадянського суспільства [95, с. 70-77]. При цьому Я. І. Маслова наголошує на відмінностях понять «контроль в державному управлінні», «нагляд у державному управлінні» від понять «державний контроль», «державний нагляд», де перше - ширше за змістом, оскільки його суб'єктами є усі органи управління, як державні, так і недержавні (громадські об'єднання, окремі громадяни) [95, с. 70-71]. Дослідник Г. М. Бистрик, визначає поняття «контрольно-наглядова діяльність» як одну з основних форм правової діяльності держави, яка здійснюється державою шляхом видання контрольно-правових актів або рішень, що приймаються відпо- відними органами державної влади у межах передбачених конституцією і за- конами повноважень, і має на меті забезпечення перевірки відповідності дій суб'єктів та об'єктів правового регулювання чинному законодавству, сприяння режиму законності і правопорядку [12, с. 117]. Цю позицію підтримють і інші вчені. Так на думку О. Г. Бондар, контроль необхідно розглядати як правову форму здійснення управлінської діяльності, що виступає як однорідна діяльність уповноважених державних органів та їх посадових осіб по встановленню фактичної відповідності результатів діяльності підконтрольних суб’єктів очікуваним цілям, перевірці шляхів і засобів досягнення цього результату на відповідність вимогам права та прийняттю за результатами перевірки відповідних заходів регулятивно-охоронного характеру. Щодо нагляду, то він виступає як однорідна діяльність уповноважених державних органів та їх посадових осіб по встановленню фактичної відповідності діяльності суб’єктів нагляду приписам правових норм без втручання у їхню діяльність [15, с. 251-256, 253].

Визначаючи поняття «контрольно-наглядова діяльність» визначається її значення, як невід’ємного права і обов’язку органів державної влади, що здійснюється у відповідності із приписами правових норм, забезпечує реалізацію конституційних принципів народовладдя, верховенства права і закону, розподілу влади для нормального функціонування держави. Це, на думку О. Г. Бондар, дає підстави виокремити таку ознаку контрольно- наглядової діяльності, як забезпечення законності у державному управлінні та правопорядку у суспільстві загалом. Також, при дослідженні зазначеного поняття встановлено, що враховуючі спільні ознаки понять «контроль» і «нагляд», а саме їх мету: забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні, що дає підстави розглядати їх в комплексі як «контрольно- наглядова діяльність» [15, с. 253].

У наукових джерелах з проблем адміністративного права вченими визначено зміст сучасної спрямованості державного контролю в умовах розвитку демократії в Україні, що полягає у активізації інформаційної профілактичної та регулюючої функцій контролю. Так, профілактичний контроль дає можливість попередити можливість вчинення неправомірних дій чи порушити терміни виконання завдань. Регулююча функція спрямовується на те, щоб у разі виявлення розходжень між завданнями і фактичними діями, шляхами обраними для досягнення мети, можна було б прийняти рішення і спрямувати його на виправлення ситуації [114, с. 401— 402]. У наукових джерелах з адміністративного права встановлено, що сучасна спрямованість розвитку засобів і способів державного контролю має змістовний зв'язок із основним призначенням державного управління, а саме виконання норм правових актів, рішень державних органів шляхом регулятивного і розпорядчого впливу на суспільні відносини та процеси [40, с. 132].

У історичному аспекті державний контроль як наукова категорія, виходячи із аналізу джерел наукової літератури з адміністративного права поч. XX ст., розглядався з погляду реалізації функції захисту публічного права, як один із способів забезпечення законності. При цьому, на думку А. І. Єлістратова, інститут адміністративного нагляду або контролю застосовувався у таких формах, як звітність, ревізія та постійне спостереження [53, с. 253]. Тобто на витоках розвитку науки адміністративного права державний контроль розглядався так само як сучасне бачення його функціональної сторони з погляду регулювання, збору інформації та нагляду (спостереження) за діяльністю.

На думку В. М. Гаращука контроль здійснюється за такими основними напрямками діяльності: 1) дотримання планової, фінансової,

ціноутворювальної, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших різновидів державних дисциплін; 2) використання основних та оборотних засобів, інших державних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) підбір та розстановка кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм; 6) стан боротьби з правопорушеннями у сфері державного управління тощо [23, с. 13-16]. Практична реалізація теоретичного змісту діяльності з державного контролю у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні на сучасному етапі розвитку суспільних відносин здійснюється шляхом реалізації положень норм таких спеціальних законодавчих актів як Конституція України, Закони України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», затверджених Законом України від 21.12.2010 № 2818-VI (далі - основні засади екологічної політики), ЛК України, Земельний кодекс України та ін. Так нормами ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) серед яких: орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю) [131].

Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа [131].

У сфері державної екологічної політики України державного контроль у лісовому господарстві України може здійснюватись за такими функціональними напрямами публічно-владної діяльності як : 1)

використання природних ресурсів; 2) охорони навколишнього природного середовища; 3) забезпечення екологічної безпеки [1, с. 199].

Національна екологічна політика здійснюється виходячи із необхідності досягнення стратегічних цілей визначених у сучасних основних засадах екологічної політики [120]. Згідно із положеннями основних засад екологічної політики першопричиною екологічних проблем є існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій [130]. Також положеннями основних засад екологічної політики визначено, що одними із основних інструментів реалізації національної екологічної політики є моніторинг стану довкілля та контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Для підвищення ефективності здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства на даний час існують потреби інформаційного забезпечення системи державного управління, що можуть бути задоволені через: утворення єдиної мережі спостережень, здійснення оптимізації, модернізації і технічного забезпечення системи моніторингу навколишнього природного середовища, вдосконалення метрологічного забезпечення проведення спостережень, об’єднання інформаційних ресурсів суб’єктів системи моніторингу і забезпечення функціонування єдиної автоматизованої підсистеми збирання, оброблення, проведення аналізу і збереження екологічних даних [130].

З погляду історичного аспекту встановлено, що з 1991 року реформування системи державного управління охороною довкілля здійснювалось без чіткої концептуальної основи. Проте за сучасних умов інтеграційних процесів в Україні, виходячи із пропозицій Н. Р. Малишевої, у процесі реформування системи державного управління у зазначеній сфері необхідно виходити як із внутрішніх чинників, так і з вимог інституційної компетентності, що ставляться більшістю екологічних директив ЄС [116, с. 227-228]. Для реалізації нормативно-правових вимог, зазначає Н. Р. Малишева, адміністративний апарат повинен бути спроможним визначати, планувати, фінансувати і контролювати виконання необхідних інвестиційних програм. Удосконалення системи управління, на думку вченої, повинно здійснюватись за такими принципами: наукової обґрунтованості, довгостроковості, стабільності, розподілу між різними ланками державного управління функцій щодо використання природних ресурсів, з одного боку, і їх охороною - з другого. При цьому єдність природного комплексу, взаємозв’язок природних процесів роблять доцільним зосередження повноважень щодо управління природокористуванням під дахом єдиної управлінської структури (з поресурсними департаментами/ Це, на думку Н. Р. Малишевої, підвищило б ефективність і надало б єдиної методичної спрямованості виконанню таких управлінських функцій, як здійснення екологічного моніторингу, організація обліку та ведення кадастрів природних ресурсів, організація контрольної діяльності [116, с. 228]. Нажаль на даний час зазначені та інші раціональні пропозиції є нереалізованими.

Безпосередньо у сфері охорони і використання лісів стратегією державної екологічної політики визначені такі основні проблеми, що потребують вирішення : а) повноваження щодо охорони і використання лісів покладені як на центральні так і на місцеві органи виконавчої влади, що призводить до їх дублювання та неефективного використання бюджетних коштів; б) система управління у сфері охорони і використання лісів не повністю забезпечує багатоцільове, безперервне і невиснажливе використання ресурсів та лісових екосистем [130; 116, с. 227]; в)

неузгодженість і дублювання окремих положень значної кількості нормативно-правових актів у сфері охорони довкілля; д) гармонізація нормативно-правових актів з нормами європейського законодавства; ж) незадовільний стан державної системи моніторингу за рівнем організації та можливостями контролю основних параметрів стану навколишнього природного середовища, передавання та аналізу даних не відповідають сучасним вимогам [120].

Теоретичне визначення поняття «екологічний контроль». В українській науковій літературі існує загальне поняття «екологічний контроль» під яким розуміється «діяльність уповноважених суб’єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства» [49, с. 270]. За визначенням Н. Д. Красиліч такий контроль є «однією з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування». Екологічний контроль має дві основні форми здійснення: попередній та поточний. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища. Поточний контроль здійснюється на стадіях експлуатації об’єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів. Залежно від уповноваженого суб’єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на види: державний, відомчий, виробничий, громадський [49, с. 270]. Державний екологічний контроль здійснюється у процесі виконання державою екологічної функції і його особливість виявляється у тому, що уповноваженими державними органами застосовуються заходи адміністративного примусу у випадках передбачених законом [49, с. 271]. Костицький В.В., визначаючи зміст контрольної діяльності, наводить такі його стадії, як: 1) обстеження підконтрольних об’єктів із метою виявлення порушень вимог екологічного законодавства; 2) складання актів за наслідками перевірок; 3) застосування до порушників екологічного законодавства запобіжних заходів та притягнення до юридичної відповідальності винних осіб [74, с. 202]. У свою чергу, А.П. Гетьманом виділені такі стадії провадження із здійснення екологічного контролю як: а) організаційно-підготовча; б) перевірка фактичних обставин, їх аналіз та ухвалення юридично значущого рішення; в) перевірка виконання рішень. Під час здійснення державного контролю за використанням, відтворенням, охороною та захистом лісів особлива увага приділяється: виконанню планів лісовідновлення, лісорозведення, охорони й захисту лісів і заходів щодо догляду за лісом, підвищенню продуктивності лісів; якості лісогосподарських робіт, впровадженню нової техніки, прогресивної технології та передового досвіду ведення робіт у лісах, що забезпечують економічну ефективність виробництва і відповідають вимогам ведення лісового господарства й збереження природного середовища; проведенню заходів щодо посилення водоохоронних, захисних, санітарно - гігієнічних, оздоровчих, інших функцій лісу; дотриманню визначених правил і умов заготівлі деревини, живиці, другорядних лісоматеріалів і здійснення шбічних лісовикористань; дотриманню порядку використання лісосировинних баз і лісосічного фонду довготривалого використання тощо [26, с. 23-24]. У сфері охорони та природокористування, екологічний контроль розглядається у сукупності таких функцій управління як просторово-територіальний устрій природних ресурсів (землеустрій, лісоустрій тощо); моніторинг довкілля; кадастри природних ресурсів; екологічна експертиза; екологічні стандарти та нормативи [52, с. 58].

На підставі проведеного дослідження слід погодитися з науковою думкою Краснової М.В., яка пропонує розглядати екологічний контроль як напрямок державної екологічної політики, міжгалузеву (комплексну) функцію управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, в межах якої реалізується визначена законодавством діяльність державних, самоврядних, громадських, виробничих органів та їх посадових (службових) осіб, яка спрямована на спостереження додержання вимог екологічного законодавства, на перевірку виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами пололожень екологічного законодавства України, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення [75, с. 30].

У науковій юридичній літературі розглядаються поняття пов’язані із сферою природокористування. Так особливості змісту поняття «державний контроль у сільському господарстві» охоплюють контрольно-наглядові функції щодо широкого спектру діяльності сільськогосподарських підприємств, організацій, установ, об’єднань не залежно від форм власності.

Такий контроль, за визначенням проф. В. І. Курила, включає контрольні функції за виробництвом, зберіганням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, а також контроль за усіма іншими умовами аграрного виробництва, який включає екологічний та земельний контроль [77, с. 119]. Результатами спеціальних досліджень встановлена доцільність утворення єдиного інспекційного органу в галузі сільського господарства України [74, с. 87-89]. Також вченим надана класифікація контрольних повноважень державних органів за їх галузевою широтою, а саме державний контроль органів 1) загальної компетенції, 2) спеціальної компетенції, та 3) галузевої компетенції. Відповідно контрольно-інспекційні органи у галузі екології віднесені у наукових джерелах до контрольних органів спеціальної компетенції в аграрному секторі економіки [77, с. 120]. На проблемах відсутності законодавчого регулювання здійснення контроль-наглядових повноважень Держсільгоспінспекції наголошував О.Г. Бондар [14, с. 94].

Ю. О. Легеза дослідив проблему підвищення ефективності контрольної діяльності державних інспекційних органів у сфері агропромислового комплексу України. Дослідником запропоновано комплексне покращення роботи державних сільськогосподарських інспекцій шляхом прийняття проекту Закону України «Про контрольно-інспекційну діяльність в агропромисловому комплексі України», в якому запропоновано: закріпити норми-поняття, цілі і завдання контрольно-інспекційної діяльності в АПК; встановити перелік державних сільськогосподарських інспекцій, визначити порядок утворення єдиного функціонального центру координації роботи державних сільськогосподарських інспекцій в межах Мінагрополітики; норми санкцій адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог і приписів державних сільськогосподарських інспекторів; норми гарантії діяльності державного сільськогосподарського інспектора; визначити порядок оскарження дій інспектора, як стосовно суті прийнятого рішення про накладення адміністративної відповідальності - до суду, так і стосовно процедури, вжитих заходів адміністративного припинення - до

вищестоящої структури, або до адміністративного суду [82, с. 246-247].

У сфері земельного права державний контроль за використанням та охороною земель визначається як врегулювана нормами права владно організуюча діяльність спеціально уповноважених державних органів, спрямована на забезпечення додержання норм земельного законодавства всіма суб’єктами відповідних суспільних відносин, попередження та виявлення правопорушень, вжиття заходів впливу на порушників і поновлення порушених прав землевласників і землекористувачів [59, с. 230; 75, с. 119-124; 76, с. 322-323]. За визначенням О. П. Світличного «державний контроль за використання та охороною земель здійснюється уповноваженими державою органами та посадовими особами, які, керуючись вимогами земельного законодавства, здійснюють контроль у цій сфері, а у разі необхідності застосовують заходи впливу шляхом притягнення винних осіб до юридичної відповідальності». На думку вченого, «державний контроль у сфері використання та охорони земельних ресурсів є самостійним інститутом державного контролю, під яким слід розуміти особливий вид державної управлінської діяльності, що здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади щодо об’єктів, які їм організаційно не підпорядковані, і до яких за порушення земельного законодавства можуть застосовуватися заходи юридичної відповідальності» [153, с. 180].

С. В. Матчук визначено поняття «охорона лісових ресурсів» як державна система заходів, які реалізуються публічною адміністрацією та іншими постійними лісокористувачами і власниками лісу, що забезпечують розробку та дотримання правових норм, міжнародних, державних галузевих та відомчих вимог і правил, а також виконання профілактичних, природоохоронних, соціально-реабілітаційних, організаційних, інженерно- технічних, протиепідемічних заходів у сфері попередження незаконних рубок, протипожежних заходів, хвороб та шкідників, реалізації різними суб’єктами заходів щодо захисту лісів спрямованих на охорону лісових ресурсів, тварин і рослин» [96, с. 139].

Таким чином, узагальнимо характерні ознаки загального поняття «контроль» і спеціального «державний контроль» у теорії адміністративного права:

- контроль та нагляд важливі фактори вдосконалення державного управління;

- стратегічною ціллю контролю є забезпечення законності й дисципліни в суспільстві взагалі та в державному управлінні зокрема контроль є умовою підтримки законності, порядку й організованості, охорони свободи і дотримання прав громадян;

- тактична ціль контролю полягає в спостереженні та аналізі відповідності діяльності усіх суб’єктів суспільних відносин встановленим державою параметрам, а також у певному “корегуванні” відхилень від цих параметрів; проведенні інформаційно-аналітичної роботи стосовно стану чи ситуації, що виникають та перевірці; дозволяє отримати значний обсяг інформації та покликаний служити джерелом інформації про процеси, які відбуваються,

- допомагає знайти найбільш доцільні та раціональні рішення з питань подальшого розвитку різних сфер;

- призначення контролю функціональне;

- контроль у сфері управління має як самостійне значення, так і є елементом, частиною інших функцій управління;

- зміст сучасної спрямованості державного контролю в умовах розвитку

демократії в Україні полягає у активізації інформаційної профілактичної та регулюючої функцій контролю. На витоках розвитку науки

адміністративного права державний контроль розглядався так само як сучасне бачення його функціональної сторони з погляду регулювання, збору інформації та нагляду (спостереження) за діяльністю.

Виділені такі основні проблеми у сфері державного контролю як:

- нечітке закріплення у законодавстві завдань і функцій органів

контролю;

- недостатня визначеність способів їх взаємодії, питання реорганізації як державного так і недержавного контролю (В. М. Гаращук);

- відсутність єдиного нормативно-правового акта, в якому були б закріплені загальні стандарти здійснення функцій державного контролю (В. М. Г аращук, О. Ф. Андрійко).

Не реалізованими наявні науково обґрунтовані пропозиції щодо: 1) доцільності утворення окремого центрального органу виконавчої влади з особливим статусом для здійснення регулювання і координації діяльності органів контролю у сфері виконавчої влади (О. Ф. Андрійко); 2) систематизації норм і нормативно-правових актів законодавства України щодо контролю та нагляду із чітким розмежуванням їх сфер діяльності у форматі проектів норм законів України «Про державний контроль в Україні», «Про контроль в Україні» (В. М. Гаращук), «Про державний контроль у сфері виконавчої влади», у яких були б закріплені адміністративно-правові основи державного контролю у сфері виконавчої влади (О. Ф. Андрійко); 3) утворення системи норм компетенції контролюючих органів із урахуванням специфіки сфер контрольно-наглядової діяльності (В.М. Гаращук).

1.2.

<< | >>
Источник: АРУТЮНЯН ДАВИД АШОТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України:

  1. ВСТУП
  2. Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  3. ВИСНОВКИ
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -