§ 3. Ліберальний режим

Поняття і ознаки ліберального режиму.

Лібералізм - це громадсько-політична та ідеологічна течія, що ставить собі за мету звільнення суспільства від пут держави, а особистість - від тиску авторитарного колективізму.

Для ліберального політичного режиму притаманними є наступні ознаки'.

1) Взаємовідносини між владою та народом характеризуються взаємною критикою.

2) Основним типом правового регулювання є принцип „Дозволено все, крім насильницького повалення існуючого ладу. Наслідком цього дозволяється створення будь-якої організації, крім тих, що прагнуть повалити існуючий лад насильницьким шляхом.

3) Індивід є первинним та реальним, аніж суспільство та його інститути; індивідуальні потреби та права є природними, а значить домінуючими над колективними та загальними правами та інтересами.

4) Усі свої закони та цінності (у тому числі мораль) людина створює сама, а тому у них нема заздалегідь закладеного статусу об’єктивної істини чи абсолютного добра. Об’єктивними є лише ті закони, що відображаються у раціональній свідомості індивіда у вигляді наукових фактів.

5) Свобода особистості відносно усіх суспільних інститутів, відповідальність особи як перед собою, так і перед суспільством.

6) Відмінність та відокремленість кожної людини від інших людей є безумовними та первинними, а будь-який зв’язок та схожість з іншими - умовними та вторинними.

7) Визнання суспільством і державою права усіх людей на самореалізацію.

8) Поєднання принципів індивідуалізму та гуманізму.

9) Свобода від обмежень з боку держави.

10) Ототожнення свободи і приватної власності.

11) Процеси перетворення торкається виключно політичні аспекти суспільного устрою.

Прикладами ліберальних політичних режимів були Іспанія в 1974-76 рр., коли обов’язки прем’єр-міністра виконував К. Аріас Наварро; КНР 1987-89 рр., коли генеральним секретарем КПК був Чжао Цзіян; Південноафриканська республіка 1978-84 рр.

Приклад 13.3.

С. Хантінгтон про сутність лібералізації.

Ліберальні реформатори схильні були розглядати лібералізацію як спосіб роззброїти опозицію своєму режимові, не демократизуючи сам режим повністю. Вони готові були пом’якшити репресії, відносити деякі громадянські свободи, послабити цензуру, дозволити більш широке обговорення питань загального значення і надати громадянському суспільству - асоціаціям, церкві, спілкам, діловим організаціям - більше простору для ведення справ. Однак лібералізатори не хотіли проводити змагальні вибори з повною участю населення, які могли б позбачити влади правлячого лідера. Вони хотіли створити більш м’який, добрий, безпечний та стабільний авторитаризм, не змінюючи кардинально характер системи.

Джерело: Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце XX века. - М.: РОССПЕН, 2003. - С. 142.

Види ліберального політичного режиму.

Існує два основних різновиди ліберального політичного режиму: класичний (прихильники - Є. Бейтам, Б. Констан, Дж. Локк, А. Сміт) та новий (М. Фридмен, Ф. Хайек).

Для класичного лібералізму характерними є наступні ознаки:

1) Заміна свідомого керівництва економічними процесами, такими, що регулюються самі собою.

2) Обґрунтування особистої та політичної свободи свободою економічною.

3) Використання (без примусу) стихійних (насамперед, ринкових) сил суспільства.

4) Ліберальна модель полягає у достатності існування раціональної та стабільної правової структури, в рамках якої люди займаються будь-якою діяльністю згідно особистих планів. Держава, у якої є спеціальний апарат примусу, повинна створювати умови, які б сприяли максимальному розвитку індивідуальних здібностей, ініціативи і самостійності, прогнозування і планування діяльності громадян.

5) Закон повинен перешкоджати будь-яким спробам обмежити свободу вільного доступу у різні галузі на рівних засадах. Планування і конкуренція можуть поєднуватись лише за умови, що перше буде сприяти конкуренції, а не протидіяти їй.

6) Державі слід обмежитися лише встановленням загальних правил, які застосовувалися б до широкого кола ситуацій, надавши індивіду свободу у всьому, що залежить від локальних обставин.

Класичному лібералізму відповідає концепція „держави нічного сторожа”, суть якої полягала у тому, що держава повинна була бути наділена лише мінімальними, найнеобхіднішими функціями, що забезпечують охорону порядку та захист країни від зовнішньої небезпеки.

Для нового лібералізму (так званий неолібералізм}, який став результатом переосмислення економічної та соціальної ролі держави, притаманними є:

1) Збереження і захист природних прав людини.

2) Договірний характер відносин між окремою людиною і державою.

3) Пріоритет громадянських свобод над політичними, юридичними і моральними нормами.

4) Адаптування до історичних, національних і культурних умов.

5) Державне регулювання економіки.

6) Втручання держави у суспільну сферу.

7) Прагматизм, меркантилізм, раціоналізм.

8) Пошук і досягнення консенсусу.

9) Поліпшення соціальних умов реформування.

10) Благодійність і доброчинність.

Неолібералізму відповідає концепція „позитивної держави”, яка, за допомогою спеціальної системи податків та державних соціальних програм перерозподіляє матеріальні блага на користь незаможних верств населення. Саме з концепції позитивної держави виросли теорії держави загального благоденства і соціальної держави.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке лібералізм?

2. Які існують види ліберального політичного режиму?

3. Яка концепція держави відповідає класичному лібералізму?

4 . Яка концепція держави відповідає неолібералізму?

5. В чому полягає суть концепції „держави нічного сторожа"?

6. В чому полягає суть концепції „позитивної держави"?