<<

КОНСТИТУЦIЯ УКРАЇНИ

Верховна Рада України вiд iменi Українського народу — громадян України всiх нацiональностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовiкову iсторiю українського державотворення i на основi здiйсненого українською нацiєю, усiм Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя,

пiклуючись про змiцнення громадянської злагоди на землi України,

прагнучи розвивати i змiцнювати демократичну, соцiальну, правову державу,

усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною совiстю, попереднiми, нинiшнiм та прийдешнiми поколiннями,

керуючись Актом проголошення незалежностi України вiд 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцiю - Основний Закон України.

РОЗДIЛ I ЗАГАЛЬНI ЗАСАДИ

Стаття 1.

Україна є суверенна i незалежна, демократична, соцiальна, правова держава.

Стаття 2.

Суверенiтет України поширюється на всю її територiю.

Україна є унiтарною державою.

Територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною.

Стаття 3.

Людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю.

Права i свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4.

В Українi iснує єдине громадянство. Пiдстави набуття i припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5.

Україна є республiкою.

Носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в Українi є народ. Народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування.

Право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Нiхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6.

Державна влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здiйснюють свої повноваження у встановлених цiєю Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв України.

Стаття 7.

В Українi визнається i гарантується мiсцеве самоврядування.

Стаття 8.

В Українi визнається i дiє принцип верховенства права.

Конституцiя України має найвищу юридичну силу. Закони та iншi нормативно-правовi акти приймаються на основi Конституцiї України i повиннi вiдповiдати їй.

Норми Конституцiї України є нормами прямої дiї. Звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на пiдставi Конституцiї України гарантується.

Стаття 9.

Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.

Укладення мiжнародних договорiв, якi суперечать Конституцiї України, можливе лише пiсля внесення вiдповiдних змiн до Конституцiї України.

Стаття 10.

Державною мовою в Українi є українська мова.

Держава забезпечує всебiчний розвиток i функцiонування української мови в усiх сферах суспiльного життя на всiй територiї України.

В Українi гарантується вiльний розвиток, використання i захист росiйської, iнших мов нацiональних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов мiжнародного спiлкування.

Застосування мов в Українi гарантується Конституцiєю України та визначається законом.

Стаття 11.

Держава сприяє консолiдацiї та розвитковi української нацiї, її iсторичної свiдомостi, традицiй i культури, а також розвитковi етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi всiх корiнних народiв i нацiональних меншин України.

Стаття 12.

Україна дбає про задоволення нацiонально-культурних i мовних потреб українцiв, якi проживають за межами держави.

Стаття 13.

Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об'єктами права власностi Українського народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, визначених цiєю Конституцiєю.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власностi народу вiдповiдно до закону.

Власнiсть зобов'язує. Власнiсть не повинна використовуватися на шкоду людинi i суспiльству. Держава забезпечує захист прав усiх суб'єктiв права власностi i господарювання, соцiальну спрямованiсть економiки. Усi суб'єкти права власностi рiвнi перед законом.

Стаття 14.

Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави.

Право власностi на землю гарантується. Це право набувається i реалiзується громадянами, юридичними особами та державою виключно вiдповiдно до закону.

Стаття 15.

Суспiльне життя в Українi грунтується на засадах полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi.

Жодна iдеологiя не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу полiтичної дiяльностi, не забороненої Конституцiєю i законами України.

Стаття 16.

Забезпечення екологiчної безпеки i пiдтримання екологiчної рiвноваги на територiї України, подолання наслiдкiв Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17.

Захист суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, забезпечення її економiчної та iнформацiйної безпеки є найважливiшими функцiями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенiтету, територiальної цiлiсностi i недоторканностi покладаються на Збройнi Сили України.

Забезпечення державної безпеки i захист державного кордону України покладаються на вiдповiднi вiйськовi формування та правоохороннi органи держави, органiзацiя i порядок дiяльностi яких визначаються законом.

Збройнi Сили України та iншi вiйськовi формування нiким не можуть бути використанi для обмеження прав i свобод громадян або з метою повалення конституцiйного ладу, усунення органiв влади чи перешкоджання їх дiяльностi.

Держава забезпечує соцiальний захист громадян України, якi перебувають на службi у Збройних Силах України та в iнших вiйськових формуваннях, а також членiв їхнiх сiмей.

На територiї України забороняється створення i функцiонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На територiї України не допускається розташування iноземних вiйськових баз.

Стаття 18.

Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України спрямована на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права.

Стаття 19.

Правовий порядок в Українi грунтується на засадах, вiдповiдно до яких нiхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами України.

Стаття 20.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України i Державний Гiмн України.

Державний Прапор України - стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гiмн України - нацiональний гiмн на музику М. Вербицького iз словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Опис державних символiв України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Столицею України є мiсто Київ.

РОЗДIЛ II ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ I ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21.

Усi люди є вiльнi i рiвнi у своїй гiдностi та правах. Права i свободи людини є невiдчужуваними та непорушними.

Стаття 22.

Права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними.

Конституцiйнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi.

При прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.

Стаття 23.

Кожна людина має право на вiльний розвиток своєї особистостi, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей, та має обов'язки перед суспiльством, в якому забезпечується вiльний i всебiчний розвиток її особистостi.

Стаття 24.

Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та є рiвними перед законом.

Не може бути привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними або iншими ознаками.

Рiвнiсть прав жiнки i чоловiка забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй i культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти i професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї; спецiальними заходами щодо охорони працi i здоров'я жiнок, встановленням пенсiйних пiльг; створенням умов, якi дають жiнкам можливiсть поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матерiальною i моральною пiдтримкою материнства i дитинства, включаючи надання оплачуваних вiдпусток та iнших пiльг вагiтним жiнкам i матерям.

Стаття 25.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства i права змiнити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межi України або виданий iншiй державi.

Україна гарантує пiклування та захист своїм громадянам, якi перебувають за її межами.

Стаття 26.

Iноземцi та особи без громадянства, що перебувають в Українi на законних пiдставах, користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України.

Iноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27.

Кожна людина має невiд'ємне право на життя.

Нiхто не може бути свавiльно позбавлений життя.

Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя i здоров'я, життя i здоров'я iнших людей вiд протиправних посягань.

Стаття 28.

Кожен має право на повагу до його гiдностi.

Нiхто не може бути пiдданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гiднiсть, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вiльної згоди не може бути пiддана медичним, науковим чи iншим дослiдам.

Стаття 29.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканнiсть.

Нiхто не може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивованим рiшенням суду i тiльки на пiдставах та в порядку, встановлених законом.

У разi нагальної необхiдностi запобiгти злочиновi чи його перепинити уповноваженi на те законом органи можуть застосувати тримання особи пiд вартою як тимчасовий запобiжний захiд, обгрунтованiсть якого протягом сiмдесяти двох годин має бути перевiрена судом. Затримана особа негайно звiльняється, якщо протягом сiмдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рiшення суду про тримання пiд вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невiдкладно повiдомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливiсть з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в судi своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повiдомлено родичiв заарештованого чи затриманого.

Стаття 30.

Кожному гарантується недоторканнiсть житла. Не допускається проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду чи обшуку iнакше як за вмотивованим рiшенням суду.

У невiдкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, можливий iнший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду i обшуку.

Стаття 31.

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї. Винятки можуть бути встановленi лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобiгти злочиновi чи з'ясувати iстину пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

Стаття 32.

Нiхто не може зазнавати втручання в його особисте i сiмейне життя, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

Не допускається збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях з вiдомостями про себе, якi не є державною або iншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе i членiв своєї сiм'ї та права вимагати вилучення будь-якої iнформацiї, а також право на вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням такої недостовiрної iнформацiї.

Стаття 33.

Кожному, хто на законних пiдставах перебуває на територiї України, гарантується свобода пересування, вiльний вибiр мiсця проживання, право вiльно залишати територiю України, за винятком обмежень, якi встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань.

Кожен має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб - на свiй вибiр.

Здiйснення цих прав може бути обмежене законом в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадського порядку з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутацiї або прав iнших людей, для запобiгання розголошенню iнформацiї, одержаної конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.

Стаття 35.

Кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання. Це право включає свободу сповiдувати будь-яку релiгiю або не сповiдувати нiякої, безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди, вести релiгiйну дiяльнiсть.

Здiйснення цього права може бути обмежене законом лише в iнтересах охорони громадського порядку, здоров'я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа - вiд церкви. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов'язкова.

Нiхто не може бути увiльнений вiд своїх обов'язкiв перед державою або вiдмовитися вiд виконання законiв за мотивами релiгiйних переконань. У разi якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

Стаття 36.

Громадяни України мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв, за винятком обмежень, встановлених законом в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Полiтичнi партiї в Українi сприяють формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, беруть участь у виборах. Членами полiтичних партiй можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у полiтичних партiях встановлюються виключно цiєю Конституцiєю i законами України.

Громадяни мають право на участь у професiйних спiлках з метою захисту своїх трудових i соцiально-економiчних прав та iнтересiв. Професiйнi спiлки є громадськими органiзацiями, що об'єднують громадян, пов'язаних спiльними iнтересами за родом їх професiйної дiяльностi. Професiйнi спiлки утворюються без попереднього дозволу на основi вiльного вибору їх членiв. Усi професiйнi спiлки мають рiвнi права. Обмеження щодо членства у професiйних спiлках встановлюються виключно цiєю Конституцiєю i законами України.

Нiхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належнiсть чи неналежнiсть до полiтичних партiй або громадських органiзацiй.

Усi об'єднання громадян рiвнi перед законом.

Стаття 37.

Утворення i дiяльнiсть полiтичних партiй та громадських органiзацiй, програмнi цiлi або дiї яких спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України, змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави, пiдрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду вiйни, насильства, на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї не можуть мати воєнiзованих формувань.

Не допускається створення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй в органах виконавчої та судової влади i виконавчих органах мiсцевого самоврядування, вiйськових формуваннях, а також на державних пiдприємствах, у навчальних закладах та iнших державних установах i органiзацiях.

Заборона дiяльностi об'єднань громадян здiйснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38.

Громадяни мають право брати участь в управлiннi державними справами, у всеукраїнському та мiсцевих референдумах, вiльно обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.

Громадяни користуються рiвним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах мiсцевого самоврядування.

Стаття 39.

Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї, про проведення яких завчасно сповiщаються органи виконавчої влади чи органи мiсцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалiзацiї цього права може встановлюватися судом вiдповiдно до закону i лише в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку - з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Стаття 40.

Усi мають право направляти iндивiдуальнi чи колективнi письмовi звернення або особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв, що зобов'язанi розглянути звернення i дати обгрунтовану вiдповiдь у встановлений законом строк.

Стаття 41.

Кожен має право володiти, користуватися і розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi.

Право приватної власностi набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону.

Нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi.

Право приватної власностi є непорушним.

Примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi, на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi.

Примусове вiдчуження таких об'єктiв з наступним повним вiдшкодуванням їх вартостi допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом. Використання власностi не може завдавати шкоди правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю i природнi якостi землi.

Стаття 42.

Кожен має право на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом.

Пiдприємницька дiяльнiсть депутатiв, посадових i службових осiб органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрне обмеження конкуренцiї та недобросовiсна конкуренцiя. Види i межi монополiї визначаються законом.

Держава захищає права споживачiв, здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт, сприяє дiяльностi громадських органiзацiй споживачiв.

Стаття 43.

Кожен має право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

Держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб.

Використання примусової працi забороняється. Не вважається примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду або вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

Кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом.

Використання працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44.

Тi, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економiчних i соцiальних iнтересiв.

Порядок здiйснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхiдностi забезпечення нацiональної безпеки, охорони здоров'я, прав i свобод iнших людей.

Нiхто не може бути примушений до участi або до неучастi у страйку.

Заборона страйку можлива лише на пiдставi закону.

Стаття 45.

Кожен, хто працює, має право на вiдпочинок.

Це право забезпечується наданням днiв щотижневого вiдпочинку, а також оплачуваної щорiчної вiдпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв, скороченої тривалостi роботи у нiчний час.

Максимальна тривалiсть робочого часу, мiнiмальна тривалiсть вiдпочинку та оплачуваної щорiчної вiдпустки, вихiднi та святковi днi, а також iншi умови здiйснення цього права визначаються законом.

Стаття 46.

Громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi та в iнших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення; створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними.

Пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, мають забезпечувати рiвень життя, не нижчий вiд прожиткового мiнiмуму, встановленого законом.

Стаття 47.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власнiсть або взяти в оренду.

Громадянам, якi потребують соцiального захисту, житло надається державою та органами мiсцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату вiдповiдно до закону.

Нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду.

Стаття 48.

Кожен має право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фiнансуванням вiдповiдних соцiально-економiчних, медико-санiтарних і оздоровчопрофiлактичних програм.

Держава створює умови для ефективного i доступного для всiх громадян медичного обслуговування. У державних i комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; iснуюча мережа таких закладiв не може бути скорочена.

Держава сприяє розвитковi лiкувальних закладiв усiх форм власностi.

Держава дбає про розвиток фiзичної культури i спорту, забезпечує санiтарно-епiдемiчне благополуччя.

Стаття 50.

Кожен має право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вiльного доступу до iнформацiї про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її поширення. Така iнформацiя нiким не може бути засекречена.

Стаття 51.

Шлюб грунтується на вiльнiй згодi жiнки i чоловiка.

Кожен iз подружжя має рiвнi права i обов'язки у шлюбi та сiм'ї.

Батьки зобов'язанi утримувати дiтей до їх повнолiття.

Повнолiтнi дiти зобов'язанi пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

Сiм'я, дитинство, материнство i батькiвство охороняються державою.

Стаття 52.

Дiти рiвнi у своїх правах незалежно вiд походження, а також вiд того, народженi вони у шлюбi чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатацiя переслiдуються за законом.

Утримання та виховання дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, покладається на державу. Держава заохочує i пiдтримує благодiйницьку дiяльнiсть щодо дiтей.

Стаття 53.

Кожен має право на освiту.

Повна загальна середня освiта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступнiсть i безоплатнiсть дошкiльної, повної загальної середньої, професiйно-технiчної, вищої освiти в державних i комунальних навчальних закладах; розвиток дошкiльної, повної загальної середньої, позашкiльної, професiйно-технiчної, вищої i пiслядипломної освiти, рiзних форм навчання; надання державних стипендiй та пiльг учням i студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освiту в державних i комунальних навчальних закладах на конкурснiй основi.

Громадянам, якi належать до нацiональних меншин, вiдповiдно до закону гарантується право на навчання рiдною мовою чи на вивчення рiдної мови у державних i комунальних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства.

Стаття 54.

Громадянам гарантується свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, захист iнтелектуальної власностi, їхнiх авторських прав, моральних і матерiальних iнтересiв, що виникають у зв'язку з рiзними видами iнтелектуальної дiяльностi.

Кожний громадянин має право на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi; нiхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвитковi науки, встановленню наукових зв'язкiв України зi свiтовим спiвтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження iсторичних пам'яток та iнших об'єктiв, що становлять культурну цiннiсть, вживає заходiв для повернення в Україну культурних цiнностей народу, якi знаходяться за її межами.

Стаття 55.

Права i свободи людини i громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право пiсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту звертатися за захистом своїх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права i свободи вiд порушень і протиправних посягань.

Стаття 56.

Кожен має право на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.

Стаття 57.

Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, мають бути доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, не доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 58.

Закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи.

Нiхто не може вiдповiдати за дiяння, якi на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 59.

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вiльним у виборi захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист вiд обвинувачення та надання правової допомоги при вирiшеннi справ у судах та iнших державних органах в Українi дiє адвокатура.

Стаття 60.

Нiхто не зобов'язаний виконувати явно злочиннi розпорядження чи накази.

За вiддання i виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична вiдповiдальнiсть.

Стаття 61.

Нiхто не може бути двiчi притягнений до юридичної вiдповiдальностi одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична вiдповiдальнiсть особи має iндивiдуальний характер.

Стаття 62.

Особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним вироком суду.

Нiхто не зобов'язаний доводити свою невинуватiсть у вчиненнi злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усi сумнiви щодо доведеностi вини особи тлумачаться на її користь.

У разi скасування вироку суду як неправосудного держава вiдшкодовує матерiальну i моральну шкоду, завдану безпiдставним засудженням.

Стаття 63.

Особа не несе вiдповiдальностi за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв, коло яких визначається законом. Пiдозрюваний, обвинувачений чи пiдсудний має право на захист.

Засуджений користується всiма правами людини i громадянина, за винятком обмежень, якi визначенi законом i встановленi вироком суду.

Стаття 64.

Конституцiйнi права i свободи людини i громадянина не можуть бути обмеженi, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремi обмеження прав i свобод iз зазначенням строку дiї цих обмежень. Не можуть бути обмеженi права i свободи, передбаченi статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цiєї Конституцiї.

Стаття 65.

Захист Вiтчизни, незалежностi та територiальної цiлiсностi України, шанування її державних символiв є обов'язком громадян України.

Громадяни вiдбувають вiйськову службу вiдповiдно до закону.

Стаття 66.

Кожен зобов'язаний не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi ним збитки.

Стаття 67.

Кожен зобов'язаний сплачувати податки i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом.

Усi громадяни щорiчно подають до податкових iнспекцiй за мiсцем проживання декларацiї про свiй майновий стан та доходи за минулий рiк у порядку, встановленому законом.

Стаття 68.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституцiї України та законiв України, не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей.

Незнання законiв не звiльняє вiд юридичної вiдповiдальностi.

РОЗДIЛ III ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 69.

Народне волевиявлення здiйснюється через вибори, референдум та iншi форми безпосередньої демократiї.

Стаття 70.

Право голосу на виборах i референдумах мають громадяни України, якi досягли на день їх проведення вiсiмнадцяти рокiв.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недiєздатними.

Стаття 71.

Вибори до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування є вiльними i вiдбуваються на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вiльне волевиявлення.

Стаття 72.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України вiдповiдно до їхнiх повноважень, встановлених цiєю Конституцiєю.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною iнiцiативою на вимогу не менш як трьох мiльйонiв громадян України, якi мають право голосу, за умови, що пiдписи щодо призначення референдуму зiбрано не менш як у двох третинах областей i не менш як по сто тисяч пiдписiв у кожнiй областi.

Стаття 73.

Виключно всеукраїнським референдумом вирiшуються питання про змiну територiї України.

Стаття 74.

Референдум не допускається щодо законопроектiв з питань податкiв, бюджету та амнiстiї.

РОЗДIЛ IV ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 75.

Єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент - Верховна Рада України.

Стаття 76.

Конституцiйний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатiв України, якi обираються на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборiв досяг двадцяти одного року, має право голосу i проживає в Українi протягом останнiх п'яти рокiв.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимiсть за вчинення умисного злочину, якщо ця судимiсть не погашена i не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатiв України визначаються Конституцiєю та законами України.

Стаття 77.

Черговi вибори до Верховної Ради України вiдбуваються в останню недiлю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України.

Позачерговi вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України i проводяться в перiод шiстдесяти днiв з дня опублiкування рiшення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборiв народних депутатiв України встановлюється законом.

Стаття 78.

Народнi депутати України здiйснюють свої повноваження на постiйнiй основi.

Народнi депутати України не можуть мати iншого представницького мандата чи бути на державнiй службi.

Вимоги щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi встановлюються законом.

Стаття 79.

Перед вступом на посаду народнi депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

“Присягаю на вiрнiсть Українi. Зобов'язуюсь усiма своїми дiями боронити суверенiтет i незалежнiсть України, дбати про благо Вiтчизни i добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституцiї України та законів України, виконувати свої обов'язки в iнтересах усiх спiввiтчизникiв”.

Присягу зачитує найстарший за вiком народний депутат України перед вiдкриттям першої сесiї новообраної Верховної Ради України, пiсля чого депутати скрiплюють присягу своїми пiдписами пiд її текстом.

Вiдмова скласти присягу має наслiдком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатiв України починаються з моменту складення присяги.

Стаття 80.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканнiсть.

Народнi депутати України не несуть юридичної вiдповiдальностi за результати голосування або висловлювання у парламентi та його органах, за винятком вiдповiдальностi за образу чи наклеп.

Народнi депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi, затриманi чи заарештованi.

Стаття 81.

Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разi:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;

5) смертi.

Рiшення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

У разi невиконання вимоги щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi повноваження народного депутата України припиняються достроково на пiдставi закону за рiшенням суду.

Стаття 82.

Верховна Рада України працює сесiйно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин вiд її конституцiйного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесiю не пiзнiше нiж на тридцятий день пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв.

Перше засiдання Верховної Ради України вiдкриває найстарший за вiком народний депутат України.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцiєю України та законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 83.

Черговi сесiї Верховної Ради України починаються першого вiвторка лютого i першого вiвторка вересня кожного року.

Позачерговi сесiї Верховної Ради України, iз зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

У разi введення воєнного чи надзвичайного стану в Українi Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

У разi закiнчення строку повноважень Верховної Ради України пiд час дiї воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засiдання першої сесiї Верховної Ради України, обраної пiсля скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 84.

Засiдання Верховної Ради України проводяться вiдкрито. Закрите засiдання проводиться за рiшенням бiльшостi вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Рiшення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засiданнях шляхом голосування.

Голосування на засiданнях Верховної Ради України здiйснюється народним депутатом України особисто.

Стаття 85.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змiн до Конституцiї України в межах i порядку, передбачених роздiлом XIII цiєї Конституцiї;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цiєї Конституцiї;

3) прийняття законiв;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змiн до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рiшення щодо звiту про його виконання;

5) визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики;

6) затвердження загальнодержавних програм економiчного, науково-технiчного, соцiального, нацiонально-культурного розвитку, охорони довкiлля;

7) призначення виборiв Президента Україниу строки, передбаченi цiєю Конституцiєю;

8) заслуховування щорiчних та позачергових послань Президента України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану вiйни i укладення миру, схвалення рiшення Президента України про використання Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань у разi збройної агресiї проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (iмпiчменту), встановленому статтею111 цiєї Конституцiї;

11) розгляд i прийняття рiшення щодо схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-мiнiстра України;

13) здiйснення контролю за дiяльнiстю Кабiнету Мiнiстрiв України вiдповiдно до цiєї Конституцiї;

14) затвердження рiшень про надання Україною позик i економiчної допомоги iноземним державам та мiжнародним органiзацiям, а також про одержання Україною вiд iноземних держав, банкiв i мiжнародних фiнансових органiзацiй позик, не передбачених Державним бюджетом України, здiйснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звiльнення з посад, надання згоди на призначення i звiльнення з посад осiб у випадках, передбачених цiєю Конституцiєю;

16) призначення на посади та звiльнення з посад Голови та iнших членiв Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звiльнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорiчних доповiдей про стан дотримання та захисту прав i свобод людини в Українi;

18) призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Нацiонального банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звiльнення половини складу Ради Нацiонального банку України;

20) призначення половини складу Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членiв Центральної виборчої комiсiї за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельностi, визначення функцiй Збройних Сил України, Служби безпеки України, iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань, а також Мiнiстерства внутрiшнiх справ України;

23) схвалення рiшення про надання вiйськової допомоги iншим державам, про направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України до iншої держави чи про допуск пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiю України;

24) надання згоди на призначення на посади та звiльнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комiтету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комiтету телебачення i радiомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовiри Генеральному прокуроровi України, що має наслiдком його вiдставку з посади;

26) призначення третини складу Конституцiйного Суду України;

27) обрання суддiв безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республiки Крим за наявностi висновку Конституцiйного Суду України про порушення нею Конституцiї України або законiв України; призначення позачергових виборiв до Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

29) утворення i лiквiдацiя районiв, встановлення i змiна меж районiв i мiст, вiднесення населених пунктiв до категорiї мiст, найменування i перейменування населених пунктiв i районiв;

30) призначення чергових та позачергових виборiв до органiв мiсцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днiв з моменту звернення Президента України указiв про введення воєнного чи надзвичайного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях, про загальну або часткову мобiлiзацiю, про оголошення окремих мiсцевостей зонами над звичайної екологiчної ситуацiї;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковiсть мiжнародних договорiв України та денонсацiя мiжнародних договорiв України;

33) здiйснення парламентського контролю у межах, визначених цiєю Конституцiєю;

34) прийняття рiшення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатiв чи комiтету Верховної Ради України, попередньо пiдтриману не менш як однiєю третиною вiд конституцiйного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження перелiку об'єктiв права державної власностi, що не пiдлягають приватизацiї; визначення правових засад вилучення об'єктiв права приватної власностi.

Верховна Рада України здiйснює iншi повноваження, якi вiдповiдно до Конституцiї України вiднесенi до її вiдання.

Стаття 86.

Народний депутат України має право на сесiї Верховної Ради України звернутися iз запитом до органiв Верховної Ради України, до Кабiнету Мiнiстрiв України, до керiвникiв iнших органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, а також до керiвникiв пiдприємств, установ i органiзацiй, розташованих на територiї України, незалежно від їх пiдпорядкування i форм власностi.

Керiвники органiв державної влади та органів місцевого самоврядування, пiдприємств, установ i органiзацiй зобов'язанi повiдомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 87.

Верховна Рада України за пропозицiєю не менш як однiєї третини народних депутатiв України вiд її конституцiйного складу може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України та прийняти резолюцiю недовiри Кабiнетовi Мiнiстрiв України бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України не може розглядатися Верховною Радою України бiльше одного разу протягом однiєї чергової сесiї, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України.

Стаття 88.

Верховна Рада України обирає зi свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника i заступника Голови Верховної Ради України та вiдкликає їх.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засiдання Верховної Ради України;

2) органiзовує пiдготовку питань до розгляду на засiданнях Верховної Ради України;

3) пiдписує акти, прийнятi Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з iншими органами державної влади України та органами влади iнших держав;

5) органiзовує роботу апарату Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України здiйснює повноваження, передбаченi цiєю Конституцiєю, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 89.

Верховна Рада України затверджує перелiк комiтетiв Верховної Ради України, обирає голiв цих комiтетiв.

Комiтети Верховної Ради України здiйснюють законопроектну роботу, готують i попередньо розглядають питання, вiднесенi до повноважень Верховної Ради України.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасовi спецiальнi комiсiї для пiдготовки i попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслiдування з питань, що становлять суспiльний iнтерес, створює тимчасовi слiдчi комiсiї, якщо за це проголосувала не менш як одна третина вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Висновки i пропозицiї тимчасових слiдчих комiсiй не є вирiшальними для слiдства i суду.

Органiзацiя i порядок дiяльностi комiтетiв Верховної Ради України, її тимчасових спецiальних i тимчасових слiдчих комiсiй встановлюються законом.

Стаття 90.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днiв однiєї чергової сесiї пленарнi засiдання не можуть розпочатися.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених пiсля дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припиненi протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припиненi в останнi шiсть мiсяцiв строку повноважень Президента України.

Стаття 91.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та iншi акти бiльшiстю вiд її конституцiйного складу, крiм випадкiв, передбачених цiєю Конституцiєю.

Стаття 92.

Виключно законами України визначаються:

1) права i свободи людини i громадянина, гарантiї цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктнiсть громадян, статус iноземцiв та осiб без громадянства;

3) права корiнних народiв i нацiональних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсiв, виключної (морської) економiчної зони, континентального шельфу, освоєння космiчного простору, органiзацiї та експлуатацiї енергосистем, транспорту i зв'язку;

6) основи соцiального захисту, форми i види пенсiйного забезпечення; засади регулювання працi i зайнятостi, шлюбу, сiм'ї, охорони дитинства, материнства, батькiвства; виховання, освiти, культури i охорони здоров'я; екологiчної безпеки;

7) правовий режим власностi;

8) правовi засади i гарантiї пiдприємництва; правила конкуренцiї та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнiшнiх зносин, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, митної справи;

10) засади регулювання демографiчних та мiграцiйних процесiв;

11) засади утворення i дiяльностi полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян, засобiв масової iнформацiї;

12) органiзацiя i дiяльнiсть органiв виконавчої влади, основи державної служби, органiзацiї державної статистики та iнформатики;

13) територiальний устрiй України;

14) судоустрiй, судочинство, статус суддiв, засади судової експертизи, органiзацiя i дiяльнiсть прокуратури, органiв дiзнання i слiдства, нотарiату, органiв i установ виконання покарань; основи органiзацiї та дiяльностi адвокатури;

15) засади мiсцевого самоврядування;

16) статус столицi України; спецiальний статус iнших мiст;

17) основи нацiональної безпеки, органiзацiї Збройних Сил України i забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного i надзвичайного стану, зон надзвичайної екологiчної ситуацiї;

20) органiзацiя i порядок проведення виборiв i референдумiв;

21) органiзацiя i порядок дiяльностi Верховної Ради України, статус народних депутатiв України;

22) засади цивiльно-правової вiдповiдальностi; дiяння, якi є злочинами, адмiнiстративними або дисциплiнарними правопорушеннями, та вiдповiдальнiсть за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України i бюджетна система України; система оподаткування, податки i збори; засади створення i функцiонування фiнансового, грошового, кредитного та iнвестицiйного ринкiв; статус нацiональної валюти, а також статус iноземних валют на територiї України; порядок утворення i погашення державного внутрiшнього i зовнiшнього боргу; порядок випуску та обiгу державних цiнних паперiв, їх види i типи;

2) порядок направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України до iнших держав; порядок допуску та умови перебування пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiї України;

3) одиницi ваги, мiри i часу; порядок встановлення державних стандартiв;

4) порядок використання i захисту державних символiв;

5) державнi нагороди;

6) вiйськовi звання, дипломатичнi ранги та iншi спецiальнi звання;

7) державнi свята;

8) порядок утворення i функцiонування вiльних та iнших спецiальних зон, що мають економiчний чи мiграцiйний режим, вiдмiнний вiд загального.

Законом України оголошується амнiстiя.

Стаття 93.

Право законодавчої iнiцiативи у Верховнiй Радi України належить Президентовi України, народним депутатам України, Кабiнету Мiнiстрiв України i Нацiональному банку України.

Законопроекти, визначенi Президентом України як невiдкладнi, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Стаття 94.

Закон пiдписує Голова Верховної Ради України i невiдкладно направляє його Президентовi України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону пiдписує його, беручи до виконання, та офiцiйно оприлюднює його або повертає закон зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разi якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України i має бути пiдписаний та офiцiйно оприлюднений.

Якщо пiд час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу, Президент України зобов'язаний його пiдписати та офiцiйно оприлюднити протягом десяти днiв.

Закон набирає чинностi через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не ранiше дня його опублiкування.

Стаття 95.

Бюджетна система України будується на засадах справедливого i неупередженого розподiлу суспiльного багатства мiж громадянами i територiальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв.

Держава прагне до збалансованостi бюджету України.

Регулярнi звiти про доходи i видатки Державного бюджету України мають бути оприлюдненi.

Стаття 96.

Державний бюджет України затверджується щорiчно Верховною Радою України на перiод з 1 сiчня по 31 грудня, а за особливих обставин - на iнший перiод.

Кабiнет Мiнiстрiв України не пiзнiше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рiк. Разом iз проектом закону подається доповiдь про хiд виконання Державного бюджету України поточного року.

Стаття 97.

Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону подає до Верховної Ради України звiт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звiт має бути оприлюднений.

Стаття 98.

Контроль за використанням коштiв Державного бюджету України вiд iменi Верховної Ради України здiйснює Рахункова палата.

Стаття 99.

Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабiльностi грошової одиницi є основною функцiєю центрального банку держави - Нацiонального банку України.

Стаття 100.

Рада Нацiонального банку України розробляє основнi засади грошово-кредитної полiтики та здiйснює контроль за її проведенням.

Правовий статус Ради Нацiонального банку України визначається законом.

Стаття 101.

Парламентський контроль за додержанням конституцiйних прав i свобод людини i громадянина здiйснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

РОЗДIЛ V ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 102.

Президент України є главою держави i виступає вiд її iменi.

Президент України є гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi України, додержання Конституцiї України, прав i свобод людини i громадянина.

Стаття 103.

Президент України обирається громадянами України на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять рокiв.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти рокiв, має право голосу, проживає в Українi протягом десяти останнiх перед днем виборiв рокiв та володiє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України бiльше нiж два строки пiдряд.

Президент України не може мати iншого представницького мандата, обiймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися iншою оплачуваною або пiдприємницькою дiяльнiстю чи входити до складу керiвного органу або наглядової ради пiдприємства, що має на метi одержання прибутку.

Черговi вибори Президента України проводяться в останню недiлю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. У разi дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в перiод дев'яноста днiв з дня припинення повноважень.

Порядок проведення виборiв Президента України встановлюється законом.

Стаття 104.

Новообраний Президент України вступає на пост не пiзнiше нiж через тридцять днiв пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв, з моменту складення присяги народовi на урочистому засiданнi Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здiйснює Голова Конституцiйного Суду України.

Президент України складає таку присягу:

“Я, (iм'я та прiзвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вiрнiсть Українi. Зобов'язуюсь усiма своїми справами боронити суверенiтет i незалежнiсть України, дбати про благо Вiтчизни i добробут Українського народу, обстоювати права i свободи громадян, додержуватися Конституцiї України i законiв України, виконувати свої обов'язки в iнтересах усiх спiввiтчизникiв, пiдносити авторитет України у свiтi”.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв.

Стаття 105.

Президент України користується правом недоторканностi на час виконання повноважень.

За посягання на честь i гiднiсть Президента України виннi особи притягаються до вiдповiдальностi на пiдставi закону.

Звання Президента України охороняється законом i зберiгається за ним довiчно, якщо тiльки Президент України не був усунений з поста в порядку iмпiчменту.

Стаття 106.

Президент України:

1) забезпечує державну незалежнiсть, нацiональну безпеку i правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та iз щорiчними i позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України;

3) представляє державу в мiжнародних вiдносинах, здiйснює керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави, веде переговори та укладає мiжнароднi договори України;

4) приймає рiшення про визнання iноземних держав;

5) призначає та звiльняє глав дипломатичних представництв України в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях; приймає вiрчi i вiдкличнi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змiн Конституцiї України вiдповiдно до статтi 156 цiєї Конституцiї, проголошує всеукраїнський референдум за народною iнiцiативою;

7) призначає позачерговi вибори до Верховної Ради України у строки, встановленi цiєю Конституцiєю;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днiв однiєї чергової сесiї пленарнi засiдання не можуть розпочатися;

9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-мiнiстра України; припиняє повноваження Прем'єр-мiнiстра України та приймає рiшення про його вiдставку;

10) призначає за поданням Прем'єр-мiнiстра України членiв Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчої влади, а також голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй та припиняє їхнi повноваження на цих посадах;

11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звiльняє його з посади;

12) призначає половину складу Ради Нацiонального банку України;

13) призначає половину складу Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення;

14) призначає на посади та звiльняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комiтету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комiтету телебачення i радiомовлення України;

15) утворює, реорганiзовує та лiквiдовує за поданням Прем'єр-мiнiстра України мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади, дiючи в межах коштiв, передбачених на утримання органiв виконавчої влади;

16) скасовує акти Кабiнету Мiнiстрiв України та акти Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звiльняє з посад вище командування Збройних Сил України, iнших вiйськових формувань; здiйснює керiвництво у сферах нацiональної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду нацiональної безпеки i оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану вiйни та приймає рiшення про використання Збройних Сил України у разi збройної агресiї проти України;

20) приймає вiдповiдно до закону рiшення про загальну або часткову мобiлiзацiю та введення воєнного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях у разi загрози нападу, небезпеки державнiй незалежностi України;

21) приймає у разi необхiдностi рiшення про введення в Українi або в окремих її мiсцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разi необхiдностi окремi мiсцевостi України зонами надзвичайної екологiчної ситуацiї - з наступним затвердженням цих рiшень Верховною Радою України;

22) призначає третину складу Конституцiйного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищi вiйськовi звання, вищi дипломатичнi ранги та iншi вищi спецiальнi звання i класнi чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентськi вiдзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рiшення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Українi;

27) здiйснює помилування;

28) створює у межах коштiв, передбачених у Державному бюджетi України, для здiйснення своїх повноважень консультативнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи i служби;

29) пiдписує закони, прийнятi Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законiв iз наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здiйснює iншi повноваження, визначенi Конституцiєю України.

Президент України не може передавати свої повноваження iншим особам або органам.

Президент України на основi та на виконання Конституцiї i законiв України видає укази i розпорядження, якi є обов'язковими до виконання на територiї України.

Акти Президента України, виданi в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цiєї статтi, скрiплюються пiдписами Прем'єр-мiнiстра України i мiнiстра, вiдповiдального за акт та його виконання.

Стаття 107.

Рада нацiональної безпеки i оборони України є координацiйним органом з питань нацiональної безпеки i оборони при Президентовi України.

Рада нацiональної безпеки i оборони України координує i контролює дiяльнiсть органiв виконавчої влади у сферi нацiональної безпеки i оборони.

Головою Ради нацiональної безпеки i оборони Україниє Президент України.

Персональний склад Ради нацiональної безпеки i оборони України формує Президент України.

До складу Ради нацiональної безпеки i оборони України за посадою входять Прем'єр-мiнiстр України, Мiнiстр оборони України, Голова Служби безпеки України, Мiнiстр внутрiшнiх справ України, Мiнiстр закордонних справ України.

У засiданнях Ради нацiональної безпеки i оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вводяться в дiю указами Президента України.

Компетенцiя та функцiї Ради нацiональної безпеки i оборони України визначаються законом.

Стаття 108.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разi:

1) вiдставки;

2) неможливостi виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку iмпiчменту;

4) смертi.

Стаття 109.

Вiдставка Президента України набуває чинностi з моменту проголошення ним особисто заяви про вiдставку на засiданнi Верховної Ради України.

Стаття 110.

Неможливiсть виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засiданнi Верховної Ради України i пiдтверджена рiшенням, прийнятим бiльшiстю вiд її конституцiйного складу на пiдставi письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, i медичного висновку.

Стаття 111.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку iмпiчменту у разi вчинення ним державної зради або iншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту iнiцiюється бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслiдування Верховна Рада України створює спецiальну тимчасову слiдчу комiсiю, до складу якої включаються спецiальний прокурор i спецiальнi слiдчi.

Висновки і пропозиції тимчасової слiдчої комiсiї розглядаються на засiданнi Верховної Ради України.

За наявностi пiдстав Верховна Рада України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу приймає рiшення про звинувачення Президента України.

Рiшення про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими вiд її конституцiйного складу пiсля перевiрки справи Конституцiйним Судом України i отримання його висновку щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про iмпiчмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що дiяння, в яких звинувачується Президент України, мiстять ознаки державної зради або iншого злочину.

Стаття 112.

У разi дострокового припинення повноважень Президента України вiдповiдно до статей 108, 109, 110, 111 цiєї Конституцiї виконання обов'язкiв Президента України на перiод до обрання i вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-мiнiстра України. Прем'єр-мiнiстр України в перiод виконання ним обов'язкiв Президента України не може здiйснювати повноваження, передбаченi пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25, 27 статтi 106 Конституцiї України.

РОЗДIЛ VI КАБIНЕТ МIНIСТРIВ УКРАЇНИ. IНШI ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113.

Кабiнет Мiнiстрiв України є вищим органом у системi органiв виконавчої влади.

Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдальний перед Президентом України та пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституцiї України.

Кабiнет Мiнiстрiв України у своїй дiяльностi керується Конституцiєю i законами України, актами Президента України.

Стаття 114.

До складу Кабiнету Мiнiстрiв України входять Прем'єр-мiнiстр України, Перший вiце-прем'єр-мiнiстр, три вiце-прем'єр-мiнiстри, мiнiстри. Прем'єр-мiнiстр України призначається Президентом України за згодою бiльше нiж половини вiд конституцiйного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабiнету Мiнiстрiв України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-мiнiстра України.

Прем'єр-мiнiстр України керує роботою Кабiнету Мiнiстрiв України, спрямовує її на виконання Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, схваленої Верховною Радою України.

Прем'єр-мiнiстр України входить iз поданням до Президента України про утворення, реорганiзацiю та лiквiдацiю мiнiстерств, iнших центральних органiв виконавчої влади в межах коштiв, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органiв.

Стаття 115.

Кабiнет Мiнiстрiв України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

Прем'єр-мiнiстр України, iншi члени Кабiнету Мiнiстрiв України мають право заявити Президентовi України про свою вiдставку.

Вiдставка Прем'єр-мiнiстра України має наслiдком вiдставку всього складу Кабiнету Мiнiстрiв України.

Прийняття Верховною Радою України резолюцiї недовiри Кабiнетовi Мiнiстрiв України має наслiдком вiдставку Кабiнету Мiнiстрiв України.

Кабiнет Мiнiстрiв України, вiдставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабiнету Мiнiстрiв України, але не довше нiж шiстдесят днiв. Прем'єр-мiнiстр України зобов'язаний подати Президентовi України заяву про вiдставку Кабiнету Мiнiстрiв України за рiшенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюцiї недовiри.

Стаття 116.

Кабiнет Мiнiстрiв України:

1) забезпечує державний суверенiтет i економiчну самостiйнiсть України, здiйснення внутрiшньої i зовнiшньої полiтики держави, виконання Конституцiї i законiв України, актiв Президента України;

2) вживає заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина;

3) забезпечує проведення фiнансової, цiнової, iнвестицiйної та податкової полiтики; полiтики у сферах працi й зайнятостi населення, соцiального захисту, освiти, науки i культури, охорони природи, екологiчної безпеки i природокористування;

4) розробляє i здiйснює загальнодержавнi програми економiчного, науково-технiчного, соцiального i культурного розвитку України;

5) забезпечує рiвнi умови розвитку всiх форм власностi; здiйснює управлiння об'єктами державної власностi вiдповiдно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України i забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховнiй Радi України звiт про його виконання;

7) здiйснює заходи щодо забезпечення обороноздатностi i нацiональної безпеки України, громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю;

8) органiзовує i забезпечує здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, митної справи;

9) спрямовує i координує роботу мiнiстерств, iнших органiв виконавчої влади;

10) виконує iншi функцiї, визначенi Конституцiєю та законами України, актами Президента України.

Стаття 117.

Кабiнет Мiнiстрiв України в межах своєї компетенцiї видає постанови i розпорядження, якi є обов'язковими до виконання.

Акти Кабiнету Мiнiстрiв України пiдписує Прем'єр-мiнiстр України.

Нормативно-правовi акти Кабінету Міністрів України, мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчої влади пiдлягають реєстрацiї в порядку, встановленому законом.

Стаття 118.

Виконавчу владу в областях i районах, мiстах Києвi та Севастополi здiйснюють мiсцевi державнi адмiнiстрацiї.

Особливостi здiйснення виконавчої влади у мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України.

Склад мiсцевих державних адмiнiстрацiй формують голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй.

Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй призначаються на посаду i звiльняються з посади Президентом України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України.

Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй при здiйсненнi своїх повноважень вiдповiдальнi перед Президентом України i Кабiнетом Мiнiстрiв України, пiдзвiтнi та пiдконтрольнi органам виконавчої влади вищого рiвня.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї пiдзвiтнi i пiдконтрольнi радам у частинi повноважень, делегованих їм вiдповiдними районними чи обласними радами.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї пiдзвiтнi i пiдконтрольнi органам виконавчої влади вищого рiвня.

Рiшення голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй, що суперечать Конституцiї та законам України, iншим актам законодавства України, можуть бути вiдповiдно до закону скасованi Президентом України або головою мiсцевої державної адмiнiстрацiї вищого рiвня.

Обласна чи районна рада може висловити недовiру головi вiдповiдної мiсцевої державної адмiнiстрацiї, на пiдставi чого Президент України приймає рiшення i дає обгрунтовану вiдповiдь.

Якщо недовiру головi районної чи обласної державної адмiнiстрацiї висловили двi третини депутатiв вiд складу вiдповiдної ради, Президент України приймає рiшення про вiдставку голови мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

Стаття 119.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї на вiдповiднiй територiї забезпечують:

1) виконання Конституцiї та законiв України, актiв Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, iнших органiв виконавчої влади;

2) законнiсть i правопорядок; додержання прав i свобод громадян;

3) виконання державних i регiональних програм соцiально-економiчного та культурного розвитку, програм охорони довкiлля, а в мiсцях компактного проживання корiнних народiв i нацiональних меншин - також програм їх нацiонально-культурного розвитку;

4) пiдготовку та виконання вiдповiдних обласних i районних бюджетiв;

5) звiт про виконання вiдповiдних бюджетiв та програм;

6) взаємодiю з органами мiсцевого самоврядування;

7) реалiзацiю iнших наданих державою, а також делегованих вiдповiдними радами повноважень.

Стаття 120.

Члени Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвники центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади не мають права сумiщати свою службову дiяльнiсть з iншою роботою, крiм викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керiвного органу чи наглядової ради пiдприємства, що має на метi одержання прибутку. Органiзацiя, повноваження i порядок дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, iнших центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади визначаються Конституцiєю i законами України.

РОЗДIЛ VII ПРОКУРАТУРА

Стаття 121.

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) пiдтримання державного обвинувачення в судi;

2) представництво iнтересiв громадянина або держави в судi у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законiв органами, якi проводять оперативно-розшукову дiяльнiсть, дiзнання, досудове слiдство;

4) нагляд за додержанням законiв при виконаннi судових рiшень у кримiнальних справах, а також при застосуваннi iнших заходiв примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 122.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звiльняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовiру Генеральному прокуроровi України, що має наслiдком його вiдставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять рокiв.

Стаття 123.

Органiзацiя i порядок дiяльностi органiв прокуратури України визначаються законом.

РОЗДIЛ VIII ПРАВОСУДДЯ

Стаття 124.

Правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами. Делегування функцiй судiв, а також привласнення цих функцiй iншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, що виникають у державi.

Судочинство здiйснюється Конституцiйним Судом України та судами загальної юрисдикцiї.

Народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через народних засiдателiв i присяжних.

Судовi рiшення ухвалюються судами iменем України i є обов'язковими до виконання на всiй територiї України.

Стаття 125.

Система судiв загальної юрисдикцiї в Українi будується за принципами територiальностi i спецiалiзацiї.

Найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спецiалiзованих судiв є вiдповiднi вищi суди.

Вiдповiдно до закону дiють апеляцiйнi та мiсцевi суди.

Створення надзвичайних та особливих судiв не допускається.

Стаття 126.

Незалежнiсть i недоторканнiсть суддiв гарантуються Конституцiєю i законами України.

Вплив на суддiв у будь-який спосiб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Суддi обiймають посади безстроково, крiм суддiв Конституцiйного Суду України та суддiв, якi призначаються на посаду суддi вперше.

Суддя звiльняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разi:

1) закiнчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шiстдесяти п'яти рокiв;

3) неможливостi виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумiсностi;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвiсно вiдсутнiм або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про вiдставку або про звiльнення з посади за власним бажанням.

Повноваження суддi припиняються у разi його смертi.

Держава забезпечує особисту безпеку суддiв та їхнiх сiмей.

Стаття 127.

Правосуддя здiйснюють професiйнi суддi та, у визначених законом випадках, народнi засiдателi i присяжнi. Професiйнi суддi не можуть належати до полiтичних партiй та профспiлок, брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, мати представницький мандат, обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади, виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької та творчої.

На посаду суддi може бути рекомендований квалiфiкацiйною комiсiєю суддiв громадянин України, не молодший двадцяти п'яти рокiв, який має вищу юридичну освiту i стаж роботи у галузi права не менш як три роки, проживає в Українi не менш як десять рокiв та володiє державною мовою.

Суддями спецiалiзованих судiв можуть бути особи, якi мають фахову пiдготовку з питань юрисдикцiї цих судiв. Цi суддi вiдправляють правосуддя лише у складi колегiй суддiв.

Додатковi вимоги до окремих категорiй суддiв щодо стажу, вiку та їх професiйного рiвня встановлюються законом.

Захист професiйних iнтересiв суддiв здiйснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 128.

Перше призначення на посаду професiйного суддi строком на п'ять рокiв здiйснюється Президентом України. Всi iншi суддi, крiм суддiв Конституцiйного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звiльняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129.

Суддi при здiйсненнi правосуддя незалежнi i пiдкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегiєю суддiв чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законнiсть;

2) рiвнiсть усiх учасникiв судового процесу перед законом i судом;

3) забезпечення доведеностi вини;

4) змагальнiсть сторiн та свобода в наданнi ними суду своїх доказiв i у доведеннi перед судом їх переконливостi;

5) пiдтримання державного обвинувачення в судi прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласнiсть судового процесу та його повне фiксування технiчними засобами;

8) забезпечення апеляцiйного та касаційного оскарження рiшення суду, крiм випадкiв, встановлених законом;

9) обов'язковiсть рiшень суду.

Законом можуть бути визначенi також iншi засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцiй.

За неповагу до суду i суддi виннi особи притягаються до юридичної вiдповiдальностi.

Стаття 130.

Держава забезпечує фiнансування та належнi умови для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв. У Державному бюджетi України окремо визначаються видатки на утримання судiв.

Для вирiшення питань внутрiшньої дiяльностi судiв дiє суддiвське самоврядування.

Стаття131.

В Українi дiє Вища рада юстицiї, до вiдання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддiв на посади або про звiльнення їх з посад;

2) прийняття рiшення стосовно порушення суддями i прокурорами вимог щодо несумiсностi;

3) здiйснення дисциплiнарного провадження стосовно суддiв Верховного Суду України i суддiв вищих спецiалiзованих судiв та розгляд скарг на рiшення про притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi суддiв апеляцiйних та мiсцевих судiв, а також прокурорiв.

Вища рада юстицiї складається з двадцяти членiв. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддiв України, з'їзд адвокатiв України, з'їзд представникiв юридичних вищих навчальних закладiв та наукових установ призначають до Вищої ради юстицiї по три члени, а всеукраїнська конференцiя працiвникiв прокуратури двох членiв Вищої ради юстицiї.

До складу Вищої ради юстицiї входять за посадою Голова Верховного Суду України, Мiнiстр юстицiї України, Генеральний прокурор України.

РОЗДIЛ IX ТЕРИТОРIАЛЬНИЙ УСТРIЙ УКРАЇНИ

Стаття132.

Територiальний устрiй України грунтується на засадах єдностi та цiлiсностi державної територiї, поєднання централiзацiї i децентралiзацiї у здiйсненнi державної влади, збалансованостi соцiально-економiчного розвитку регiонiв з урахуванням їх iсторичних, економiчних, екологiчних, географiчних i демографiчних особливостей, етнiчних i культурних традицiй.

Стаття133.

Систему адмiнiстративно-територiального устрою України складають: Автономна Республiка Крим, областi, райони, мiста, райони в мiстах, селища i села.

До складу України входять: Автономна Республiка Крим, Вiнницька, Волинська, Днiпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорiзька, Iвано-Франкiвська, Київська, Кiровоградська, Луганська, Львiвська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рiвненська, Сумська, Тернопiльська, Харкiвська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернiвецька, Чернiгiвська областi, мiста Київ та Севастополь.

Мiста Київ та Севастополь мають спецiальний статус, який визначається законами України.

РОЗДIЛ X АВТОНОМНА РЕСПУБЛIКА КРИМ

Стаття134.

Автономна Республiка Крим є невiд'ємною складовою частиною України i в межах повноважень, визначених Конституцiєю України, вирiшує питання, вiднесенi до її вiдання.

Стаття 135.

Автономна Республiка Крим має Конституцiю Автономної Республiки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республiки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим та рiшення Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим не можуть суперечити Конституцiї i законам України та приймаються вiдповiдно до Конституцiї України, законiв України, актiв Президента України i Кабiнету Мiнiстрiв України та на їх виконання.

Стаття136.

Представницьким органом Автономної Республiки Крим є Верховна Рада Автономної Республiки Крим.

Верховна Рада Автономної Республiки Крим у межах своїх повноважень приймає рiшення та постанови, якi є обов'язковими до виконання в Автономнiй Республiцi Крим.

Урядом Автономної Республiки Крим є Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим. Голова Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим призначається на посаду та звiльняється з посади Верховною Радою Автономної Республiки Крим за погодженням iз Президентом України.

Повноваження, порядок формування i дiяльностi Верховної Ради Автономної Республiки Крим i Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим визначаються Конституцiєю України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республiки Крим з питань, вiднесених до її компетенцiї.

Правосуддя в Автономнiй Республiцi Крим здiйснюється судами, що належать до єдиної системи судiв України.

Стаття 137.

Автономна Республiка Крим здiйснює нормативне регулювання з питань:

1) сiльського господарства i лiсiв;

2) мелiорацiї i кар'єрiв;

3) громадських робiт, ремесел та промислiв; благодiйництва;

4) мiстобудування i житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмаркiв;

6) музеїв, бiблiотек, театрiв, iнших закладiв культури, iсторико-культурних заповiдникiв;

7) транспорту загального користування, автошляхiв, водопроводiв;

8) мисливства, рибальства;

9) санiтарної i лiкарняної служб.

З мотивiв невiдповiдностi нормативно-правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим Конституцiї України та законам України Президент України може зупинити дiю цих нормативно-правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим з одночасним зверненням до Конституцiйного Суду України щодо їх конституцiйностi.

Стаття 138.

До вiдання Автономної Республiки Крим належить:

1) призначення виборiв депутатiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим, затвердження складу виборчої комiсiї Автономної Республiки Крим;

2) органiзацiя та проведення мiсцевих референдумiв;

3) управлiння майном, що належить Автономнiй Республiцi Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республiки Крим на основi єдиної податкової i бюджетної полiтики України;

5) розроблення, затвердження та реалiзацiя програм Автономної Республiки Крим з питань соцiально-економiчного та культурного розвитку, рацiонального природокористування, охорони довкiлля вiдповiдно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу мiсцевостей як курортiв; встановлення зон санiтарної охорони курортiв;

7) участь у забезпеченнi прав i свобод громадян, нацiональної злагоди, сприяння охоронi правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функцiонування i розвитку державної та нацiональних мов i культур в Автономнiй Республiцi Крим; охорона i використання пам'яток iсторiї;

9) участь у розробленнi та реалiзацiї державних програм повернення депортованих народiв;

10) iнiцiювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологiчної ситуацiї в Автономнiй Республiцi Крим або в окремих її мiсцевостях.

Законами України Автономнiй Республiцi Крим можуть бути делегованi також iншi повноваження.

Стаття 139.

В Автономнiй Республiцi Крим дiє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

РОЗДIЛ XI МIСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140.

Мiсцеве самоврядування є правом територiальної громади - жителiв села чи добровiльного об'єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища та мiста - самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України.

Особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України.

Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так i через органи мiсцевого самоврядування: сiльськi, селищнi, мiськi ради та їх виконавчi органи.

Органами мiсцевого самоврядування, що представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ та мiст, є районнi та обласнi ради.

Питання органiзацiї управлiння районами в мiстах належить до компетенцiї мiських рад.

Сiльськi, селищнi, мiськi ради можуть дозволяти за iнiцiативою жителiв створювати будинковi, вуличнi, квартальнi та iншi органи самоорганiзацiї населення i надiляти їх частиною власної компетенцiї, фiнансiв, майна.

Стаття 141.

До складу сiльської, селищної, мiської ради входять депутати, якi обираються жителями села, селища, мiста на основi загального, рiвного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Територiальнi громади на основi загального, рiвного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки вiдповiдно сiльського, селищного та мiського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засiданнях.

Статус голiв, депутатiв i виконавчих органiв ради та їхнi повноваження, порядок утворення, реорганiзацiї, лiквiдацiї визначаються законом.

Голова районної та голова обласної ради обираються вiдповiдною радою i очолюють виконавчий апарат ради.

Стаття 142.

Матерiальною i фiнансовою основою мiсцевого самоврядування є рухоме i нерухоме майно, доходи мiсцевих бюджетiв, iншi кошти, земля, природнi ресурси, що є у власностi територiальних громад сiл, селищ, мiст, районiв у мiстах, а також об'єкти їхньої спiльної власностi, що перебувають в управлiннi районних i обласних рад.

Територiальнi громади сiл, селищ i мiст можуть об'єднувати на договiрних засадах об'єкти комунальної власностi, а також кошти бюджетiв для виконання спiльних проектiв або для спiльного фiнансування (утримання) комунальних пiдприємств, органiзацiй i установ, створювати для цього вiдповiднi органи i служби.

Держава бере участь у формуваннi доходiв бюджетiв мiсцевого самоврядування, фiнансово пiдтримує мiсцеве самоврядування.

Витрати органiв мiсцевого самоврядування, що виникли внаслiдок рiшень органiв державної влади, компенсуються державою.

Стаття 143.

Територiальнi громади села, селища, мiста безпосередньо або через утворенi ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальнiй власностi; затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку i контролюють їх виконання; затверджують бюджети вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць i контролюють їх виконання; встановлюють мiсцевi податки i збори вiдповiдно до закону; забезпечують проведення мiсцевих референдумів та реалiзацiю їх результатiв; утворюють, реорганiзовують та лiквiдовують комунальнi пiдприємства, органiзацiї i установи, а також здiйснюють контроль за їх дiяльнiстю; вирiшують iншi питання мiсцевого значення, вiднесенi законом до їхньої компетенцiї.

Обласнi та районнi ради затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних областей i районiв та контролюють їх виконання; затверджують районнi i обласнi бюджети, якi формуються з коштiв державного бюджету для їх вiдповiдного розподiлу мiж територiальними громадами або для виконання спiльних проектiв та з коштiв, залучених на договiрних засадах з мiсцевих бюджетiв для реалiзацiї спiльних соцiально-економiчних i культурних програм, та контролюють їх виконання; вирiшують iншi питання, вiднесенi законом до їхньої компетенцiї.

Органам мiсцевого самоврядування можуть надаватися законом окремi повноваження органiв виконавчої влади. Держава фiнансує здiйснення цих повноважень у повному обсязi за рахунок коштiв Державного бюджету України або шляхом вiднесення до мiсцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податкiв, передає органам мiсцевого самоврядування вiдповiднi об'єкти державної власностi.

Органи мiсцевого самоврядування з питань здiйснення ними повноважень органiв виконавчої влади пiдконтрольнi вiдповiдним органам виконавчої влади.

Стаття 144.

Органи мiсцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рiшення, якi є обов'язковими до виконання на вiдповiднiй територiї.

Рiшення органiв мiсцевого самоврядування з мотивiв їх невiдповiдностi Конституцiї чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 145.

Права мiсцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Стаття 146.

Iншi питання органiзацiї мiсцевого самоврядування, формування, дiяльностi та вiдповiдальностi органiв мiсцевого самоврядування визначаються законом.

РОЗДIЛ XII КОНСТИТУЦIЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 147.

Конституцiйний Суд України є єдиним органом конституцiйної юрисдикцiї в Українi.

Конституцiйний Суд України вирiшує питання про вiдповiднiсть законiв та iнших правових актiв Конституцiї України i дає офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України.

Стаття 148.

Конституцiйний Суд України складається з вiсiмнадцяти суддiв Конституцiйного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддiв України призначають по шiсть суддiв Конституцiйного Суду України.

Суддею Конституцiйного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока рокiв, має вищу юридичну освiту i стаж роботи за фахом не менш як десять рокiв, проживає в Українi протягом останнiх двадцяти рокiв та володiє державною мовою.

Суддя Конституцiйного Суду України призначається на дев'ять рокiв без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституцiйного Суду України обирається на спецiальному пленарному засiданнi Конституцiйного Суду України зi складу суддiв Конституцiйного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирiчний строк.

Стаття 149.

На суддiв Конституцiйного Суду України поширюються гарантiї незалежностi та недоторканностi, пiдстави щодо звiльнення з посади, передбаченi статтею 126 цiєї Конституцiї, та вимоги щодо несумiсностi, визначенi в частинi другiй статтi 127 цiєї Конституцiї.

Стаття 150.

До повноважень Конституцiйного Суду України належить:

1) вирiшення питань про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть):

законiв та iнших правових актiв Верховної Ради України;

актiв Президента України;

актiв Кабiнету Мiнiстрiв України;

правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим.

Цi питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатiв України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

2) офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України.

З питань, передбачених цiєю статтею, Конституцiйний Суд України ухвалює рiшення, якi є обов'язковими до виконання на територiї України, остаточними i не можуть бути оскарженi.

Стаття 151.

Конституцiйний Суд України за зверненням Президента України або Кабiнету Мiнiстрiв України дає висновки про вiдповiднiсть Конституцiї України чинних мiжнародних договорiв України або тих мiжнародних договорiв, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковiсть.

За зверненням Верховної Ради України Конституцiйний Суд України дає висновок щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту.

Стаття 152.

Закони та iншi правовi акти за рiшенням Конституцiйного Суду України визнаються неконституцiйними повнiстю чи в окремiй частинi, якщо вони не вiдповiдають Конституцiї України або якщо була порушена встановлена Конституцiєю України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинностi.

Закони, iншi правовi акти або їх окремi положення, що визнанi неконституцiйними, втрачають чиннiсть з дня ухвалення Конституцiйним Судом України рiшення про їх неконституцiйнiсть.

Матерiальна чи моральна шкода, завдана фiзичним або юридичним особам актами i дiями, що визнанi неконституцiйними, вiдшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 153.

Порядок органiзацiї i дiяльностi Конституцiйного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.

РОЗДIЛ XIII ВНЕСЕННЯ ЗМIН ДО КОНСТИТУЦIЇ УКРАЇНИ

Стаття 154.

Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Стаття 155.

Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України, крiм роздiлу I “Загальнi засади”, роздiлу III “Вибори. Референдум” i роздiлу XIII “Внесення змiн до Конституцiї України”, попередньо схвалений бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступнiй черговiй сесiї Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як двi третини вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Стаття 156.

Законопроект про внесення змiн до роздiлу I “Загальнi засади”, роздiлу III “Вибори. Референдум” i роздiлу XIII “Внесення змiн до Конституцiї України” подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України i, за умови його прийняття не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне подання законопроекту про внесення змiн до роздiлiв I, III i XIII цiєї Конституцiї з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Стаття 157.

Конституцiя України не може бути змiнена, якщо змiни передбачають скасування чи обмеження прав i свобод людини i громадянина або якщо вони спрямованi на лiквiдацiю незалежностi чи на порушення територiальної цiлiсностi України.

Конституцiя України не може бути змiнена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 158.

Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України, який розглядався Верховною Радою України, i закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не ранiше нiж через рiк з дня прийняття рiшення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двiчi змiнювати однi й тi самi положення Конституцiї України.

Стаття 159.

Законопроект про внесення змiн до Конституцiї України розглядається Верховною Радою України за наявностi висновку Конституцiйного Суду Українищодо вiдповiдностi законопроекту вимогам статей 157 i 158 цiєї Конституцiї.

РОЗДIЛ XIV ПРИКIНЦЕВI ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 160.

Конституцiя України набуває чинностi з дня її прийняття.

Стаття 161.

День прийняття Конституцiї України є державним святом - Днем Конституцiї України.

РОЗДIЛ XV ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ

1. Закони та iншi нормативнi акти, прийнятi до набуття чинностi цiєю Конституцiєю, є чинними у частинi, що не суперечить Конституцiї України.

2. Верховна Рада України пiсля прийняття Конституцiї України здiйснює повноваження, передбаченi цiєю Конституцiєю.

Черговi вибори до Верховної Ради України проводяться у березнi 1998 року.

3. Черговi вибори Президента України проводяться в останню недiлю жовтня 1999 року.

4. Президент України протягом трьох рокiв пiсля набуття чинностi Конституцiєю України має право видавати схваленi Кабiнетом Мiнiстрiв України i скрiпленi пiдписом Прем'єр-мiнiстра України укази з економiчних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням вiдповiдного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цiєї Конституцiї.

Такий указ Президента України вступає в дiю, якщо протягом тридцяти календарних днiв з дня подання законопроекту (за винятком днiв мiжсесiйного перiоду) Верховна Рада України не прийме закон або не вiдхилить поданий законопроект бiльшiстю вiд її конституцiйного складу, i дiє до набрання чинностi законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

5. Кабiнет Мiнiстрiв України формується вiдповiдно до цiєї Конституцiї протягом трьох мiсяцiв пiсля набуття нею чинностi.

6. Конституцiйний Суд України формується вiдповiдно до цiєї Конституцiї протягом трьох мiсяцiв пiсля набуття нею чинностi. До створення Конституцiйного Суду України тлумачення законiв здiйснює Верховна Рада України.

7. Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй пiсля набуття чинностi цiєю Конституцiєю набувають статусу голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй згiдно зi статтею 118 цiєї Конституцiї, а пiсля обрання голiв вiдповiдних рад складають повноваження голiв цих рад.

8. Сiльськi, селищнi, мiськi ради та голови цих рад пiсля набуття чинностi Конституцiєю України здiйснюють визначенi нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березнi 1998 року.

Районнi та обласнi ради, обранi до набуття чинностi цiєю Конституцiєю, здiйснюють визначенi нею повноваження до сформування нового складу цих рад вiдповiдно до Конституцiї України.

Районнi в мiстах ради та голови цих рад пiсля набуття чинностi цiєю Конституцiєю здiйснюють свої повноваження вiдповiдно до закону.

9. Прокуратура продовжує виконувати вiдповiдно до чинних законiв функцiю нагляду за додержанням i застосуванням законiв та функцiю попереднього слiдства - до введення в дiю законiв, що регулюють дiяльнiсть державних органiв щодо контролю за додержанням законiв, та до сформування системи досудового слiдства i введення в дiю законiв, що регулюють її функцiонування.

10. До прийняття законiв, що визначають особливостi здiйснення виконавчої влади в мiстах Києвi та Севастополi вiдповiдно до статтi 118 цiєї Конституцiї, виконавчу владу в цих мiстах здiйснюють вiдповiднi державнi адмiнiстрацiї.

11. Частина перша статтi 99 цiєї Конституцiї вводиться в дiю пiсля введення нацiональної грошової одиницi - гривнi.

12. Верховний Суд України i Вищий арбiтражний суд України здiйснюють свої повноваження вiдповiдно до чинного законодавства України до сформування системи судiв загальної юрисдикцiї в Українi вiдповiдно до статтi 125 цiєї Конституцiї, але не довше нiж п'ять рокiв.

Суддi всiх судiв в Українi, обранi чи призначенi до дня набуття чинностi цiєю Конституцiєю, продовжують здiйснювати свої повноваження згiдно з чинним законодавством до закiнчення строку, на який вони обранi чи призначенi.

Суддi, повноваження яких закiнчилися в день набуття чинностi цiєю Конституцiєю, продовжують здiйснювати свої повноваження протягом одного року.

13. Протягом п'яти рокiв пiсля набуття чинностi цiєю Конституцiєю зберiгається iснуючий порядок арешту, тримання пiд вартою i затримання осiб, пiдозрюваних у вчиненнi злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або iншого володiння особи.

14. Використання iснуючих вiйськових баз на територiї України для тимчасового перебування iноземних вiйськових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному мiжнародними договорами України, ратифiкованими Верховною Радою України.

<< |
Источник: Андрусяк Т.Г.. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. 0000

Еще по теме КОНСТИТУЦIЯ УКРАЇНИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -