10.2. Види співучасників

Проблемі видів співучасників присвячена ст. 27 КК. Вона розглядає як співучасників, поряд з виконавцем, організатора, підбурювача і пособника (ч. 1). Інших видів співучасників закон про кримінальну відповідальність не знає.

Згідно зі ч. 2 ст. 27 КК виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Отже, виконавець може бути:

а) одноособовим виконавцем злочину, тобто об'єктивної сторони його складу за наявністю особи організатора, підбурювача чи пособника (або всіх разом);

б) співвиконавцем у вчиненні злочину, тобто коли об'єктивна сторона його складу виконується двома або більше особами (суб'єктами злочину);

в) опосередкованим виконавцем, тобто особою, що використовує як безпосереднього виконавця особу, що відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності і не є суб'єктом злочину: є неосудною, не досягла віку кримінальної відповідальності, не розуміла і не могла розуміти суспільної небезпеки своїх дій тощо. Особа, яка використала вказаних осіб, вважається виконавцем злочину. Зауважимо, що без виконавця не може бути співучасті.

Визначення організатора злочину дається в ч. 3 ст. 27 КК: Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Організатор є найбільш небезпечна постать серед співучасників.

Отже, закон розрізняє два види організаторів: 1) організатор або керівник вчинення одного або декількох злочинів; 2) особа, яка утворила структуру організованої злочинності (організовану групу або злочинну організацію) або керувала нею, забезпечувала фінансування чи приховування її злочинної діяльності.

Організатор вчинення злочину першого виду — це особа, яка ініціює та планує злочин, займається підшукуванням співучасників, насамперед, виконавців, координує і спрямовує їх дії.

Він же як керівник підготовки чи вчинення злочину — це особа, яка очолює готування до злочину інших співучасників, виробляє тактику їх дій, при вчинені злочину — розподіляє ролі між виконавцями, визначає послідовність їх поведінки, шляхи відходу, місця переховування тощо. Організатор другого виду — це:

а) особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею (підшукування і вербування членів мафіозної структури, розробка планів вчинення злочинів членами цієї структури, прийняття рішень на вчинення злочинів або щодо об'єктів, де ці злочини мають бути вчинені тощо);

б) особа, яка забезпечувала фінансування структури організованої злочинності (придбання зброї, транспорту, засобів зв'язку, субсидіювання коштів на підкуп посадовців, на придбання наркотичних засобів для членів структури, в тому числі тих, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, тощо);

в) особа, яка організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (забезпечення фальшивими документами, постачання інформації про плани правоохоронних органів, організація "відмивання брудних грошей", здобутих внаслідок злочинної діяльності, тощо).

Дії організатора з об'єктивної сторони перебувають у причиновому зв'язку з діями виконавця (виконавців).

Із суб'єктивної сторони організатор бажає вчинення виконавцем злочину, який він організував або виконанням якого він керував.

Організатор другого виду усвідомлює, що він створює структуру організованої злочинності, керує нею, забезпечує її фінансування або приховування злочинної діяльності і бажає цього.

З огляду на підвищену небезпеку деяких проявів злочинної організаційної діяльності в Особливій частині КК є норми, які передбачають відповідальність за сам факт такої діяльності:

створення злочинної організації (ст. 255 КК), бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення (ст. 294 КК) тощо.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК).

Підбурювач є інтелектуальним співучасником. Він навіює потенційному виконавцю (можливе підбурювання потенційного організатора або пособника) думку про необхідність, доцільність або вигідність вчинення певного злочину.

Вплив на свідомість і волю виконавця може здійснюватися різними способами. Закон називає найбільш поширені з них: умовляння, підкуп, погроза, примус. Вказівкою на схилення іншого співучасника до вчинення злочину "іншим чином" закон визначає, що спосіб впливу може бути будь-яким: крім названих, це може бути прохання, наказ, порада, шантаж тощо.

Підбурювання наявне, коли воно спрямоване на викликання у співучасника рішучості вчинення конкретного злочину. Загальні вислови стосовно доцільності злочинної діяльності, "во- ровської романтики" тощо не можуть оцінюватись як підбурювання.

Формою підбурювання може бути розмова, лист, жести, використання засобів сучасної комунікації тощо.

Між діями підбурювача й особи, яка завдяки його підбурюванню вчинила злочин, існує причиновий зв'язок (об'єктивна сторона). Підбурювач має прямий умисел на вчинення особою, яку він підбурює, злочинного діяння (суб'єктивна сторона).

Підбурювання буде наявне за так званої провокації злочину.

за провокацію хабара. Тут провокатор виступає в ролі виконавця злочину (ст. 370 КК).

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК).

Пособник на стадії готування чи замаху на злочин здійснює допомогу виконавцеві або іншому співучасникові для успішного доведення ними злочинного наміру до кінця.

Пособництво, як правило, вчиняється активними діями, але можливе й у вигляді пасивної поведінки. Скажімо, пособник крадія, залишаючи місце роботи, умисно не замкнув сейф, чим і скористався виконавець.

Пособництво як вид співучасті можливе тільки до моменту доведення злочину до кінця. Дії, вчинені після завершення злочину, якщо вони не були обумовлені заздалегідь, не знаходяться з ним у причиновому зв'язку і не можуть створювати пособни- цтво (можлива так звана причетність до злочину, про що йтиметься пізніше).

У теорії кримінального права пособництво поділяється на інтелектуальне та фізичне, що відповідає реаліям практики.

Інтелектуальне пособництво у вигляді порад і вказівок відрізняється від підбурювання тим, що підбурювач викликає у виконавця

рішучість вчинити злочин, а інтелектуальний пособник — своїми порадами і вказівками сприяє реалізації цієї рішучості.

Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину (передача виконавцю транспортних засобів, зброї, засобів зв'язку, спостереження тощо, які забезпечують вчинення злочину), а також усуненні перешкод вчинення злочину (внесення змін в навколишню обстановку, що усувають завади на шляху виконавця, або нездійснення тих дій, які особа повинна була вчинити, що також полегшує вчинення злочину).

Фізичним пособництвом є й реальне переховування злочину, обіцянка на яке була дана заздалегідь, до закінчення вчинення злочину. Згідно із законом, переховування злочину може полягати у:

а) переховуванні злочинця: укритті його в своїй оселі, іншому приміщенні, видачі фальшивих документів, вивезенні за межі території, де його шукають, зміні зовнішності тощо;

б) переховуванні знарядь чи засобів вчинення злочину: приховування зброї, відмичок у тайнику чи в іншому місці, знищення автотранспортного засобу, пов'язаного із вчиненням злочину, знищення масок, рукавиць, які використовували злочинці, тощо;

в) переховуванні слідів злочину: замивання слідів крові на стінах, підлозі, знищення, закопування трупа, ліквідація слідів протекторів транспортного засобу тощо;

г) переховуванні предметів, здобутих злочинним шляхом: зберігання у себе вдома або в іншому місці речей, грошей, викрадених будь-яким способом або отриманих як предмет хабара, в результаті торгівлі людьми, шахрайства з фінансовими ресурсами, м'яса тварин і рибу, здобутих завдяки злочинному браконьєрству, тощо;

ґ) придбанні або збуті предметів, здобутих злочинним шляхом: купівля, обмін, одержання в рахунок боргу вказаних предметів, а також їх продаж, обмін, передача в рахунок боргу тощо.

д) іншим чином сприянні приховуванню злочину: підробка документів, які вуалюють злочинну діяльність тощо. Вказівка закону на сприяння приховуванню злочину "іншим чином" свідчить про те, що будь-який спосіб такого приховування, яке було заздалегідь обіцяне, має розглядатися як пособництво. В деяких випадках самі пособницькі дії створюють окремий самостійний склад злочину (наприклад, придбання зброї для виконавця). В таких випадках дії пособника кваліфікуються за сукупністю злочинів: того, де він виступав пособником, і того, який він вчинив "попутно".

Отже, з об'єктивної сторони, пособник, сприяючи своєю дією чи бездіяльністю вчиненню злочину, ставить своє діяння у причиновий зв'язок зі злочинною діяльністю, яку здійснює виконавець або інші співучасники.

Із суб'єктивної сторони пособник діє умисно. Він усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та діяння виконавця і бажає або свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків в результаті здійснення злочину виконавцем.

Чітка й детальна регламентація правової характеристики усіх видів співучасників покликана забезпечити індивідуалізацію покарання кожного з них.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись загальним засадами призначення покарання, в тому числі обставинами, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст. ст. 65-57 КК), враховує характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68 КК).