35. Шлюбне законодавство Августа.

Занепад сімейних чеснот і руйнівна розкіш римських дам знижували в чоловіках схильність до сімейного життя. Число неодружених і бездітних серед знаті і навіть у середньому стані швидко збільшувалася, а разом з ним знижувалося число дітей.

Спочатку сенат не погоджувався прийняти закон, тому Август зачитав слова цензора Квінта Метелла Македонського, який близько століття до того також намагався підвищити народжуваність і говорив про жінок як про «неминуче зло», без якого не може існувати держава. У сенаті вибухнули суперечки про жіночу розбещеність як одну з причин небажання вступати шлюб і моральну поведінку самих сенаторів. Все ж таки закон, спрямований на зміцнення шлюбу і сім'ї в станах вершників і сенаторів, було прийнято. Тим самим, вперше в римській історії імператор позбавив главу сім'ї традиційної влади і поставив шлюб під захист держави.

Закони імператора Августа про шлюб передбачали, що чоловік був зобов'язаний одружитися між 25-60 роками, а жінки - між 20-50 роками. У разі порушення закону вони не мали права спадку, відлучалися від громадських ігор і свят (останній пункт скасував сам серпня в 12 році до н. е.).

Громадянам також наголошувалось на потребі мати дітей. За законом про безшлюбності і бездітності жінки,які не мали дітей і яким виповнилося 20 років, каралися штрафом, чоловіки платили штраф за бездітність після досягнення 25 років. Після народження третьої дитини жінка більше не платила податків з особистого майна відповідно до закону трьох дітей ( лат.

чоловіка, який міг домагатися її від кожної третьої особи, її родичів і проти її волі. Однак жінка отримувала родове ім'я чоловіка і роз­діляла його громадянське становище, місце проживання чоловіка було обов'язковим для неї, вона потрапляла у число спадкоємців після смерті чоловіка нарівні з дітьми.

Жінка була позбавлена правоздатності в галузі майнових відносин, тому не могла самостійно укладати цивільно-правові угоди і висту­пати в суді. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь-яким чином за час шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.

Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu). Шлюби sine manu були типовими у класичний і післякласичний періоди розвитку римського права. Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї не поширю­валася. Тому саме укладання шлюбу sine manu не впливало на її правоздатність і дієздатність. При шлюбі sine manu принцип підлег­лості поступився місцем принципу рівності:

подружжя було зобов'язане допомагати і поважати одне одного, а також утримуватися від будь-яких дій, які загрожували їхньому союзу;

жінка мала ім'я чоловіка;

жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділяла

його громадянське становище;

чоловік повинен був утримувати жінку;

чоловік був захисником жінки та її представником в суді;

між подружжям не допускалися штрафні позови;

чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашньогогосподарства.

Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній влас­ності. Жінка мала право самостійно володіти, користуватися і роз­поряджатися своїм майном, але вона могла передати чоловікові право управління своїм майном.

До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне дарування.

Придане (dos). Майно, яке у зв'язку з укладенням шлюбу жінка віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву "придане". При припиненні шлюбу у зв'язку зі смертю дружини придане залишалося чоловікові і, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті чоловіка, придане поверталося жінці.

Дошлюбний дар (donatio ante nuptias). Відома заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із кінця Республіки, не стосу­валася подарунків, зроблених перед шлюбом. Дарування майбутнього чоловіка майбутній жінці увійшло у звичай за часів правління імпе­ратора Костянтина (306—337 pp.). Чоловік виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував майбутній дружині. Спо­чатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів правління імператора Юстиніана (527—565 pp.) допускалося дарування і під час шлюбу. Законодавством Юстиніана було встановлено:

donatio за своїм розміром мало відповідати dos;

батько чоловіка повинен був давати donatio так само, як батько дружини повинен був давати придане;

нерухоме майно, яке входило до donatio, не підлягало відчуженню;

під час існування шлюбу жінка не могла вимагати видачі дару.

Якщо шлюб припинявся з вини жінки, то вона втрачала на ко­ристь чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.

36. Конкубінат

Для того, щоб створити римську сім'ю, громадяни повинні були володіти jus connubii. Відсутність -у однієї із сторін j use о n n u b і і не давала права на укладення шлюбу. Проте, якщо сторони все ж таки вступали у фактичні відносини з наміром створити сім'ю, то виникає так званий конкубінат - проміжне становище між шлюбом і позашлюбним ста­ном. Конкубіна - це не дружина, вона не могла поділяти становище свого чоловіка. Діти, народжені в конкубінаті, набували статусу матері, а не батька, хоч не були для нього юридично сторонніми як позашлюбні діти. За певних умов вони мали право на утримання батька і могли успадковувати частину його майна. Отже, діти, які народилися в конкубінаті, хоч і не набували стату­су батька, не вважалися законними; проте відрізнялися від незаконних і називалися liberi naturales- природні діти.