56 -57. ПОНЯТТЯ КОНТРАКТІВ ТА ВИДИ РИМСЬКИХ ДОГОВОРІВ.
Римські юристи визначали, що зобов’язання виникає із двох основних юридичних фактів: договору та делікту. На практиці ж найбільш розповсюдженим, а тому й найважливішим джерелом (підставою) зобов’язань у Давньому Римі був договір.
Договір (contractus) – це домовленість (узгоджене вираження волі) двох або більше сторін, спрямована на досягнення певного правового результату, а саме: виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків.
У будь-якому договорі виражається воля, як правило, двох сторін. Отже, договір є вольовим актом і за юридичною природою двостороннім правочином. Вважається, що визначення договору як домовленості сторін, було зроблено римськими юристами під впливом грецької правової культури.
Саме поняття «договір» у римському праві не було однорідним і охоплювало такі дві групи: контракти (contractus) і пакти (pactum).
Контракти (contractus) – це формальні договори, які визнавалися цивільним правом (ius civil) і забезпечувалися позовним захистом. До числа контрактів відносилося тільки певне, визначене вичерпним чином коло договорів. Деякій відступ від цього принципу складали так звані безіменні контракти (contractus innominati).
Пакти (pactum) – це неформальні договори самого різного змісту, які не регулювалися нормами права та, як правило, не забезпечувалися позовним захистом. З часом за деякими пактами була визнана сила контрактів, відповідно їм був наданий позовний захист.
Римський юрист Гай при систематизації різних видів контрактів, визначав, що існує чотири види зобов’язань, що виникають із контрактів: 1) зобов’язання, що виникає шляхом передачі речі (res); 2) зобов’язання, що виникає шляхом проголошення певних слів (verba); 3) зобов’язання, що виникає шляхом написання певних слів (litterae); 4) зобов’язання, що виникає шляхом досягнення згоди (consensus).
Виходячи з цього, римські юристи розробили закриту систему контрактів, яка включала їх вичерпний перелік.
Римська система контрактів спершу складалася з чотирьох груп: 1) консенсуальні – ті, що вважаються укладеними з моменту досягнення домовленості між сторонами; 2) реальні - ті, що вважаються укладеними з моменту передачі речі; 3) вербальні - ті, що укладалися в усній формі; 4) літеральні – ті, що укладалися у письмовій формі.Кожна із зазначених груп контрактів охоплювала строго визначений перелік договорів. Однак, згодом на практиці з’явилися нові різновиди контрактів. Оскільки основна система контрактів вже була розроблена та отримала визнання, ці нові контракти були об’єднані у окрему групу – безіменні контракти. Безіменні контракти найбільше були схожі з реальними контрактами. Вони виникали з моменту вчинення однією із сторін певної дії.
Пакти – це неформальні угоди, які не мали позовного захисту.
Відсутність позовного захисту пактів саме й обумовлювалася їх неформальністю. З розвитком цивільного обороту пакти отримали преторський захист, оскільки незважаючи на їх неформальний характер, вони не суперечили принципу справедливості. Згодом для укріплення ділових стосунків деякі пакти, як виключення, отримали й позовний захист. Таким чином, визначилися 2-і категорії пактів: “голі пакти” – ті, що позбавлені позовного захисту; “одягнені пакти” – ті, що забезпечені позовним захистом.