Заочний розгляд справи

8.1. Поняття та значення заочного провадження

Інститут заочного рішення спрямований, з одного боку, на розширення засад диспозитивності у цивільному процесі (зок­рема свободи розсуду сторін), та, з іншого боку, на запобіган­ня можливості зловживання процесуальними правами та встановленням відповідальності за ці зловживання.

Глава 8 ЦПК України вводить інститут заочного рішення, хоча, незважаючи на назву глави - «Заочний розгляд спра­ви», в ній фактично викладено правила заочного проваджен­ня. Водночас заочний розгляд є лише однією зі складових за­очного провадження, в результаті чого інші його особливості залишаються поза увагою законодавця (наприклад порядок перегляду заочного рішення тощо).

Заочне провадження було відоме дореволюційному цивіль­ному процесу, причому на Лівобережній Україні¹*, де в період XVII-XVin ст. діяли джерела права різних держав (польське та німецьке законодавство), заочний розгляд справи був відо­мий значно раніше, ніж в Росії, де суди почали його застосо­вувати з часів прийняття Статуту цивільного судочинства 1864 р.

Заочне провадження являє собою порядок розгляду та вирі­шення цивільної справи, заснований на згоді позивача та від­сутності відповідача, належним чином повідомленого про час

та місце судового розгляду, що не просив про розгляд справи за його відсутності, та якому належить право вимагати скасу­вання заочного рішення у спрощеному порядку.

Поняття «заочного провадження» та «заочного рішення» за своїм змістом не збігаються, оскільки не кожна справа, роз­почата в порядку заочного провадження, може закінчитися ухваленням заочного рішення, однак кожне заочне рішення завжди буде ухвалене при розгляді справи в порядку заочного провадження. Це пояснюється тим, що існує можливість звер­нення цивільної справи, розгляд за якою розпочався в поряд­ку заочного провадження, до звичайного загального порядку розгляду.

Заочне провадження слід розглядати як надання додатко­вих процесуальних гарантій позивачеві, який таким чином набуває захисту від несумлінного відповідача, що, зловжива­ючи своїми процесуальними правами, не з’являється до судо­вого засідання та затягує розгляд справи. Крім досягнення процесуальної економії, заочне провадження має на меті дис­циплінувати тих відповідачів, які фактично перешкоджають ухваленню рішення у справі.

Порівняно із загальним позовним порядком розгляду спра­ви заочне провадження має суттєві особливості. Відсутність відповідача у судовому засіданні та особливості процедури за­очного провадження дозволяють говорити про «процесуальну економію» з огляду на те, що скасування заочного рішення здійснюється значно швидше, ніж апеляційне оскарження звичайного судового рішення. Її ознаки вбачаються й у мож­ливості розгляду справи одним судовим засіданням, що, безу­мовно, гарантує й дотримання строків розгляду справи без по­рушення прав сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також зменшує судові витрати.

Однак недоцільно застосовувати до заочного провадження, регламентованого ЦПК України, термін «спрощене»¹⁵, адже положення щодо доказування застосовуються при заочному розгляді справи повною мірою, і в разі недоведення позивачем своїх позовних вимог, суд зобов’язаний відмовити йому в по­зові.

8.2. Умови заочного розгляду справи

Під умовами проведення заочного розгляду справи слід розуміти обставини, наявність яких є необхідною для вирі­шення справи судом у порядку заочного провадження. До умов заочного провадження слід віднести такі:

1) належне повідомлення відповідача про час і місце судово­го засідання;

2) неявка відповідача до суду;

3) відсутність поважних причин неявки;

4 ) відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності;

5) згода позивача на розгляд справи у заочному проваджен­ні.

Особи, які беруть участь у справі, мають бути належним чи­ном повідомлені про час та місце його проведення, що здійс­нюється в порядку, передбаченому главою 7 розділу І ЦПК.

1) його відмови одержати судову повістку. При цьому осо­ба, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду;

2) вручення судової повістки представникові відповідача;

3) неповідомлення відповідачем суду про зміну місця про­живання судова повістка вважається доставленою за остан­ньою відомою судові адресою, навіть якщо відповідач за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

При розгляді питання щодо можливості ухвалення заочно­го рішення слід звернути увагу на те, що така можливість за ЦПК України пов’язується лише з неявкою належним чином повідомленого відповідача у судове засідання, водночас ухва­лення заочного рішення щодо позивача не допускається.

Відповідач може не з’явитися до суду з різних причин. Ви­ходячи з редакції ст.224 ЦПК, суд має перевіряти не лише факт повідомлення відповідача належним чином про час і міс­це судового засідання, але й поважність причин неявки відпо­відача в судове засідання, якщо вони відповідачем були пові­домлені. Зокрема, за ст.77 ЦПК обов’язком сторін є повідоми­ти суд про причини неявки, в інших випадках вважається, що вони не з’явилися в судове засідання без поважних причин.

Так, щодо причин відсутності відповідача у судовому засі­данні можна виділити такі випадки:

- коли відповідач повідомив суд про причини неявки та довів їх перед судом;

- коли суд визнав вказані відповідачем причини неповажними;

- коли відповідач не повідомив суд про свою неявку до судо­вого засідання.

Отже, однією з важливих складових при цьому буде кри­терій, яким керуватиметься суд при визначенні поважності або неповажності причини неявки відповідача.

Неявкою відповідача є фактична відсутність відповідача у залі судового засідання при розгляді справи по суті.

Заочний розгляд виключається у випадках:

1) коли відповідач до початку судового засідання подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності з причин, які судом визнано поважними.

При надходженні такої заяви відповідач вважається при­сутнім у залі судового засідання, а суд в таких випадках не з’ясовує причину неявки відповідача до суду;

2) при надходженні від відповідача заяви про відкладення провадження у справі за зазначеними ним причинами і запе­реченні проти ухвалення заочного рішення. Навіть тоді, коли причина неявки відповідача у судове засідання буде визнана судом неповажною, судове рішення ухвалюється за загальни­ми правилами ЦПК України;

3) за неявки обох сторін, що не подавали заяву про розгляд справи за їх відсутності;

4) коли і позивач, і відповідач подали заяви про розгляд справи за їх відсутністю. Заочний розгляд справи допускаєть­ся лише тоді, коли в письмовій заяві позивача, крім прохання про розгляд справи за його відсутності, міститься й зазначен­ня на те, що він не заперечує проти заочного розгляду справи;

5) в разі явки представника відповідача з належно оформ­леними повноваженнями, які дають йому право брати участь у справі без участі в ній відповідача.

Належно оформлені повноваження представника дозволя­ють відповідачеві особисто не з’являтися до судового засідан­ня, оскільки замість нього представник уповноважений вчи­няти всі процесуальні дії, однак така ситуація виключає за- очність судового рішення.

Неявка представника відповідача не перешкоджає заочно­му розгляду справи, якщо в засіданні особисто присутній від­повідач, адже на підставі ч.2 ст.169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або не­повідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи;

6) коли відповідач з’явився у судовий розгляд, але за пору­шення порядку або невиконання розпоряджень головуючого був видалений із зали судового засідання в порядку застосу­вання до нього заходів процесуального примусу згідно зі ст.92 ЦПК України. В таких випадках заочний розгляд справи не допускається, оскільки інтерес до справи відповідач не втра­тив, а навпаки, за досить активну поведінку, пов’язану саме з реагуванням на процесуальні дії суду та інших осіб, які беруть участь у справі, був позбавлений присутності у судовому засі­данні,

ЦПК України встановлює правові наслідки залишення від­повідачем зали судового засідання у ч,5 ст.169 ЦПК, що поля­гають у наданій суду можливості ухвалити заочне рішення, як і вирішити справу на загальних підставах.

Мовчання відповідача, який особисто з’явився до судового засідання, однак відмовився дати пояснення по суті пред’яв­лених вимог, не можна розцінити як його неявку до судового розгляду, адже відповідач ознайомлений з позовною заявою, з вимогами, що до нього ставляться, з доказами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та є присутнім при даванні пояснень позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі. Та­кий відповідач у будь-який момент може змінити свою такти­ку та розпочати давати свої пояснення суду, до того ж в разі ухвалення судом заочного рішення ще й матиме реальну мож­ливість зловживання своїми процесуальними правами щодо спрощеного порядку перегляду заочного рішення в разі незго­ди з ним, навпаки, при ухваленні заочного рішення не на його користь. Така позиція відповідача може пояснюватися запо­біганням застосуванню позивачем неналежних або недопусти­мих доказів, встановленням судом неправдивих фактів, запе­речити проти яких відповідач має реальну можливість, не до­водячи справу до ухвалення судом незаконного або необґрун- тованого рішення.

Обов’язковою умовою заочного розгляду справи є згода на це позивача. Якщо позивач, що з’явився у судове засідання, не погоджується на розгляд справи в порядку заочного про­вадження за відсутності відповідача, суд відкладає розгляд справи та направляє відповідачеві, що не з’явився, повторне повідомлення про час та місце нового судового розгляду. Пояс­нюється це тим, що позивачеві можуть бути відомі поважні причини неявки відповідача у судове засідання, що тягнутиме скасування заочного рішення та затягне розгляд справи в ці­лому. Тому суд повинен роз’яснити позивачеві правові наслід­ки винесення заочного рішення та його право на винесення звичайного рішення. Для цього, за загальним правилом, при­сутність позивача в судовому засіданні є обов’язковою.

Згода позивача на розгляд справи в порядку заочного про­вадження повинна бути виражена ясно. Позивач повинен вра­ховувати, що заочне рішення надає відповідачеві додаткові га­рантії захисту, тому, даючи згоду на ухвалення заочного рі­шення, позивач повинен бути впевненим у своїй правоті, у правильності своєї позиції та наявності неспростовних дока­зів, що обгрунтовують його вимоги.

При розгляді справи в порядку заочного провадження судо­вий розгляд не обмежується участю у судовому засіданні лише одного позивача. До участі у справі можуть бути залучені або вступити до неї треті особи. При цьому неявка до судового за­сідання третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не перешкоджає розгляду справи. Якщо ж у справі є третя особа, яка заявляє самостійні вимоги до обох сторін або до однієї з них (що за такою заявою є відповідача­ми), її явка є необхідною для розгляду справи по суті. Зро­зуміло, що зазначена третя особа вправі заявити клопотання про розгляд її позовної заяви, а не заяви первісного позивача, в порядку заочного провадження. Як у такому разі слід вчиня­ти суду? За правилами ЦПК України в разі першої неявки первісного позивача без поважних причин суд повинен відкласти розгляд справи (ст.169 ЦПК України), якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсут­ності, а в разі повторної неявки позивача - залишити заяву без розгляду. Якщо відповідачами за позовом третьої особи є як первісний позивач, так і первісний відповідач і обидва вони не з’явилися до судового засідання без поважних причин та не повідомили про причини неявки, а також від жодного з них до суду не надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, суд також не вправі задовольнити клопотання третьої особи про заочний розгляд її позовної заяви, оскільки обидва позо­ви — як позивача, так і третьої особи, пов’язані єдиним пред­метом спору, і суд, вирішуючи позов третьої особи, повинен одночасно вирішити й позов первісного позивача.

В інтересах позивача в порядку ст.45 ЦПК України у випад­ках, встановлених законом, з позовною заявою до суду можуть звернутися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. В силу того, що ці суб’єкти наділені процесуальними правами та обов’язками по­зивача (крім права укладати мирову угоду), саме від них по­винна виходити ініціатива про заочний розгляд справи. Однак ці органи та особи не мають матеріально-правової заінтересова­ності в результатах справи, і відповідно не є суб’єктом спірних правовідносин, тому без згоди особи, право, свободу та інтерес якої вони захищають, заочний розгляд справи неможливий.

Розгляд цивільної справи може ускладнюватися участю на стороні позивача або відповідача кількох осіб, тобто йдеться про процесуальну співучасть.

Частина 2 ст. 224 ЦПК передбачає, що у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у разі неявки в судове засідання всіх відповідачів. Це положення оз­начає, що незалежно від виду співучасті (обов’язкової чи фа­культативної) ухвалення заочного рішення буде можливим лише при неявці всіх відповідачів, і якщо хоча б один з них з’явився в судове засідання, заочне рішення не виноситься. Не заперечуючи неможливість ухвалення заочного рішення при обов’язковій співучасті (коли відсутність співвідповідача мо­же негативно вплинути на ухвалення законного та обґрунто­ваного судового рішення), водночас навряд чи є необхідність встановлення відповідної заборони щодо співучасті факульта­тивної. Адже в ситуації, коли немає необхідності притягувати всіх суб’єктів правовідносин, щоб вирішити питання про пра­ва чи обов’язки одного з них, винесення заочного рішення е доцільним.

Крім того, суд повинен попередити позивача про певні об­меження, з якими пов’язується винесення заочного рішен­ня, зокрема про те, що в разі ухвалення заочного рішення позивач у даному судовому засіданні не може змінити пред­мет або підставу позову, а також змінити розмір позовних вимог. Це права, пов’язані з реалізацією принципу диспози- тивності цивільного процесу, тому позивач не взагалі поз­бавляється їх, а лише обмежується в користуванні ними. Відповідна можливість у позивача є, однак тоді суд повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відпо­відача.

Відповідне положення є обгрунтованим з огляду на те, що відповідач, повідомлений про час і місце розгляду справи, за­хищається проти первісної вимоги позивача за пред’явленим до нього позовом, та відповідно має право на надання додатко­вого часу для підготовки заперечень проти додаткових (чи змінених) вимог та збору і подання доказів на обгрунтування своїх заперечень проти позову.

8,3. Процесуальний порядок заочного розгляду справи

При розгляді справи в порядку заочного провадження суд досліджує докази, подані сторонами, враховує їх доводи, мір­кування і клопотання та ухвалює рішення, що є заочним. Од­нак відсутність у судовому засіданні відповідача та неможли­вість заслухати його пояснення ще зовсім не означає, що по­зовні вимоги позивача будуть задоволені в повному обсязі, оскільки суд розглядає справу на підставі наявних у справі до­казів і в разі недоведеності позову повинен відмовити в позові або задовольнити його лише у доведеній позивачем частині.

Як зазначено в ч.2 ст.225 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою 8 ЦПК «Заочний розгляд справи»,

При відкритті судового засідання особливості заочного про­вадження можуть застосовуватися, коли секретар судового за­сідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з’явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та по­відомлення тим, хто не з’явився, та повідомляє причини їх не­явки, якщо вони відомі.

При перевірці явки осіб, що беруть участь у справі, суд з’я­совує як факт явки, так і наявність відомостей щодо причин неявки, чи є у справі відмітка про направлення повістки від­повідачеві, розписка про одержання судової повістки з поміт­кою про дату вручення, кому була вручена повістка тощо.

Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповіда­ча, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч.4 ст.169 ЦПК України).

З такої редакції ч.4 ст.169 ЦПК України випливає, що за­очне рішення постановляється лише як альтернатива звичай­ному судовому рішенню, що ухвалюється після розгляду спра­ви за загальними правилами судочинства. Причому в даному разі це питання буде вирішуватися на розсуд суду, оскільки ухвалення звичайного судового рішення при розгляді цивіль­ної справи без участі відповідача, що не з’явився до судового засідання без поважних причин, але був повідомлений належ­ним чином про час та місце судового засідання, не потребує згоди позивача. Однак звичайне рішення буде винесене й у ви­падку, коли позивач заперечуватиме проти ухвалення заочно­го рішення. Обов’язковою умовою в усіх випадках є належне повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду.

Головною відмінністю заочного розгляду справи є правові наслідки, що тягне розгляд справи та ухвалення рішення в та­кому порядку. Зокрема, в разі ухвалення судом заочного рі­шення встановлено не лише спрощений порядок його перегля­ду, але й скорочені строки для його скасування. Причому пе­регляд заочного рішення здійснюється тим самим судом, що його ухвалив.

При ухваленні звичайного судового рішення застосовують­ся загальні строки його оскарження, як і передбачений ЦПК України загальний процесуальний порядок оскарження судо­вого рішення та розгляду справи апеляційним судом.

Підготовча частина судового засідання при розгляді справи в порядку заочного провадження буде найбільш значущою, оскільки вона повинна завершитися постановлениям ухвали про заочний розгляд справи. Відповідно до ст. 209 ЦПК така ухвала постановлюється в нарадчій кімнаті та повинна відпо­відати вимогам ст.210 ЦПК України.

Починаючи розгляд справи по суті, суд після доповіді голо­вуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторона­ми певних обставин під час попереднього судового засідання, з’ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги. Водночас суд при зазначенні на наслідки винесення ухвали про заочний розгляд справи роз’яснює позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасною відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами. Мається на увазі неможливість зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних ви­мог, однак лише у даному судовому засіданні, тобто законода­вець не обмежує остаточно позивача в такому праві, а лише, так би мовити, «відкладає» вирішення цього питання та не дозволяє розглянути справу в порядку заочного провадження

без повідомлення про відповідні зміни відповідача. Тому в ЦПК України (ч.З ст.224) чітко зазначено, що у разі зміни по­зивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позов­них вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. При цьому право на заочний розгляд спра­ви зберігається, якщо відповідач, отримавши це повідомлен­ня, знову не з’явиться в судове засідання.

У разі розгляду справи за відсутності відповідача головую­чий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових запереченнях або поясненнях.

При розгляді справи в порядку заочного провадження мо­же виникнути необхідність звернути справу до загального по­рядку розгляду, що означає те, що ухвала про розгляд справи в порядку заочного провадження повинна втратити силу. ЦПК не визначає як саме в такому разі має вчинити суд: пос­тановити ще одну ухвалу, що скасовує першу або, не постанов­ляючи будь-яких ухвал, здійснити запис до журналу судового засідання.

Позивач у заочному розгляді справи вправі використовува­ти усі процесуальні засоби з метою збору доказів, що належать йому згідно зі статтями 27, 31 ЦПК України, тобто заявити клопотання про виклик свідків, залучення до справи третіх осіб, про витребування письмових та речових доказів, призна­чення експертизи. Про вчинення процесуальних дій, що без­посередньо впливатимуть на подальший розгляд справи, мо­жуть заявляти клопотання й інші особи, які беруть участь у справі.

Суд досліджує докази, подані не лише сторонами, але й іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо відповідач не надав заперечень проти позову та доказів на їх обґрунтуван­ня, суд вправі ухвалити заочне рішення на підставі доказів, наданих позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі.

Можливість ухвалення заочного рішення ускладнюється пред’явленням відповідачем зустрічного позову. Розглянемо ситуацію, коли відповідач з’явився у судове засідання, а пер­вісний позивач не з’явився, тоді неявку первісного позивача

слід розглядати як неявку відповідача (за зустрічним позовом) та зустрічний позов розглядати в порядку заочного провад­ження, за яким може бути ухвалене заочне рішення. Однак можливість залишення без розгляду первісного позову з при­чини неявки первісного позивача виникає за ст.169 ЦПК Ук­раїни лише в разі повторної неявки в судове засідання позива­ча, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсут­ності.

Аналіз судової практики свідчить про те, що є випадки, ко­ли за первісним позовом рішення не ухвалюється (наприклад при відмові позивача від позову), а зустрічний позов розгля­дається по суті з ухваленням судового рішення. Неявка пер­вісного позивача завжди залишає у суду сумніви щодо його на­мірів про підтримання своїх позовних вимог. Водночас у ст.123 ЦПК України передбачено спільний розгляд первісного та зустрічного позовів, тому представляється досить спірною можливість ухвалення заочного рішення за зустрічним позо­вом.

Якщо від первісного позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, де він просив про заочний розгляд, а зустрічний позивач при поданні своєї позовної заяви такого клопотання не заявив, однак обидві сторони у судове засідан­ня не з’явились, суд вправі розглянути по суті первісний позов у порядку заочного провадження, доля ж зустрічного позову уявляється досить спірною.

У разі коли як первісний позивач, так і позивач за зустріч­ним позовом не з’явилися в судове засідання та від них не на­дійшло заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд вправі залишити заявлені позови без розгляду лише при повторній неявці обох сторін без поважних причин, тобто у випадку, заз­наченому ст.169 ЦПК України.

Заочний розгляд справи завершується ухваленням заочно­го рішення (Примітка: щодо заочного рішення див. тему «Пос­танови суду»).

¹ Фурса СЛ. Окреме провадження в цивільному процесі. - K., 1999. - С. 61.

² Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. - K.: Концерн * Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 363.

’Бондаренко НЛ.// Цивільний процес. - К. !Прецедент, 2005. - C 148-153.

^I Балюк М.І., ЛуспеникДД. Практика застосування цивільного процесу­ального кодексу України: Цивільний процес у питаннях і відповідях. - X., 2008. -С.290.

⁵ Бобрик BJ. // Цивільне процесуальне право України. - K.: Атіка, 2006. -С. 213-216.

^β Матеріали семінару «Огляд цивільних та апеляційних процедур у су­дах США»!Федеральні правила цивільного судочинства //Usaid, 1997. - С. 37-42.

⁷ Научно-практический комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.М. Жуйкова, В.К. Пучинс- кого, М.К. Треушникова. - M.: Городец, 2003.

⁸ Процесуальний порядок дослідження доказів див. у Темі 12. «Докази, доказування та доведення у цивільному процесі» (Стадії процесу доказу­вання - п. 8.2.4).

^β Процесуальний порядок дослідження доказів див. у Темі 12. «Докази, доказування та доведення у цивільному процесі» (Стадії процесу доказу­вання- п. 8.2.3).

¹⁰ Процесуальний порядок дослідження доказів див. у Темі 12. «Докази, доказування та доведення у цивільному процесі» (Стадії процесу доказу­вання - п. 8.2.5).

^II Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України; Підручник. - K.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005.

¹² Детальніше див.: Фурса СЛ., Фурса Є.І. Адвокат у цивільному процесі.

- K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008. - С. 65-69.

^1, Детальніше див.: Лиюров Б.О. Цивільне провадження за позовом, у якому е припущення з ознаками кримінального злочину // Юриспру­денція: Теорія і практика. - 2007. - №6 (32). - С.41-43.

¹⁴ Пошук АЙ. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст. (1648-1782). - Львів: Видавництво Львівського університету, 1967. - С.124-125.

¹⁵ Черных И.И. Заочное производство в гражданском процессе. - M.: Го­родец, 2000. - С.8-9.