<<
>>

Законна сила рішення суду

Законна сила рішення суду — це остаточна правова властивість, яку придбаває судове рішення, що не підлягає якому б то не було оскарженню з огляду на те, що вісі види оскарження були ви­

черпані, або з огляду на те, що вони не були використані і при цьому закінчилися всі строки, при яких оскарження є можливим.

Іншими словами, це та властивість рішення, яка дозволяє привести його до негайного виконання в примусовому порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч.І ст. 223 ЦПК).

Набрання рішенням законної сили тягне певні правові наслідки, які полягають у тому, що рішення набуває ряд нових властивостей.

Основна властивість законної сили судового рішення — обов'яз­ковість. Рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх державних органів і організацій, їх об'єднань, посадових осіб та громадян. При цьому зазначимо, що законна сила судового рішення має свої об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі полягають у тому, що правова дія судового рішення, що вступило у законну силу, поширюється на встановлені судом факти та правовідносини. Суб'єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поширюється законна сила. До їх числа належать сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники.

Обов'язковість судового рішення, однак, не означає обмеження в розпорядженні матеріальними правами та правом на звернення до суду. Особи, які не брали участі у справі, можуть звернутися до суду з вимогою про визнання належності їм прав, які набрали законної сили і рішенням визнані приналежними іншій особі.

Неспростовність як властивість судового рішення, що набрало законної сили, означає неможливість подальшого оскарження або опротестування рішення в апеляційному або касаційному порядку й, отже, неможливість його скасування або зміни в цьому порядку. З моменту набрання рішенням законної сили законодавець розглядає судове рішення як акт, рівний за властивостями окремо взятому нормативному акту (закону). Нормативні акти приймаються і затверджуються внаслідок певної суспільної необхідності. Законодавчі органи, як правило, не вводять, не змінюють і не заміняють нормативні акти без достатніх на те підстав. Тому судове рішення, набравши законної сили, має властивість неспростовності, воно не може бути ні скасоване, ні змінене.

Стійкість рішень суду, їх непорушність забезпечуються таким важливим наслідком вступу рішення в законну силу, як його ви­нятковість. Під винятковістю рішення суду слід розуміти не­припустимість порушення і вирішення в суді справи за вдруге заявленим позовом, тотожним тому, що вже раніше був вирішений судом.

Згідно з ч.2 ст.223 ЦПК після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

При застосуванні цього положення на практиці важливо мати на увазі, що відповідну до закону подання та вирішення аналогія: ного позову неналежні лише в тому випадку, якщо при розгляді первісного позову був остаточно усунутий сцір між сторонами або виявилася відсутність у позивача права на пред'явлення позову.

У той же час якщо після набрання законної сили рішенням суду, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч.4 ст.223 ЦПК).

Особливе значення для забезпечення стабільності цивільних правовідносин має властивість преюдиціальності рішення, що набрало законної сили. Під преюдиціальністю розуміється неприпустимість оспорювання і повторної перевірки в іншому процесі фактів і правовідносин, підтверджених рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиція рішення зводиться до наступного: всі органи і організації, які досліджують повторні факти та відносини, істинність яких один раз встановлена судом, зобов'язані покласти в основу своєї діяльності і своїх постанов факти і відносини в тому виді, у якому вони були констатовані в рішенні, що набрало законної сили; сторона, яка засновує вимоги на правовідносинах, що були повністю або частково предметом судового рішення, що набрало законної сили, не повинна доказувати наявність правовідносин і елементів, його складових, а також юридичних фактів, що лежать в основі правовідносин. Відносини і факти, встановлені в рішенні, вважаються істинними та не підлягають доказуванню доти, доки рішення не скасоване. Сторона, відкидаючи пред'явлені до неї вимоги, не може спростовувати відносини та факти, встановлені судом, і вимагати від суду залучення до справи доказів, що їх спростовують.

Преюдиціальність повинна розглядатися як прямий і безпосередній наслідок рішення, що набрало законної сили. Преюдиція — нібито вторинна властивість судового рішення, похідне від поняття

законної сили. Преюдиція є наслідком всіх трьох властивостей судового рішення — неспростовності, винятковості та обов'язковості. Рішення, що не має хоча б однієї з перелічених властивостей, не може мати преюдиціальності. Якщо рішенню, що не набрало законної сили, надаються відповідно до норм права окремі властивості, що становлять згодом законну силу, то таке рішення ще не здобуває преюдиціальності.

На думку П.П.Заворотько, виконання судового рішення досягається в цивільному процесі не тільки примусом, але і авторитетом судового рішення. Авторитетність судового рішення означає його переконливість і справедливість, повагу його особами, які беруть участь у справі, всіма громадянами та посадовими особами.

Авторитетність судового рішення в цивільному процесі виникає: 1) з авторитету закону, застосованого до конкретних правовідносин, оскільки «норми права у нас спираються не тільки на авторитет сили, а в основному на силу авторитету»; 2) з того факту, що судове рішення відображає об'єктивну істину, встановлену судом при розгляді конкретної справи. Судове рішення, встановлюючи дійсні взаємини сторін, усуваючи спірність правовідносин і про­голошуючи правду, не може не бути авторитетним; 3) з авторитету суду як органу держави, що здійснює правосуддя в демократичній процесуальній формі, найважливішим актом якого є судове рішення; 4) зі стабільності судового рішення, що виключає можливість існування спірних правовідносин. Рішення не було б авторитетним, якби його можна було переглядати кілька разів; 5) з обов'язковості судового рішення та існуючих процесуальних засобів його реалізації; б) зі схвалення змісту судового рішення громадянами і осуду осіб, які не визнають його приписи та ухиляються від його добровільного здійснення1.

Таким чином, розглянуті правові наслідки набрання рішенням законної сили у своїй сукупності забезпечують достатню стійкість, непорушність судових рішень, надають їм значення владних велінь, остаточних та незаперечних, які підлягають обов'язковому виконанню на всій території України.

Межі законної сили судового рішення. У теорії цивільного процесуального права межі впливу судового рішення прийнято називати межами законної сили і розглядати їх у двох аспектах: об'єктивні межі

— досліджені судом, дійсно існуючі матеріально-правові відносини; суб'єктивні межі — суб'єкти цих матеріально-правових відносин.

Об'єктивні межі законної сили, як правило, пов'язують із предметом судового рішення. Предмет рішення по спорах про право зав-

1 Заворотько П.П. Процессуальные гарантии исполнения судебного решения. — М.: Юрид.лит., 1974. — С.106-107.

жди становлять відносини позивача — відповідача, так звані основні правовідносини. Крім того, у предмет рішення можуть бути включені відносини між відповідачем і позивачем по зустрічному позову, відносини між третьою особою із самостійними вимогами та сторонами і відносини між однією зі сторін і третьою особою без самостійних вимог за умови, що регресний позов третьої особи або до третьої особи був предметом судового дослідження і вирішений судом по суті.

Як відомо, законної сили може набрати рішення, прийняте судом, тобто яким вже підтверджена наявність або відсутність правовідносин, про які сперечалися сторони, у результаті чого воно зі спірного стало безперечним. Тому тільки безперечні, підтверджені судом матеріально- правові відносини можуть визначати об'єктивні межі дії законної сили рішення. Отже, об'єктивні межі законної сили обмежують дію судового рішення винятково правовідносинами, наявність або відсутність яких встановлює суд.

Суб'єктивні межі законної сили обмежують дію рішення суду колом осіб, на яких рішення суду поширюється. У такий спосіб виключається безпосередня дія судового рішення відносно осіб, які не мають відношення до справи, а також відносно до інших учасників цивільного процесу.

5.

<< | >>
Источник: Васильєв С.В.. Цивільний процес: Навчальний посібник. — X.,2008. -480 с.. 2008

Еще по теме Законна сила рішення суду:

  1. Стаття 226. Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції
  2. Судовий напав, його зміст, законна сила.
  3. Законна сила судового рішення (судового наказу та ухвала)
  4. Зміст ухвали та рішення суду касаційної інстанції
  5. Стаття 221. Роз'яснення рішення суду
  6. Стаття 223. Набрання рішенням суду законної сили
  7. Стаття 233. Законна сила заочного рішення
  8. Стаття 241. Рішення суду
  9. Стаття 245. Рішення суду
  10. Стаття 319. Законна сила рішення і ухвали апеляційного суду
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -