§ 3. Юрисдикція суду щодо справ наказного провадження

У частині 3 ст. 15 ЦПК зазначено, що юрисдикція загальних судів поширюється на справи наказного провадження. Наказне проваджен­ня є новим видом провадження в цивільному судочинстві.

Характерним для цього виду провадження є наявність спірних правовідносин між сторонами, але в силу очевидності права вимоги заявника виключається спір про наявність самого права. З огляду на вимогу процесуальної економії, судове провадження по видачі судово­го наказу здійснюється у спрощеній процесуальній формі і повністю обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, які під­лягають захисту. У частині 1 ст. 95 ЦПК зазначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за резуль­татами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК про стягнення з борж­ника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. А тому судове провадження по видачі судового наказу можна визначити як специфічну форму захисту прав і інтересів кредитора як особи, що обґрунтовує безспірними докумен­тами свою вимогу до сторони, яка не виконує зобов'язань.

Уведення наказного провадження дозволяє прискорити розгляд судом справ, які мають безспірний характер, а відповідно прискорити процедуру виконання, розвантажити суди від справ, що можуть бути вирішені у спрощеному судочинстві.

Стаття 96 ЦПК перераховує вимоги, на які поширюється юрисдик­ція загальних судів. У цій статті вказано, що судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспорних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово- комунальних послуг, телекомунаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річ­них, нарахованих на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в роз­мірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповід­ного віку, якщо ця вимога не пов'язяна із встановленням чи оспорю­ванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встанов­лення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.