Суть судового рішення

Відповідно до ст. 195 ЦПК судовий розгляд справи, за за­гальним правилом, закінчується ухваленням судового рішен­ня.

Судове рішення - це акт правосуддя, що здійснюється від імені держави і забезпечує реальний захист порушених, оспо­рюваних, невизнаних прав, свобод та інтересів фізичних, юри­дичних осіб та держави.

Крім того, рішення суду є процесуальним актом у цивіль­ній справі, який має свою форму та зміст, у ньому підсумо­вується уся діяльність суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті. У рішенні має місце встановлення фактичних обставин справи - наявність або відсутність юридичних фак­тів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а відповідач - за­перечення проти позову; дослідження та оцінка поданих сто­ронами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів та правова кваліфікація конкретних правовідносин.

Залежно від різних критеріїв рішення поділяються на певні види:

- за суб’єктним складом осіб, які ухвалювали рішення, - рішення, які ухвалюються одним суддею, та рішення, які ух­валюються колегіально.

Судове рішення як акт правосуддя також може ухвалюва­тися відповідно до його повноважень судом апеляційної інстанції (п. 2 ч.І ст. 307, п. З ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 314 ЦПК) та судом касаційної інстанції (статті 332, 336, 344 ЦПК);

- залежно від способів захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК, СТ.4ЦПК):

рішення про присудження (стягнення аліментів, відшко­дування шкоди) - рішення, які зобов’язують відповідача вчи­нити на користь позивача (третьої особи з самостійними вимо­гами) певну дію або утриматися від її вчинення з метою понов­лення порушеного права;

рішення про визнання - рішення, якими підтверджуються наявність або відсутність певних правовідносин, юридичних фактів. Вони поділяються на:

позитивні - про визнання права власності;

негативні - про визнання правочину недійсним;

рішення перетворювальні (конститутивні) - рішення про розірвання шлюбу, про виділ частки майна із спільної суміс­ної власності, тобто ці рішення ухвалюються на зміну або при­пинення певних правовідносин.

У теорії цивільного процесу має місце й інша класифікація поділу рішень на види²:

завершальні, тобто ті, якими вирішено усі правові вимоги, передано на розгляд суду;

додаткові - вирішуються окремі правові вимоги, з приво­ду яких сторони подавали докази і давали пояснення, що не були розв’язані основним рішенням (ст.

альтернативні - ті, якими встановлюються два можли­вих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права;

факультативні - рішення, що зобов’язують відповідача до виконання певних дій, а у випадку неможливості їх вико­нання водночас визначають інший спосіб це зробити;

заочні - рішення, які ухвалюються за відсутності відпові­дача (ст. 224 ЦПК);

часткові (окремі) - рішення, якими вирішуються окремі правові вимоги, що були достатньо встановлені судом або виз­нані відповідачем (мають місце при роз’єднанні позовів. - С.Ф.). Щодо інших позовних вимог рішення не ухвалюється до з’ясування необхідних обставин та подання необхідних дока­зів. У одній справі може бути ухвалено рішення, яке стосуєть­ся декількох позивачів та декількох відповідачів (процесуаль­на співучасть, - С.Ф.);

проміжні - рішення, якими вирішено спірну вимогу про право, із залишенням невирішеної вимоги про її розмір;

умовні - рішення, якими право позивача вважається виз­наним тільки залежно від настання (ненастанна) певних обс­тавин. Виконання (невиконання) певних дій, а також коли йо­го виконання залежить від зазначених умов.

3.