Суб’єкти окремого провадження, їх права та обов’язки

Справи окремого провадження розглядаються за участі за­явника і заінтересованих осіб (ч.4 ст.235 ЦПК). Названі суб’єкти мають юридичний інтерес у результатах розгляду справи судом і є особами, які беруть участь у справі (ст.

Ці суб’єкти характеризуються такими ознаками:

- заінтересованість у результатах розгляду судом справи да­ного виду провадження, яка зумовила порушення ними про­цесу чи їх вступ (притягнення) у процес для захисту охороню- ваних законом інтересів;

- порушення справи для захисту охоронюваних законом інтересів інших осіб (у випадках, передбачених законом) або для давання висновку у справі з метою здійснення своїх повно­важень і захисту інтересів держави (ст. 45 ЦПК);

- можливість своїми процесуальними діями впливати на хід судочинства (його порушення, розвиток, припинення), тобто на діяльність суду щодо здійснення правосуддя у спра­вах окремого провадження.

Основною особою, яка бере участь у справах окремого про­вадження, е заявник.

Заявник - це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про встановлення певних обставин або правового стату­су громадянина, необхідних для реалізації нею особистих і майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбав­лена можливості здійснити ці права. Заявник стає на захист своїх охоронюваних законом інтересів.

Характерними рисами заявника у справах окремого про­вадження є такі:

- необхідність судового підтвердження обставин, без яких заявник позбавлений можливості здійснити свої права;

- порушення справи для захисту його охоронюваних зако­ном інтересів, якщо відсутній спір про право;

- його особиста процесуальна та матеріально-правова заін­тересованість у справі, яка виявляється як у поширенні на нього всіх правових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили, так і в обов’язковому правовому зв’язку вста­новлюваного судом факту (обставини) з охоронюваним зако­ном інтересом заявника та його правом;

- покладення на заявника судових витрат.

Отже, при прийнятті заяви у справах окремого проваджен­ня перевіряється наявність у заявника юридичної заінтересо­ваності.

Розглянемо у чому ж виявляється заінтересованість заяв­ника.

Рішення про встановлення юридичного факту може впли­нути на реалізацію заявником суб’єктивного матеріального права. Обов’язково має бути прямий зв’язок між встановлюва­ним юридичним фактом (обставиною) і суб’єктивним майно­вим чи особистим немайновим правом заявника. Факти, які встановлює суд, повинні мати юридичний характер, тобто породжувати правові наслідки для заявника. За відсутності такого зв’язку особа, яка звернулася до суду, не набуває пра- восуб’єктності заявника.

У справах окремого провадження беруть участь заінтересо­вані особи, визначенню кола яких має сприяти чітка вказівка заявника у заяві до суду мети, для якої потрібно встановити цей факт.

При визначенні кола заінтересованих осіб слід враховувати їх юридичний інтерес не тільки особистого і майнового харак­теру, але і той, що в окремих випадках має державний і право­вий характер. У зв’язку із цим автори вважають, що до заін­тересованих осіб слід віднести:

1) осіб, взаємовідносини яких із заявником залежать від мети факту, що підлягає встановленню;

2) організації і установи, в яких заявник реалізовуватиме рішення про встановлення юридичного факту, тобто в яких будуть здійснені права осіб, що виникли внаслідок судового встановлення юридичного факту;

3) організації та установи, які згідно із законом мали б за­свідчити той чи інший юридичний факт, але з тих чи інших причин своєчасно цього не зробили і така можливість вже втрачена³.

Саме ці три групи заінтересованих осіб повинні притягува­тися до участі у справах окремого провадження.

До першої групи заінтересованих осіб належать фізичні та юридичні особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов’язки. Права заінтересованих осіб знахо­дяться у юридичному зв’язку із суб’єктивними правами заяв­ників і зумовлюються встановленням юридичного факту.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого про­вадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держа­ви. Але на відміну від заявника ці особи самі не порушують справу, а вступають у вже розпочатий процес з власної іні­ціативи або притягуються до участі в справі судом.

На заінтересовану особу так само, як і на заявника по­ширюється законна сила судового рішення. Істотна відмін­ність між ними полягає в тому, що у заявника певне суб’єк­тивне матеріальне право залежить від обставин, без судового встановлення яких він позбавлений можливості здійснити йо­го, а права заінтересованої особи перебувають у визначеному стані, тобто заінтересована особа на момент судового розгляду справи вже має такі права (наприклад інші спадкоємці за за­коном) або коли вона бере участь у процесі з метою захисту інтересів інших осіб (держави).

Заінтересованість другої групи осіб має державний і право­вий характер. Так, це має місце тоді, коли органи РАЦСу бу­дуть зобов’язані на підставі судового рішення про встановлен­ня юридичного факту провести реєстрацію і видати заінтере­сованій особі відповідний документ.

Щодо останньої групи осіб, то вони особистої чи державної заінтересованості в результатах справи не мають і на хід судо­вого розгляду не впливають. Отже, відносити ці органи до за­інтересованих осіб неправильно, оскільки цим органам не на­дано право представляти державні інтереси та вони мають вчиняти дії лише відповідно до їх компетенції. Участь у спра­вах даних органів як заінтересованих осіб буде відволікати їх від виконання прямих обов’язків. Про це свідчить і судова практика. Важко знайти у цих органів інтерес, який спонука­тиме їх до участі у справі, оскільки їх права не можуть зачіпа­тись у рішенні суду.

Значення правильного визначення заінтересованих осіб і притягнення їх до участі в розгляді справ даного виду провад­ження полягає в тому, що лише за участі заінтересованих осіб можна встановити наявність або відсутність у даній справі спору про право, об’єктивно розглянути всі подані заявником докази тощо.

Невстановлення кола заінтересованих осіб призводить до позбавлення можливості їх вступити в процес для захисту своїх охоронюваних законом інтересів, внаслідок чого не одержують всебічного з’ясування всі фактичні обставини справи.

Заінтересованими особами є особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають вста­новленню і можуть вплинути на їх права й обов’язки.

У частині 5 ст. 31 ЦПК зазначено, що заявник та заінтере­совані особи у справах окремого провадження мають права та обов’язки сторін за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК. Але окреме провадження відрізняється від позовного тим, що у ньому відсутні сторони з протилежними юридични­ми інтересами. У статті 31 ЦПК передбачено спеціальні проце­суальні права сторін, а саме: змінити підставу або предмет по­зову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмо­витися від позову, закінчити справу мировою угодою тощо.

Спеціальні процесуальні права заявника, оскільки його ви­мога про встановлення певних юридичних фактів звернена до суду, мають стосуватись лише його особистих інтересів. Так, для досягнення певної мети, зазначеної заявником у заяві, - отримання права стати спадкоємцем при відсутності відомос­тей щодо відповідних обставин, які породжують відповідні права, може бути встановлена лише одна з обставин, яка в майбутньому надасть право спадкування. Наприклад, дитина знаходилась на утриманні громадянина, яку останній визна­вав своєю, в цьому випадку можуть бути встановлені факт батьківства або факт перебування на утриманні спадкодавця. Отож особа може звернутись до суду за встановленням одного юридичного факту - факту батьківства або факту перебування на утриманні, а потім через неможливість довести цей факт у суді (У зв’язку з недостатністю доказів), може перейти від встановлення одного факту до іншого, якщо вона має необхід­ні для цього докази.

Цей аспект може викликати істотні ускладнення, коли роз­глядатиметься справа про обмеження у дієздатності громадя­нина. Чи може заявник перейти від встановлення такого ста­ну особи, що потребує обмеження дієздатності, до розгляду справи про визнання громадянина недієздатним (від визнання громадянина безвісно відсутнім до оголошення його помер­лим)? Дійсно, стан громадянина в такому разі має визнача­тись певними характерними ознаками: в одному випадку - зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами, яке ставить сім’ю у тяжке мате­ріальне становище; в іншому - психічний розлад, який істот­но впливає на можливість особи розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Виходячи з аналізу даних правових ситуацій вважаємо можливим сформулювати спеціальні процесуальні права за­явника і заінтересованих осіб та закріпити їх у законі.

Так, заявник має право:

- протягом усього часу розгляду справи по суті перейти від встановлення одного юридичного факту до іншого, тобто змі­нити предмет або підстави вимоги про встановлення юридич­ного факту;

- відмовитися від заяви.

Заінтересовані особи, оскільки їх участь зумовлена інтере­сом щодо юридичних наслідків розглядуваного факту, мають право:

- вступати в процес з власної ініціативи до ухвалення судом рішення;

- вступити у процес за клопотанням заявника чи Ініціати­вою суду;

- заявляти суду про те, що із встановленням факту буде по­рушено їх суб’єктивне право, тобто порушити спір про право.

З аналізу ст. 31 ЦПК у відповідача є право визнавати позов повністю або частково, що може розглядатись як «перший крок» до укладення мирової угоди, оскільки передбачається, що здійснення прав позивача залежить від відповідача. Однак при розгляді справ окремого провадження відсутній такий суб’єкт, а заінтересованих осіб не можна ототожнювати з від­повідачами у справі. Тому, з одного боку, заінтересовані особи мають право визнавати або заперечувати наявність обставин, які підлягають встановленню, а з іншого - визнання певних обставин заінтересованими особами може розглядатись лише як побічний доказ їх існування, а при запереченні проти ви­мог заявника спонукати суд до більшої уваги при розгляді справи. Останній випадок, на думку авторів, може супровод­жуватись заявою заінтересованої особи про порушення або ос­порювання її прав, що при наявності відповідних передумов має викликати необхідність залишення заяви окремого про­вадження без розгляду (ч. 6 ст. 235 ЦПК) та розглядати спра­ву (позов та заяву окремого провадження) у порядку позовно­го провадження.

Отже, правильне визначення кола осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, і їх взаємодія з особами, які сприяють суду у встановленні об’єктивної істини у справі, закріплення у ЦПК їх спеціальних прав є гарантією ухвален­ня законного і обгрунтованого рішення, яке спрямоване на за­хист охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави.

З,