<<
>>

Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство

1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". ( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2709-IV від 23.06.2005 )

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

4. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

1. Коментована стаття встановлює коло актів, які регулюють цивільне судочинство, тобто містять цивільні процесуальні норми. До таких актів належать Конституція України, ЦПК, Закон України “Про міжнародне приватне право”, міжнародні договори України. Інші акти законодавства, зокрема Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти органів місцевого самоврядування не належать до законодавства про цивільне судочинство, тому вони не можуть містити цивільних процесуальних норм.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч.2 ст. 8 ЦПК при вирішенні цивільних справ суд застосовує й інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Таким чином, різниця між ст.2 і ст. 8 ЦПК полягає у тому, що ст.2 передбачає нормативні акти, які регулюють процедуру розгляду цивільних справ (цивільне судочинство), тобто процесуальні норми, а ст. 8 – акти, на підставі яких вирішується спір, тобто норми матеріального права.

2. Основний закон України – Конституція України передбачає основні засади організації судової влади та здійснення судочинства. Передбачені Конституцією принципи розкриваються у ЦПК. Конституційні засади правосуддя передбачені у ст.3 (пріоритетність прав та свобод людини), ст.8 (верховенство права), ст.10 (державна мова судочинства), ст. 55 (право на звернення до суду), ст. 58 (пряма дії закону), ст. 124 (здійснення правосуддя виключно судами), ст.125 (територіальність та спеціалізація судів), ст.126 (незалежність суддів). Найбільш насиченою процесуальними нормами є ст. 128 Конституції, яка визначає основні засади судочинства:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 8 Конституції, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 147 Конституції Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Тому його рішення, в яких наведене тлумачення процесуальних норм, теж є джерелом цивільного процесуального права.

Юридична сила рішень Конституційного Суду України полягає в тому, що вони є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції України)

3. Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005р. встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, він застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:

1) визначення застосовуваного права;

2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;

3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;

4) виконання судових доручень;

5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Безпосередньо процесуальним відносинам присвячено розділи ХІ - ХІІІ цього Закону.

4. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

5. Цивільні процесуальні норми містяться і в інших законах: Цивільному, Сімейному кодексах, Кодексі законів про працю України тощо. Наприклад, передбачене у ст. 218 ЦК України правило, що у разі недодержання сторонами письмової форми правочину заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, а рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків, стосується допустимості засобів доказування в цивільному процесі.

6. Діюче законодавство не відносить до джерел цивільного процесуального права постанови Пленуму Верховного Суду Украни. Не визначений правовий статус постанов Пленуму Верховного Суду Україниі ів законі “Про судоустрій України”. Однак його роз‘яснення з питань застосування процесуальних норм, які є результатом узагальнення судової практики, мають важливе значення для формування єдиної практики тлумачення та застосування закону на всій території України та сприяють запобіганню та усуненню судових помилок.

7. Коментована стаття не містить норм про можливість застосування аналогії закону і аналогії права до цивільного судочинства. Однак видається, що їх застосування є можливим і необхідним.

Аналогія закону і аналогія права є способами подолання прогалин у праві. Прогалина у праві має місце, коли певні суспільні відносини, які належать до сфери правового регулювання, або не врегульовані взагалі, або врегульовані неповно. Прикладами прогалин в цивільному процесуальному праві є порядок тимчасового вилучення доказів для дослідження судом (ст. 93 ЦПК), порядок проведення одночасного допиту свідків для з‘ясування причин розхожень у їхніх показаннях (ч.12 ст. 181 ЦПК).

Аналогія закону - це поширення судом на відносини, не врегульовані правом, конкретних правових норм, що регулюють подібні відносини. При цьому суд може допустити застосування аналогії закону, якщо: 1) процесуальні відносини не врегульовані законом; 2) є законодавство, що регулює подібні відносини; 3) подібне законодавство не суперечить сутності цивільних процесальних відносин, до яких застосовується аналогія.

У разі неможливості застосування аналогії закону, суд може застосувати аналогію права, тобто поширити на ці відносини загальні засади законодавства, що регулює організацію та здійснення судочинства, насамперед, його конституційні принципи.

8. Частини 3 і 4 коментованої статті встановлює дію цивільного процесуального закону в часі. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Якщо провадження у справі відкрито до вступу в силу нового закону, що регулює порядок судочинства, то суд зобов‘язаний застосувати новий закон незалежно від того, коли було відкрито провадження, якщо в самому законі не передбачено інше.

У ч.4 реалізований принцип, закріплений у ст. 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Однак цю норму слід застосовувати лише щодо процесуального законодавства. Таким чином, закон, який встановлює нові процесуальні обов'язки, скасовує чи звужує процесуальні права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

<< | >>
Источник: Науково практичний коментар до ЦПК України. 2006

Еще по теме Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство:

  1. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  2. Функції цивільного процесу України
  3. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу
  4. Джерела цивільного процесу. Аналогія закону та аналогія права
  5. Стаття 1. Завдання цивільного судочинства
  6. Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
  7. Стаття 55. Перекладач
  8. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  9. § 4. Принцип державної мови судочинства
  10. § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
  11. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  12. Яким чином суд безпосередньо застосовує Конституцію України при вирішенні цивільних справ? Як діяти суду, якщо він прийде до висновку про невідповідність тієї чи іншої норми закону Конституції?
  13. Яким чином при вирішенні цивільних справ суд застосовує норми права інших держав?
  14. Яким чином при вирішенні цивільних справ суд застосовує норми права інших держав?
  15. Принцип законності в цивільному процесуальному праві
  16. Джерела цивільного права і процесу країн англо-американської правової сім’ї
  17. § 11. Судочинство
  18. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
  19. Місце третейського розгляду серед альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів та його співвідношення з цивільним процесуальним правом
  20. Методологічні засади цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -