Стаття 215. Зміст рішення суду

1. Рішення суду складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

часу та місця його ухвалення;

найменування суду, що ухвалив рішення;

прізвищ та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді);

прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

предмета позовних вимог;

2) описової частини із зазначенням:

узагальненого викладу позиції відповідача;

пояснень осіб, які беруть участь у справі;

інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин;

мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

висновку суду по суті позовних вимог;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

1. Коментована стаття передбачає вимоги до змісту рішення суду. Зміст рішення відображається у тексті рішення. Текст рішення складається особисто суддею (під час колегіального розгляду – одним із суддів) у послідовності, яка визначена коментованою статтею.

Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини і викладеним у послідовності, встановленій ст.215 ЦПК (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

Разом з тим рішення не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі.

2. У вступній частині рішення зазначається:

- найменування документа. Зазначається, що документ є рішенням та вказується на те, що воно постановляється ім‘ям України;

- час та місце його ухвалення. Час ухвалення рішення – це дата його підписання суддею. В рішенні зазначається лише день. Година та хвилини ухвалення рішення не зазначаються. Назва місяця зазначається прописом. Наприклад, 10 лютого 2006 р.

Місце ухвалення рішення – це населенний пункт, в якому знаходиться суд, котрий ухвалив рішення. Наприклад, місто Львів.

- найменування суду, що ухвалив рішення. Зазначається повне найменування відповідного суду. Наприклад, місцевий суд Шевченківського районну міста Львова у складі .... за участю .......

- прізвищ та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді);

- прізвища та ініціали секретаря судового засідання;

- імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Зазначається повне найменування, прізвища та ініціали усіх осіб, які брали участь у справі та процесуальний статус кожного;

- предмет позовних вимог. Зазначається про що подано позов. Наприклад, ... розглянувши позов Одного до Іншого про виділ частки (про визнання права власності, тощо).... Традиційно описова частина завершується словами “Встановив”

3. В описовій частині рішення зазначається:

- узагальнений виклад позиції відповідача. Не зважаючи на те, що у нормі йдеться лише про виклад позиції віповідача, в описовій частині рішення суду зазначається короткий зміст позовних вимог, уточнень до позову, якщо такі були, чи визнав відповідач позов, які є заперечення проти позову та чим вони доводяться;

- пояснення осіб, які беруть участь у справі. Зазначається, хто з осіб які дав пояснення, визнав позов чи заперечив;

- інші докази, досліджені судом. В рішенні описуються, які обставини з‘ясовувалися, які засоби доказування досліджувалися судом та їх короткий зміст.

В описовій частині зазначається також чи вживалися судом заходи забезпечення позову.

Лписова частина повинна викладатися послідовно.

4. В мотивувальній частині зазначаються:

- встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини. Зазначається, які обставини суд вважає встановленими, висновок про те, які між сторонами виникли правовідносини і як слід вирішити спір;

- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти. Мотивувальна частина рішення є відображенням аналізу фактичних обставин справ та оцінки доказів судом. Суд повинен навести свої міркування щодо того, які докази підтверджують кожну обставину, яку він вважає встановленою, зазначити, чому він відхиляє ті докази, які цю обставину спростовують. Саме мотивувальна частина рішення дозволяє зрозуміти, чому суд вирішив справу так, а не інакше.

В мотивувальній частині суд наводить свої міркування щодо розрахунку позовних вимог, складу та розподілу судових витрат, про скасування заходів забезпечення позову, про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання. Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову, він зобов'язаний це мотивувати.

Висновки суду повинні були логічними та переконливими, а процес їх формування слід відображати у тексті рішення. Висновки суду є нелогічними, якщо вони суперечать фактичним обставинам справи або є недоведеними, тобто не мають достатніх підстав;

- чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким. Зазначається які саме права захищаються і на підставі чого ці права виникли у позивача, чи встановлено факт їх порушення, в чому порушення полягає, хто є порушником;

- назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Якщо нормативний акт містить нумерацію статтей, частин, абзаців, пунктів і підпунктів, застосовується саме ця нумерація. Вона залишається незмінною і тоді, коли котрусь із частин чи пунктів згодом було виключено.

Якщо текст нормативного акту не містить нумерації, суд повинен визначити статтю і частину самостійно. Традиційно вважається, що частиною є кожний абзац статті. До уваги береться та редакція норми, яка діяла на визначений судом час.

В необхідних випадках мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних справ. Мотивувальна частина рішення має бути в рішенні і в тому разі, коли відповідач визнав позов (п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

Процесуальний закон, яким керувався суд, - це традиційно норми ЦПК про завдання судочинства, змагальність, обов‘язок доказування, судові витрати, вимоги до рішення суду, а також спеціальні норми, які застосовувалися судом саме під час розгляду конкретної справи (наприклад, про забезпечення позову, про визнання позову, про розгляд справ окремого провадження).

5. Резолютивна частина рішення є найважливішою його частиною, оскільку саме тут суд чітко і однозначно зазначає, як він вирішує спір.

В резолютивній частині рішення зазначається:

- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково. Зазначається фраза “Позов задоволити” або “У позові відмовити”.

- висновок суду по суті позовних вимог. Ця частина рішення формулюється залежно від обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав. Наприклад, визнати за Таким-то право власності на таке-то майно; стягнути з Такого-то конкретну суму; зобов‘язати Такого-то вибачитися; визнати недійсним Такий-то договір, тощо.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші необхідні за законом питання.

В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити.

При об'єданні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.

Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

В резолютивній частині рішення зазначається також про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання, якщо ці дії вживаються судом.

- розподіл судових витрат. Зазначається на кого слід віднести судові витрати та в якому розмірі.

- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Зазначається, до якого апеляційного суду може бути подано скаргу та як вона подається. Наприклад, “Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд, який постановив оскаржуване рішення.

Резолютивна частина рішення суду не може мати умовного характеру. Вона повинна відповідати мотивувальній частині.

6. Вирішуючи спір, суд вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, у випадку, коли таке його право прямо передбачено законом. Наприклад, відповідно до ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В інших випадках вихід за межі позовних вимог слід вважати порушенням принципу диспозитивності та в цій частні рішення скасовувати.

7. Судам необхідно враховувати, що у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).