Принципи організації правосуддя

Принцип здійснення правосуддя винятково судами закріплено у ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про судоустрій України».

Сутність даного принципу полягає в наступному.

Крім того, судові органи в силу специфіки організації та про­цесуальної форми діяльності поставлені в особливі умови, що дає їм можливість розібратися в складних обставинах цивільного пра­вопорушення, правильно витлумачити й застосувати закон, винести законне й обґрунтоване рішення.

Принцип права на судовий захист. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» всім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного й об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого її віднесено процесуальним законом. Узгодження про відмову від звернення за захистом до суду є недійсними. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в певному процесуальному порядку в суді будь-якого рівня. Іноземці, особи без г громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні ,і| правом на судовий захист нарівні із громадянами і юридичними і особами України.

Колегіальність і одноособовість розгляду цивільних справ У відповідності зі ст.18 ЦПК цивільні справи в судах першої ін- І/ станції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.

У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються колегією в складі одного судді й двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Цивільні справи в судах апеляційної інстанції розглядаються колегією в складі трьох суддів, головуючий із числа яких визначається у встановленому законом порядку.

Цивільні справи в суді касаційної інстанції розглядаються колегією в складі не менше трьох суддів.

Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати по цивільних справах Верховного Суду України при наявності не менш двох третин її чисельності, а у випадках, установлених ЦПК, — колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їхньому рівному представництві при наявності не менш двох третин чисельності кожної палати.

Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Рішення цивільних справ не одним суддею, а декількома, поєднаними в одну колегію, являє великі переваги: 1) забезпечує більш ретельне та багатобічне їх обговорення (що не розчув або упустив один суддя, може помітити інший; що здається неясним одному, може бути з'ясоване іншим); 2) сприяє більш неупередженому ставленню суддів до справ (на одноособового суддю легше вплинути, легше його підкупити); 3) при вирішенні справ у колегії кожен суддя, усвідомлюючи, що за ним стоїть поділяюча його відповідальність колегія, почуває себе незалежним і діє більш вільно, ніж тоді, коли йому доводиться виносити рішення одноосібно1.

Гарантіями ухвалення колегіального рішення служать, по-перше, рівність статусу всіх суддів, що беруть участь в ухваленні рішення; по­друге, порядок ухвалення колективного рішення. Всі питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів.

Таким чином, колегіальний розгляд справи більшою мірою забезпечує ґрунтовне, сумлінне і справедливе вирішення справ, а принцип одноособовості може бути допущений тільки для нескладних справ, які вимагають простоти провадження та швидкого закінчення, а тому з більшим успіхом вирішуються одноосібно.

Принцип незалежності і недоторканності суддів та підкорення їх тільки закону. Судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються тільки закону (ст. 129 Конституції України). Незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону при здійсненні правосуддя — два органічно взаємозалежних положення. З одного боку, незалежність суддів — не самоціль, а засіб, неодмінна умова для правильного застосування закону, постановлення законних судових ухвал. Це означає, що судді при розгляді й вирішенні спору повинні керуватися тільки законом і своїм внутрішнім переконанням, що виключає сторонній вплив на суддів. З іншого боку — саме підпорядкованість суддів тільки закону забезпечує їх незалежність. І Пякі державні органи, громадські організації або посадові особи не мають права прямо або непрямо впливати, давати вказівки суддям, як вирішувати конкретну судову справу.

Справжня незалежність суддів при здійсненні правосуддя може бути забезпечена лише при суворому дотриманні ними вимог матеріального й процесуального законодавства. Суддя повинен здій-

1 Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. — Краснодар, 2003. — С.123.

енювати розгляд справ неупереджено та виносити судові акти у відповідності зі своєю оцінкою фактичних обставин і своїм тлумаченням застосовуваних актів законодавства. Зв'язаність судді тільки законом дозволяє йому бути незалежним, у той же час не даючи можливості перерости цій незалежності у сваволю.

Судді не є представниками яких би то не було державних або інших органів, організацій. Суддя не може належати до політичних партій, рухів і матеріально їх підтримувати; він не може також входити до керівного складу яких-небудь організацій і рухів.

Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені ст.11 Закону України «Про статус суддів», відповідно до якої незалежність суддів забезпечується: встановленим законом порядком їхнього обрання (призначення), призупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею ухвалення судового рішення та забороною її розголошення; забороною під погрозою відповідальності втручання в здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду або судді; правом судді на відставку; недоторканністю судді; створенням необхідних організаційно-технічних і інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів, що відповідає їхньому статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування.

Постанова № 8 Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 р. закріплює, що незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим неприпустимими є: не-процесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах; встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ; витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати; прийняття суддею від будь- яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком (п.2).

Таким чином, гарантії незалежності суддів традиційно підроз­діляються на політичні, економічні та правові. Це умовний розподіл гарантій, тому що всі вони закріплені в різних нормах права.

До політичних відносять закріплення в Конституції України принципу поділу влади та незалежності судової влади від влади виконавчої та законодавчої. Крім того, суддя не має права бути де­путатом, належати до політичних партій і рухів, здійснювати під­приємницьку діяльність, а також поєднувати роботу на посаді судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної та іншої творчої діяльності.

До економічних гарантій відносять надання судді за рахунок держави матеріального й соціального забезпечення, що відповідає його високому статусу.

До юридичних гарантій незалежності суддів господарських судів відносять встановлений законом порядок здійснення правосуддя, їхню незмінюваність, право судді на відставку, недоторканність судді, систему органів суддівського співтовариства.

Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті роз­глянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбачених законом (ст.12 Закону України «Про статус суддів»).

З незалежністю суддів тісно пов'язаний принцип недоторканності суддів. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, майно, що належать йому, та документи.

Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи (ст. 13 Закону України «Про статус суддів»)1.

1 Згідно з рішенням Конституційного Суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 р.

Принцип гласності та відкритості судового розгляду. Гласність служить одним з необхідних складових компонентів демократичної процесуальної форми судочинства, важливою юридичною гарантією реального здійснення принципу законності в правосудді, а також прав учасників процесу. Відповідно до даного принципу розгляд справи у всіх судах і на всіх стадіях процесу має проводитись у відкритих засіданнях з наданням присутнім реальної та рівної можливості стежити за всім ходом процесу.

Згідно зі ст.6 ЦПК ніхто не може бути позбавлений права на ін­формацію про час і місце розгляду своєї справи.

Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і ві-деозаписів такого самого характеру.

При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутніми особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності — свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням; 1.2. Недо­торканність суддів — один із елементів їхнього статусу. Вона не є особис­тим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здій­снення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обо­в'язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за­триманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом; 1.3. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також за­конами. Такі гарантії визначені, зокрема, статтею 13 Закону України «Про статус суддів». Не допускається зниження рівня гарантій незалеж­ності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесен­ня змін до чинних законів.

Положення ч.2 ст. 126 Конституції України «вплив на суддів у будь- який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку держав­них органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою пере­шкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Розгляд справ у закритому судовому засіданні здійснюється з дотриманням всіх правил цивільного судочинства,,

Про розгляд справ у закритому судовому засіданні суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

Учасники цивільного процесу та інші особи, які присутні на від­критому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також трансляція судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.

Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється ЦПК. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.

Таким чином, гласність правосуддя забезпечує його виховні й профілактичні функції; сприяє зниженню суб'єктивізму суддів і дозволяє всім бажаючим переконатися в дотриманні встановлених цивільним процесуальним законом правових процедур розгляду цивільної справи.

Однак слід зазначити, що принцип гласності правосуддя нерідко входить у суперечність із інститутом недоторканності приватного життя осіб, що беруть участь у цивільному судочинстві. У таких випадках має місце колізія названих конституційних положень. Якщо гласність правосуддя — це одне з наріжних публічних прав у системі правової демократичної держави та громадянського суспільства, то недоторканність приватного життя являє собою приватне право. Тому можна сказати, що колізія між гласністю правосуддя й недоторканністю приватного життя — це колізія між публічним і приватним інтересом. Якому з них віддати перевагу, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Принцип державної мови судочинства. У відповідності зі ст. 10 Закону України «Про судоустрій України» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особам, які беруть участь у справі і

не володіють мовою, на якій ведеться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача та право виступати в суді рідною мовою.

Згідно зі ст.7 ЦПК особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому ЦПК, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому ЦПК. Судові документи оформлюються державною мовою.

З одного боку, принцип державної мови судочинства має на меті заздалегідь довести до відома осіб, які беруть участь у справі, і інших учасників процесу, що провадження по справі буде вестися державною мовою даної держави. Тому особи, які беруть участь у справі, можуть заздалегідь підготувати для себе найбільш сприятливі умови для подолання мовного бар'єра. З іншого боку — закон надає право особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою відповідної держави, знайомитись із матеріалами справи, брати участь у процесуальних діях, у тому числі виступати в процесі рідною мовою, використовуючи перекладача. У такий спосіб гарантується охорона прав і законних інтересів осіб, можливість їхньої активної участі в процесі.

Отже, принцип національної мови судочинства — важлива умова, що забезпечує реальне здійснення гарантованого Конституцією України права на судовий захист. Неухильне дотримання вимог даного принципу робить більїп доступним цей захист незалежно від того, якою мовою володіють учасники суперечки, що виникла.

Принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом. Правосуддя в судах здійснюється на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, юридичні особи при здійсненні правосуддя в суді рівні перед законом і судом незалежно від форми власності, місця знаходження, підпорядкованості, характеру діяльності, а громадяни — незалежно від походження, соціального й майнового становища, статі, раси, національності, мови, ставлення до релігії, політичних і інших переконань, місця проживання та інших обставин.

Рівність громадян і організацій означає, насамперед, однаковий обсяг прав і обов'язків усіх громадян і організацій, що беруть участь у суді в тій або іншій якості (рівність доступу до правосуддя); по-друге, однакове ставлення суду до прав і обов'язків, а також дій громадян і організацій, що беруть участь у розгляді конкретної справи (рівні засоби судового захисту); по-третє, заборону на надання судом переваги яким-небудь особам або органам на підставах, не передбачених законом (рівні шанси судового захисту).

Принцип обов'язковості судових рішень. Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси (ст.14 ЦПК).

4.